Мочульський Василь Миколайович

Професор Васи́ль Мико́лайович Мочу́льський (1 січня 1856(18560101), с. Ананьївка, Херсонська губернія, Російська імперія — літо 1920, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — український історик культури і літератури, історіограф. Доктор наук.

Мочульський Василь Миколайович
Народився	1 січня 1856(1856-01-01)  с. Ананьївка, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	9 жовтня 1885(1885-10-09) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання	Перший Християнський цвинтар
Країна	Російська імперія
Діяльність	історик літератури, історик, русист, викладач університету
Alma mater	Одеська духовна семінарія, Імператорський Новоросійський університет
Галузь	Історія культури
Заклад	Рішельєвський ліцей
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	Доктор наук
Діти	Konstantin Mochulskyd

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мочульський.

Життєпис

Народився 1 січня 1856 року в українському селі Ананьївка, що на той час входило до складу однойменного повіту Херсонської губернії Російської імперії в родині священика.

Початкову освіту отримав у повітовому училищі та в Одеській духовній семінарії. У 1875 році вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. На третьому курсі отримав срібну медаль за твір на тему «Мова прибалтійських слов'ян за середньовічними грамотами й літописами». Після закінчення університету, 1878 року був призначений в одну з одеських гімназій викладачем російської мови та літератури, слов'янських мов і логіки. Протягом дев'яти років викладав у різних середніх навчальних закладах.

1889 року у Імператорського Харківському університеті захистив магістрську дисертацію на ступінь магістра російської словесності на тему «Історико-літературний аналіз вірша про Голубину книгу». Ця робота була премійована РАН. Того ж року його було обрано приват-доцентом кафедри російської словесності історико-філологічного факультету Імператорського Новоросійського університету.

У цій праці він докладніше розглянув книжкові джерела вірша про Голубину книгу, використавши переважно «Бесіду трьох святителів» та космогонію пам'ятника, у зв'язку із відповідними апокрифами, а також розібраний «Сон про Правду і Кривду», що увійшов до цієї ж книжки. Ця робота була премійована Імператорською Санкт-Петербурзькою Академією наук. Того ж року його було обрано приват-доцентом кафедри російської словесності історико-філологічного факультету Новоросійського університету. Після захисту 1893 року у Харківському університеті докторської дисертації на тему «Сліди народної Біблії у слов'янській і в древньоруській писемності» отримав посаду професора.

Помер в Одесі влітку 1920 року.

Був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси^[1]. 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Мочульського відсутні^[2].

Наукова діяльність

У праці «Історико-літературний аналіз вірша про Голубину книгу» Василь Миколайович Мочульський докладніше розглянув книжкові джерела вірша про Голубину книгу, використавши переважно «Бесіду трьох святителів» та космогонію пам'ятника, у зв'язку із відповідними апокрифами, а також розібраний «Сон про Правду і Кривду», що увійшов до цієї ж книжки.

У праці «Сліди народної Біблії у слов'янській і в древньоруській писемності» він розглянув три пам'ятника давньої писемності: «Бесіда трьох святителів», «Вопрошання Іоанна Богослова» і «Вопрошання Варфоломія». Вчений стверджував, що перші два джерела виникли на грецькому підґрунті V або VI століть, як пристосування канонічних пам'ятників до народних понять, до того ж «Бесіда» поступово набувала характеру тлумачення Біблії, завдяки чому стала надбанням народних сект та приблизно XIII століття набула єретичного забарвлення. Заперечення, які виникли на диспуті під час захисту дисертації, докладніше були викладені у «Записках» Харківського університету.

Наукові інтереси зосереджувались на порівняльно-історичному літературознавстві та дослідженнях давньоруської писемності. Наслідком цієї плідної діяльності стали публікації:

• «Про уявний дуалізм у міфології слов'ян» (Варшава, 1889)
• «Походження „Фізіолога“ та його початкова доля у літературах Сходу й Заходу» (Варшава, 1889)
• «Апокрифічне сказання про створення світу» (Одеса, 1896)

У цих працях вчений досліджував історію розвитку давньоруської писемності, теорію та техніку перекладу слов'янських мов. Одним з прикладів є його розвідка «До історії малоруського наріччя. Житіє Св. Савви Освяченого за пергаментним рукописом XIII сторіччя» (Одеса, 1894)^[3].

Низку досліджень присвятив питанням історико-культурного процесу XVII-XIX століть:

• «Просвіта на півдні Росії у царювання імператриці Катерини II»;
• «Вплив поезії Пушкіна на розвиток самосвідомості російського народу» (Одеса, 1900);
• «Малоросійські й петербурзькі повісті М. В. Гоголя» (Одеса, 1902);
• «До історії журналістики XVIII сторіччя», «Комічні оперети XVIII сторіччя»;
• «Отношение Южнорусской схоластики XVII века к ложноклассицизму XVIII сторіччя» (Одеса, 1904);
• «Новіковські журнали XVIII ст. „Трутень“ і „Живописец“ (1769—1772)» (Варшава, 1909) тощо.

Ще одним вектором наукової діяльності Мочульського був новий напрямок у науці — історіографія, який тільки проходив шлях становлення. Зокрема вченим було зроблено ґрунтовний опис рукописів видатного історика-славіста та філолога, професора історико-філологічного факультету Імператорського Новоросійського університету В. Григоровича.

Наукові праці

• Описание рукописей В. И. Григоровича. — Одесса, 1890
• Слова и поучения, направленные против языческих верований и обрядов: К бытовой истории болгар. — Одесса, 1903
• Новиковские журналы XVIII в. «Трутень» и «Живописец» (1769—1772). — Варшава, 1909