Мількевич Валентина Станіславівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мількевич.

Валенти́на Станісла́вівна Мільке́вич (нар. 14 червня 1949) — українська письменниця.

Мількевич Валентина Станіславівна
Народилася	14 червня 1949(1949-06-14) (76 років)
Країна	Україна
Діяльність	поетеса
Напрямок	Українська література
Членство	НСПУ (з 2021 року)

Біографія

Народилася 14 червня 1949 р. в с.Мазурівка колишнього Чернівецького району (тепер Могилів-Подільського) на Вінниччині. Закінчила педагогічне училище в Немирові (1968), Вінницький педагогічний інститут (1975). Відтоді учителює у школах області, працює в системі освіти, за сумісництвом — кореспондентом у місцевій газеті «Чернівецька зоря».
Живе в рідному селі.^[1]

Літературна діяльність

Поетеса. Авторка книг «Криниця ясеневого листя» (2017), «З глибоких криниць» (2018), «На перехресті осені» (2019), «В обіймах осені» (2020); публікацій у регіональній періодиці та колективних виданнях: журналах «Вінницький край», «Дивослово», «Відродження», альманахах «З любов'ю в серці», «Стожари» та ін.
Засновниця і керівник районного літературно-мистецького об'єднання «Мурафські обрії». Уклала колективні збірки об'єднання: «Зорі над Мурафою» (2020), «Нехай святиться ім'я твоє» (2014).

• Літературно-мистецька премія «Кришталева вишня» (2020)^[2]
  
• Літературна премія імені Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край» (2023)^[3]

Член НСЖУ, НСПУ з 2021 р.^[4]

	В віршах поетеси нуртує чиста дзвінка вода з криниці народної творчості, духовного набутку предків. Чимало віршів Валентини Мількевич стали популярними піснями, які лунають зі сцени…
— Михайло Каменюк (2019)[5]

	Теми віршів Валентини Мількевич – різноманітні: тут і любов до Батьківщини, і краса української природи, і пошанування героїв-учасників Першої російсько-української війни на Сході нашої держави, і піклування підростаючого покоління… Самі красномовні назви її книг свідчать про поетичний талант авторки.
— Світлана Блонська (2019)[6]

	Манера віршування Валентини Мількевич традиційна, тематика творів розмаїта – від громадянської лірики до інтимної, але передусім приваблює читача її пейзажна лірика з філософським підтекстом. Оспівування традиційних цінностей, людяності у людині, першоджерел українства є лейтмотивом її творчості. Архетипними в її поезіях стають назви рослин рідної місцини – ясен, калина, вишня, спориш, волошка, петрів батіг та ін., але понад усе – річка Мурафа «в сонних берегах», навколо якої століттями вирує життя на Наддністрянщині. Авторка знає і дає зрозуміти читачеві, що «щастя медами пахне // і цвітом яблуні навесні». Часом Валентина Мількевич у пошуках творчої наснаги свідомо розхитує ритм вірша, добирає цікаві асонансні рими: Ласкавий вітер гладить віти У нерозбуджених дерев, А ти навчи, як далі жити В потоках слів цих сонних марев».
— Андрій Стебелєв (2019)[7]

Джерела і література

• Біографія Валентини Мількевич // ВОО НСПУ «Краснослов». — 2022. — 4 січня