Мурський Володимир Васильович

Володимир (Володимир Васильович^[1]) Мурський (10.11.1888, Замарстинів — 19.07.1935, Стамбул) — український журналіст, письменник, педагог, громадський діяч, дипломат. Представник екзильного уряду УНР в Туреччині (1929—1935).

Володимир Мурський
Народився	10 листопада 1888(1888-11-10) Замарстинів, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Помер	19 липня 1935(1935-07-19) (46 років) Стамбул, Туреччина
Поховання	Католицький цвинтар Ферікьой
Громадянство	Австро-Угорщина→  УНР→  Польща
Національність	українець
Діяльність	журналіст
Знання мов	українська
Мова творів	українська, турецька, фарсі
Мурський Володимир Васильович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мурський.

Життєпис

Дитинство та освіта

Народився 10 листопада 1888 року в Замарстинові, що у передмісті Львова. Батько Володимира, Василь Тимофійович Мурський, важко хворів та помер у молодому віці, залишивши після себе чотирьох дітей (трьох синів і доньку), вихованню яких присвятила себе його дружина Антоніна Мурська (Савко).

Володимир як найстарший з-поміж дітей першим почав здобувати освіту. Наприкінці XIX століття родина переїхала до Одеси, де Володимир навчався в Рішельєвській гімназії, що на той час була найпрестижнішим державним середньоосвітнім навчальним закладом у місті.

У ті роки там навчались відомі та знамениті в майбутньому люди, серед них і діячі українського визвольного руху, зокрема генерал-хорунжий армії УНР Андрій Гулий-Гуленко. Однак у 1905 році Мурські повернулися до Галичини і Володимир був змушений завершувати навчання вже у Львові.^[2] Там Володимир Васильович завершив середню школу та здобув вищу філологічну освіту і спеціальність народного вчителя, закінчивши філософський факультет Львівського університету.

Громадська та політична діяльність

До початку Першої світової війни працював учителем. 1917—18 активно пропагував національно-державну і культурну політику Української Центральної Ради, редагуючи разом з Іваном Липою часопис «Українське слово» в Одесі, а згодом — очолюючи департамент преси і пропаганди Української Народної Республіки. Увійшов до складу Одеського Українського керовничого комітету, громадської організації, яка репрезентувала український рух у місті та була визнана Тимчасовим урядом і Українською Центральною Радою.

У травні 1917 року В. Мурського обирають писарем ради Українського вчительського товариства, пізніше цього ж року — писарем громадської організації "Комітет допомоги виселенцям Галичини, Буковини й Угорщини".

На початку березня 1918 року, коли Одеса була звільнена від більшовиків, Мурському доручено від імені української влади Одеси координувати відносини з австро-німецьким військовим командуванням.

У 1920—1921 роках разом з В. Піснячевським, І. Кедрином, А. Хомиком редагував журнал «Воля» (останні 3 номери — «Воля України»), у якому надрукувала свої перші літературні твори Оксана Драгоманова, двоюрідна сестра Лесі Українки.

У 1921 році Володимир Мурський разом зі своєю дружиною, перекладачем, Софією Мурською (донька Францішки Вольської) жили у Відні, де Мурського призначили пресовим референтом посольства УНР. Софія, у 1918—1921 роках працювала в апараті Міністерства закордонних справ УНР.

У лютому 1922 року Володимира Мурського призначили виконувачем обов`язків директора Департаменту преси та інформації Міністерства преси і пропаганди УНР.

З 1929 по 1935 рік Володимир Мурський був представником екзильного уряду УНР у Туреччині. У 1935 році помер у Стамбулі, як вважалося, внаслідок раку, але сьогоднішні дослідники пов'язують його смерть з низкою загадкових смертей діячів УНР в Стамбулі, які, можливо, були отруєні агентами ДПУ^[3].

Могила В.Мурського у Стамбулі

Могила Володимира Мурського була знайдена в Стамбулі у 2018 році активісткою кримської діаспори та Українського культурного товариства Стамбула Аліє Усеїновою та зараз опікується Генеральним Консульством України у Стамбулі.

29 листопада 2020 р. під час офіційного візиту до Турецької Республіки Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль відвідав могилу В. Мурського, вшанувавши його пам'ять.^[4]

Автор праць

• "Ukrayna ve istiklâl mücahedeleri" (Україна та її боротьба за незалежність) (1930)
• "Yeni Rusya'nın iç yüzü" (Справжнє обличчя нової Росії) (1932)