Мурський Володимир Васильович

Володимир (Володимир Васильович^[1]) Мурський (10.11.1888, Замарстинів — 19.07.1935, Стамбул) — український журналіст, письменник, педагог, громадський діяч, дипломат. Представник екзильного уряду УНР в Туреччині (1929—1935). Внук автора музики Державного Гімну України, отця Михайла Вербицького.

Володимир Мурський
Народився	10 листопада 1888(1888-11-10) Замарстинів, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Помер	19 липня 1935(1935-07-19) (46 років) Стамбул, Туреччина
Поховання	Католицький цвинтар Ферікьой
Громадянство	Австро-Угорщина→  УНР→  Польща
Національність	українець
Діяльність	журналіст
Знання мов	українська
Мова творів	українська, турецька, фарсі
Мурський Володимир Васильович у Вікісховищі
Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мурський.

Життєпис

Дитинство та освіта

Народився 10 листопада 1888 року в Замарстинові, що у передмісті Львова. Батько Володимира, Василь Тимофійович Мурський, важко хворів та помер у молодому віці, залишивши після себе чотирьох дітей (трьох синів і доньку), вихованню яких присвятила себе його дружина Антоніна Мурська (Савко).

Володимир як найстарший з-поміж дітей першим почав здобувати освіту. Наприкінці XIX століття родина переїхала до Одеси, де Володимир навчався в Рішельєвській гімназії, що на той час була найпрестижнішим державним середньоосвітнім навчальним закладом у місті.

У ті роки там навчались відомі та знамениті в майбутньому люди, серед них і діячі українського визвольного руху, зокрема генерал-хорунжий армії УНР Андрій Гулий-Гуленко. Однак у 1905 році Мурські повернулися до Галичини і Володимир був змушений завершувати навчання вже у Львові.^[2] Там Володимир Васильович завершив середню школу та здобув вищу філологічну освіту і спеціальність народного вчителя, закінчивши філософський факультет Львівського університету.

Громадська та політична діяльність

До початку Першої світової війни працював учителем. 1917—18 активно пропагував національно-державну і культурну політику Української Центральної Ради, редагуючи разом з Іваном Липою часопис «Українське слово» в Одесі, а згодом — очолюючи департамент преси і пропаганди Української Народної Республіки. Увійшов до складу Одеського Українського керовничого комітету, громадської організації, яка репрезентувала український рух у місті та була визнана Тимчасовим урядом і Українською Центральною Радою.

У травні 1917 року В. Мурського обирають писарем ради Українського вчительського товариства, пізніше цього ж року — писарем громадської організації "Комітет допомоги виселенцям Галичини, Буковини й Угорщини".

На початку березня 1918 року, коли Одеса була звільнена від більшовиків, Мурському доручено від імені української влади Одеси координувати відносини з австро-німецьким військовим командуванням.

10 липня 1919 року одружився з Софією Вольською, дочкою Стефана Вольського і Франциски Стефанії з дому Лехно-Васютинських. Свідками на весіллі були Віктор Піснячевський і видатний український монархіст В'ячеслав Липинський.

У 1920—1921 роках разом з В. Піснячевським, І. Кедрином, А. Хомиком редагував журнал «Воля» (останні 3 номери — «Воля України»), у якому надрукувала свої перші літературні твори Оксана Драгоманова, двоюрідна сестра Лесі Українки.

У 1921 році Володимир Мурський разом зі своєю дружиною, перекладачем, Софією Мурською жили у Відні, де Мурського призначили пресовим референтом посольства УНР. Софія, у 1918—1921 роках працювала в апараті Міністерства закордонних справ УНР.

У лютому 1922 року Володимира Мурського призначили виконувачем обов`язків директора Департаменту преси та інформації Міністерства преси і пропаганди УНР.

З 1929 по 1935 рік Володимир Мурський був представником екзильного уряду УНР у Туреччині. У 1935 році помер у Стамбулі, як вважалося, внаслідок раку, але сьогоднішні дослідники пов'язують його смерть з низкою загадкових смертей діячів УНР в Стамбулі, які, можливо, були отруєні агентами ДПУ^[3].

Могила В.Мурського у Стамбулі

Могила Володимира Мурського була знайдена в Стамбулі у 2018 році активісткою кримської діаспори та Українського культурного товариства Стамбула Аліє Усеїновою та зараз опікується Генеральним Консульством України у Стамбулі.

29 листопада 2020 р. під час офіційного візиту до Турецької Республіки Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль відвідав могилу В. Мурського, вшанувавши його пам'ять.^[4]

Родина

Дружина - Софія Мурська з Вольських (12 січня 1894, Канів — 1946, Мюнхен), взяли шлюб 10 липня 1919 у місті Відні в українській церкві святої Варвари.

Діти:

• Софія Завалинська з Мурських (1921, Тарнів — 1995, Австралія) — дружина тюрколога Євгена Завалинського, одружилися 5 серпня 1942.
  • Внук Володимир Завалинський (нар. 18 січня 1944)
• Олена Супрун з Мурських (? — ?, Соснівка)^[5]

Генеалогія

Петро Мурський

Іван Мурський

Пелагея Микита

Тимофій Мурський

Лука Маковецький

Марта Маковецька

Ева Мурська

Василь Мурський

Павло Тарапата

Ксенія Тарапата

Марія

Володимир Мурський

отець Михайло Андрій Вербицький

отець Михайло Вербицький

отець Михайло Лев Вербицький

Пелагея Пацановська

Іван Пацановський

Антоніна Савка

Григорій чи Юліан Савка

Анастасія Савка

Тетяна

Автор праць

• "Ukrayna ve istiklâl mücahedeleri" (Україна та її боротьба за незалежність) (1930)
• "Yeni Rusya'nın iç yüzü" (Справжнє обличчя нової Росії) (1932)