Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Модернізм в українській літературі

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Модернізм в українській літературі — літературний стиль та період в історії української літератури, що досяг найбільшого поширення у 1900—1940-х роках, хоча його елементи присутні в літературному процесі до 1980-х років.

Одним із найважливіших гасел модернізму була ідея служіння красі й відмова від суспільно-політичної ангажованості. Попри те, що в українському літературному модернізмі ця тенденція не була центральною, він усе ж, виступав проти утилітарного призначення літературі, прикладом чого можуть слугувати статті Євшана, памфлети Хвильового, засади творчости Нью-Йоркської групи. В цьому український модернізм протистояв народництву та соцреалізму.

Як зазначає Тамара Гундорова, український модернізм - об'єктивне явище історико-літературного процесу кінця XIX - початку XX ст., осмислення якоrо пов'язане з принциповими питаннями теорії мистецтва. Так, перша публічна розмова про декаденство (в розумінні снових» формально-образних засобів зображення), спровокована «ліричною драмою» «Зів'яле листя», викликала критичні роздуми В. Щурата про «зміст всеї красної літератури, про іі тенденціі і суспільні задачі». Пізніше, включившись у дискусію навколо питань «нової» літератури, Франко також буде розв'язувати істотні питання естетичної природи та шляхів еволюції. Більше того, узагальнення цих нових художніх принципів на ранньому етапі здійснювалося переважно демократичною критикою, з статті та рецензії письменників і критиків модерністів (М. Вороного, Г. Хоткевича, М. Євшана, М. Сріблянськоrо, І. Лизанівського, Г. Чупринки та ін.) опинилися на периферії літературної уваги. Досить сказати, що й сам термін «модернізм» не дістав у нас повного й розrовутого витлумачення. Так, уже в 1901 р. українська критика відзначала появу «слабких пробnисків модернізму», але ще й 1912 р., як і на самих початках, поняття «модернізм» і «декадентство» з розмежовувалися лише за формально-змістовими параметрами [1].

Remove ads

Проблема модернізму в українській літературі

Ранній модернізм

Узагальнити
Перспектива

На зламі століть

Як показує Соломія Павличко, станом на 1898 рік домінантним дискурсом в українській культурі було народництво. В той же час, нове покоління письменників та письменниць починає переоцінювати ідеали українського руху та літератури. Прикладом політичного дистанціювання від народників можуть слугувати «Листи з Наддніпрянської України» Бориса Грінченка. Літературним прикладом такого дистанціювання стала рання творчість Ольги Кобилянської (до повісті «Земля»), яка спровокувала широку полеміку між таборами «народників» та «модерністів».

У 1900-му році Леся Українка[2][3] друкує статтю «Малоросійські письменники на Буковині», у якому порівнює доробок Ю. Федьковича із доробком О. Кобилянської та В. Стефаника, показуючи, наскільки молоді автор/ка випереджають класика[4].

Схожих висновків доходить також Іван Франко, письменник старшої генерації, який у поколіннєвому розшаруванню перебуває між «громадівцями» та середовищем «Плеяди». У статті 1901-го року «З останніх десятиліть XIX століття»[5] він цілком усвідомлено виокремлює нове покоління письменників та письменниць, досить добре розуміючи засади їхньої творчости[6][7]; а у своїх нотатках до статті Софії Русової «Старе й нове в сучасній українській літературі»[8] Франко, порівнюючи своє оповідання «Хлопська комісія» з новелою Стефаника «Злодій», називаючи останню талановитішою[9][10].

А вже наступного року Сергій Єфремов друкує свою статтю «У пошуках нової краси», де, виступаючи з радикально-народницьких позицій, критикує декадентство та символізм, називаючи їх шкідливими для української літератури[11]. При цьому, показово, що належав він саме до молодої генерації.

Про статтю Єфремова висловився критично Іван Франко[12], зазначивши, що вона не враховує особистости автора/ки і його/її таланту, вибірково розуміє своє ж формулювання формулювання «давати зображення всіх сторін народного життя і, разом із тим, людської природи взагалі»; на думку Франка, Єфремов хибно надає перевагу соціології перед психологією в літературі та шукає публіцистики у ній[13]. Також свою відповідь на неї готувала Леся Українка[14], але її статтю не було надруковано й на сьогодні вона вважається втраченою[15].

Однак при цьому варто зазначити, що про повне прийняття модернізму в цей період ще не йдеться. Так, наприклад, Франко, заступившись за Кобилянську, все ж, виказував рішуче несприйняття «Молодої музи», а у більшості авторів модернізм таки поєднувався зі служінням «громадським справам».

Саме тому Коцюбинський наприкінці життя пише не лише виразно модерністську новелу «На острові», а й «синкретичні» «Тіні забутих предків» і значно традиційнішу «Fata morgana»[16]; а Микола Вороний, автор знакової відозви до українських митців, позиціонуючи себе передовсім як «артиста», не забуває зазначати, що "".

Крім того, ще ціла низка «народницьких» авторів і авторок так чи інакше засвоїла модерністські прийоми й часом використовувала їх у своїй творчости. Йдеться про Гната Хоткевича, Степана Васильченка, «тюремні оповідання» Архипа Тесленка тощо.

Таким чином, на думку Соломії Павличко, протягом 1900-х українській літературі ще не вдалося розірвати «пуповину народництва» (дарма, що цього десятиліття постала ціла низка знакових для нього творів).

Молода муза

Докладніше: Молода муза

Молода муза — угрупування молодих авторів, що постало у Львові в 1907-му році. Їх зусиллями видавався двотижневик «Світ». Роки існування групи стали новим етапом у розвитку українського модернізму: адже саме «Молода муза» вперше послідовно відстоювала свободу митця чи мисткині від громадських обов'язків[джерело?].

Своєрідним «маніфестом» групи (і всього раннього українського модернізму в цілому) стала публікація Остапа Луцького «Молода Муза»[17], яку гостро засудив Іван Франко, що був своєрідним антагоністом «Молодої музи».

На думку Соломії Павличко, члени угрупування «спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, однак розвинути їх не змогли»[18].

Доба «Української хати»

Докладніше: Українська хата (часопис)

Знаковою подією в історії українського модернізму став вихід у 1909—1914 роках журналу «Українська Хата», в якому модерністський дискурс утвердився повною мірою.

Одним із завдань часопису була модернізація української культури, а її настанови були підкреслено антинародницькими[19]. Критика в «Українській Хаті» «ґрунтувалася головним чином на засадах естетики», і розвивалася у полеміці з газетою «Рада», редактором якої був народник Сергій Єфремов.

Центральними постатями тогочасної критики «хатян» були М. Сріблянський та Микола Євшан. Останній ще в 21-річному віці друкує книжку «Під прапором мистецтва», де пропонує свій канон раннього українського модернізму. Також знаковою стала його стаття «Лицар темної ночі», у якій він гостро критикував діяльність Єфремова.

Видання журналу (як і май же всіх[20] інших часописів та книжок) було перервано у зв'язку з початком Першої світової війни.

Remove ads

Зрілий модернізм

Модернізм після Другої світової війни

Перелік основних творів українського літературного модернізму

Ранній модернізм

1920-ті

Повоєнний період

1960—1970-ті

1980—1990-ті

Remove ads

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads