Море Хвиль

Море Хвиль (лат. Mare Undarum) — маленьке море на Місяці, в східній частині видимого боку, біля Моря Криз. Максимальний розмір — близько 250 км, координати центра — 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7^[1]. Примітне значною кількістю вулканічних куполів^[2] та концентричних кратерів^[3], а також відносно великою висотою поверхні^[4].

Море Хвиль
лат. Mare Undarum
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 280 км)
Координати центра	7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7
Розмір	250 км
Епонім	хвилі
Назву затверджено	1935
Море Хвиль на Вікісховищі

Знімок, зроблений при високому Сонці

Знімок «Аполлона-17» (1972), погляд із північного сходу

Карта регіону (1964)

Сучасну назву цього моря запропонував німецький астроном Юліус Генріх Франц^[en][5]. 1935 року її затвердив Міжнародний астрономічний союз^[1]. Воно, як і сусіднє Море Піни, фігурує на місячних картах здавна: 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав ці моря Царською рікою (лат. Regius Fluvius)^[6][7], а 1647 року Ян Гевелій — Гіркими болотами (лат. Amarae Paludes)^[8][9].

Загальний опис

Море Хвиль лежить біля південно-східного краю Моря Криз і на північний схід від Моря Піни, від якого відділене 10-кілометровим перешийком. Його береги сильно порізані; в ньому багато мисів та островів. На півдні та сході невисокі узвишшя відокремлюють від нього окремі ділянки. Ймовірно, значною мірою воно складене затопленими лавою кратерами, злитими один з одним^[10]. Зокрема, кінець південно-західного виступу моря — це зруйнований і заповнений лавою 45-кілометровий кратер Фірмік M.

Інших найменованих кратерів у цьому морі станом на 2015 рік нема. Лише на його берегах знаходиться кратер Дубяго та кілька сателітів його, Фірміка, Кондорсе та Боеція^[11].

Море Хвиль лежить вище за всі сусідні морські ділянки: на 0,9–2,2 км вище за дно суміжних затоплених кратерів, на 0,8 км вище за Море Піни й на 2,8 км вище за Море Криз (якщо вимірювати за сусідніми частинами). Абсолютна висота його поверхні знаходиться в межах 0,1–1,1 км нижче нульового рівня. Максимуму вона сягає на південному сході моря, а з віддаленням звідти поступово спадає^[4]. Товщина лавового покриву Моря Хвиль, за даними вимірюваннями напівзатоплених кратерів, складає кількасот метрів^[12].

Деталі поверхні

Найбільші з добре збережених кратерів району Моря Хвиль — 48-кілометровий Дубяго на півдні, такий самий Кондорсе P на півночі та 40-кілометровий Кондорсе F на північному сході. Недалеко від північного краю моря лежить 75-кілометровий кратер Кондорсе, а від північно-західного — 57-кілометровий Фірмік. Дно всіх цих кратерів залите лавою, причому її рівень нижчий, ніж у самому морі^[4].

Східна частина Моря Хвиль примітна п'ятьма вулканічними куполами. Це височини з округлими контурами, діаметр яких становить близько 10 км, а висота — 100–300 м^[2].

В морі та його околицях є кілька рідкісних об'єктів загадкового походження^[13][14] — маленьких (5–15 км) кратерів із двома валами, або концентричних кратерів. Один із них лежить у відокремленій південній частині моря (3.67° пн. ш. 68.61° сх. д. / 3.67; 68.61 (концентричний кратер)), інший — подібний, але частково залитий лавою — в південно-західній затоці (4.00° пн. ш. 66.74° сх. д. / 4.00; 66.74 (концентричний кратер)). Кілька таких об'єктів розташовані поблизу моря за його межами: це Аполлоній N на заході та два безіменні кратери на південному сході. Менш виразні ознаки таких кратерів має Фірмік C на північно-західному березі моря^[3].

Геологічна історія

Море Хвиль лежить на краю басейну Моря Криз, у районі його зовнішніх кілець, і, по всій видимості, пов'язане з ним походженням^[12][15][16]. Він з'явився в нектарському періоді^[17], а лава, що вкриває ці моря, виверглася в пізньоімбрійській епосі^[18][2].