Мілашина Олена Валеріївна

Олена Валеріївна Мілашина (28 жовтня 1978, Дальнєгорськ, Приморський край, РРФСР, СРСР) — російська журналістка, спеціальна репортерка і редакторка відділу спецпроєктів «Нової газети».

Мілашина Олена Валеріївна
рос. Елена Милашина[1]
Народилася	1977[2][3][4]  Дальнєгорськ, Q37782907?, Приморський край, РРФСР, СРСР
Країна	Росія
Діяльність	журналістка, правозахисниця, письменниця, репортерка, редакторка, журналістка-розслідувачка
Alma mater	факультет журналістики МДУ (2001)
Знання мов	російська
Заклад	Новая газета
Роки активності	1997 — тепер. час
Нагороди	Найхоробріша жінка світу (2013) Золоте перо Росіїd (2001) Вільна преса Східної Європиd (2016) Премія «Редколегія»d (квітень 2017) почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (2019) Journalism as a Professiond (2017) премія свободи імені Андрія Сахарова (2017)
IMDb	ID 10969685
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народилася 28 жовтня 1977 року в Дальнєгорську, Приморський край^[5][6]. Вчилася в школі в Амурську.

У 1994—1995 роках взяла участь у програмі обміну FLEX. Це допомогло їй в подальшому вступі до Московського державного університету^[7][8].

З 1997 року почала працювати репортеркою і журналісткою «Нової газети», паралельно навчалася. Одним з її наставниць була Ганна Політковська.

У 2000 році опублікувала серію матеріалів, присвячених катастрофі АПЛ «Курськ»^[9], за що отримала нагороду Спілки журналістів Росії «Золоте перо Росії» в категорії «Журналістські розслідування»^[10].

У 2001 році закінчила факультет журналістики МДУ імені Ломоносова.

Напрямками професійного інтересу є теми корупції, порушення прав людини на Північному Кавказі і в Чечні зокрема, розслідування теракту в Беслані (2004), вбивства Ганни Політковської (2006) та Наталії Естемірової (2009), конфлікту в Південній Осетії (2008). У жовтні 2009 року Олена Мілашина стала лауреатом щорічної премії міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch^[11].

16 лютого 2006 року на неї скоєно напад у Беслані^[12].

У березні 2010 року підписала звернення російської опозиції «Путін має піти»^[13].

5 квітня 2012 року Мілашину побили в підмосковній Балашисі. За її словами, нападники жорстоко побили й пограбували її. Вона також повідомила, що під'їхав через півтори години поліцейський патруль і не надав їй допомоги^[14].

8 березня 2013 року Мілашину відзначено спеціальною нагородою Держдепартаменту США «Відважні жінки світу». «За безстрашну і мужню журналістську роботу та за захист прав людини в Росії і в сусідніх країнах ми визнаємо Олену Мілашину мужньою жінкою», — цими словами держсекретар США Джон Керрі представив Олену Мілашину на церемонії. Вручала нагороду дружина президента США Мішель Обама^[15].

У 2015 році Мілашина займалася розслідуванням резонансної справи про весілля начальника РВВС Ножай-Юртовського району та неповнолітньої дівчини. У зв'язку з цією справою отримувала погрози вбивства^[16].

У 2017 році стала авторкою розслідування про масові переслідування геїв у Чечні. У зв'язку з чим отримала велику кількість погроз.

4 липня 2023 року в Чечні невідомі в масках напали на Олену Мілашину та адвоката Олександра Немова^[17]. Вони перехопили їх дорогою з аеропорту до Грозного і жорстоко побили ногами, знищили техніку та документи. Таксі Мілашиної та Немова було заблоковано трьома автомобілями, а нападники заявили: «Виїжджайте звідси, вас попереджали. Нічого не пишіть». Мілашина була облита зеленкою, їй намагалися зламати пальці, били по них, вимагаючи паролі від телефонів^[18]. 5 липня Олена Мілашина та Олександр Немов доставлені до клініки у Москві. Постраждалі прилітали до Чечні для висвітлення у суді справи Зареми Мусаєвої^[19][20].

Пізніше Олена Мілашина розповіла проєкту «Живой гвоздь», що не збирається відмовлятися від поїздок до Чечні: «Я продовжу їздити в Чечню, хоче цього Кадиров чи не хоче»^[21][22].

Нагороди

• Премія Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії» в категорії «Журналістські розслідування» (2001) — за серію матеріалів про катастрофу АПЛ «Курськ»^[23].
• Премія Human Rights Watch ім'я Алісон Де Форджес^[en] (2009) — «за особисту мужність і боротьбу з корупцією та за дотримання прав людини в Росії»^[24].
• Премія Московської Гельсінської групи (2009) — «за журналістську діяльність з просування цінностей прав людини»^[25].
• Нагорода «Відважні жінки світу» Держдепу США (2013) — «за безстрашну і мужню журналістську роботу і за захист прав людини в Росії і в сусідніх країнах»^[26].
• Премія імені Ахмеднаби Ахмеднабиева (2015) — за матеріал «Навколо пальців», опублікований 7 листопада 2014 року^[27].
• Премія імені Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи^[ru]» (2016) — за внесок у підвищення рівня обізнаності про різні тактики залякування, використовуваних владою Чечні для придушення критичних голосів^[28].
• Премія «Редколегія» (2017) (спільно з Іриною Гордієнко і Оленою Костюченко) — «за серію публікацій про переслідування і вбивство геїв в Чечні»^[29].