Агібалов Василь Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Агібалов.

Васи́ль Іва́нович Агіба́лов (21 квітня 1913, Велика Гнилуша — 18 лютого 2002, Харків) — український скульптор і педагог; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1939 року.

Агібалов Василь Іванович
Народився	8 (21) квітня 1913  Лозове (Воронезька область), Верхньомамонський район, Розсошанська округа, Центрально-Чорноземна область, РСФРР
Помер	18 лютого 2002(2002-02-18) (88 років)  Харків, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	скульптор
Alma mater	Харківський фаховий вищий художній коледж, Харківський художній інститут і Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Вчителі	Блох Леонора Абрамівна, Гельман Макс Ісайович і Матвєєв Олександр Терентійович
Відомі учні	Овчаренко Ілля Пантелійович, Овсянкін Михайло Федорович, Щербаков Микола Миколайович, Молдаван Григорій Михайлович і Воловик Віктор Петрович
Заклад	Харківський художній інститут
Членство	Спілка радянських художників України
Нагороди

Біографія

Народився 8 [21] квітня 1913(19130421) року в селі Великій Гнилуші Павловського повіту Воронезької губернії Російської імперії (тепер Лозове Верхньомамонського району Воронезької області Росії). У 1932—1933 роках навчався на робітничому факультеті при Київському художньому інституті; у 1933—1942 роках — у Харківському художньому технікумі та Харківському художньому інституті у Леонори Блох, Макса Гельмана, Олександра Матвєєва. Дипломна робота — скульптура «Розвідник» (керівник Макс Гельман).

У 1944—1949 роках викладав у Луганському художньому училищі (серед учнів — скульптор Ілля Овчаренко). У 1949—1954 роках викладав у Харківському державному художньому інституті. Працював на Харківській скульптурній фабриці Художнього фонду Української РСР.

Жив у Харкові, в будинку на вулиці Культури, № 20, квартира № 5. Помер в Харкові 18 лютого 2002 року.

Творчість

Монумент Вічної Слави у місті Дніпрі

Працював у галузі станкової і монументальної скульптури. Серед робіт:

пам'ятники, монументи, меморіальні комплекси

• пам'ятник В. І. Леніну у Хрустальному (1944, бронза);
• пам'ятник радянським воїнам на братські могилі у Кадіївці (1946, бетон);
• пам'ятник радянським воїнам на братські могилі у Луганську (1947, бетон);
• пам'ятник В. І. Леніну у Луганську (1945—1949, бронза, граніт; співавтори Віктор Мухін, Василь Федченко);
• героям «Молодої гвардії» у Сорокиному (12 вересня 1954; бронза, граніт; співавтори Віктор Мухін, Василь Федченко, архітектор Олександр Сидоренко);
• монумент Вічної Слави у місті Дніпрі (1964—1967, нержавіюча сталь, граніт; співавтори — скульптор Михайло Овсянкін, архітектори Анатолій Максименко, Ерік Черкасов);
• пам'ятник В. І. Леніну в Коростишеві (1967);
• «монумент на честь проголошення Радянської влади в Україні» у Харкові (1975, співавтори — скульптори Яків Рик, Михайло Овсянкін, Сергій Світлорусов, архітектори Ігор Алфьоров, Анатолій Максименко, Ерік Черкасов);
• меморіальний комплекс Слави у Харкові (1977, у співавторстві);
• меморіальний комплекс Слави у Кропивницькому (1994, у співавторстві);
• пам'ятник знак «на честь 1000-ліття хрещення України-Русі» в Харкові (1998).

скульптурні портрети

• молодогвардійців (композиція з п'яти фігур: Олег Кошовий, Уляна Громова, Сергій Тюленін, Любов Шевцова; 1950—1954, гіпс тонований, 251 Х 88 Х 87; у співавторстві з Віктором Мухіним та Василем Федченком; Національний художній музей України; модель пам'ятника встановленого у Сорокиному)^[1].;
• сталевара Д. П. Ткача (1957, гіпс);
• Володимира Леніна (1959, мармур; Національний художній музей України);
• двічі Героя Соціалістичної Праці шахтаря Івана Бридька (1959, погруддя, дерево; шахта імені Димитрова, Донецька область);
• Тараса Шевченка (Думи мої, думи) (1961, гіпс, глина);
• космонавта Юрія Гагаріна (1961);
• Володимира Леніна (1961, граніт);
• Героя Соціалістичної праці шахтаря Миколи Мамая (1963, граніт; шахта Червоноармійська, Донецька область);
• актора Михайла Щепкіна (1960-ті);
• селекціонера-генетика Василя Юр'єва (1965, дерево; встановлено в Харкові);
• Астронома Миколи Барабашова (встановлено в Харкові);
• підпільника, страченого гестапо, Олександра Зубарєва (встановлено в Харкові);
• партійного діяча Станіслава Косіора (встановлено в Харкові);
• головного конструктора танка Т-34 Михайла Кошкіна (встановлено в Київському танковому училищі);
• мовознавця Олександра Потебні (1985);
• співачки Оксани Петрусенко (1985);

Учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок від 1942 року. Брав участь у численних художніх виставках у Києві та Москві, пересувних виставках радянського мистецтва у Болгарії, Румунії, Китаї (1950-ті), українського мистецтва у Польщі та Німеччині (1960-ті). Персональна виставка відбулася в місті Лозовій Харківської області у 1998 році.

Твори зберігаються у музеях Києва (Національний художній музей України), Харкова, Сорокиного, Луганська, Санкт-Петербурга (Державний Російський музей), Москви (Третьяковська галерея).

Відзнаки

• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1956 року.
• Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (за 1977 рік; разом з Яковом Риком, Михайлом Овсянкіним, Сергієм Світлорусовим, Ігорем Алфьоровим, Еріком Черкасовим, Анатолієм Максименком за монумент у Харкові на честь проголошення радянської влади в Україні)^[2];
• Народний художник УРСР з 1978 року;
• орден «Знак Пошани».