Мілєєв Дмитро Васильович

Мілєєв Дмитро Васильович (рос. Милеев Дмитрий Васильевич, нар.22 серпня 1878 — †19 липня 1914 р., Київ) — російський архітектор-реставратор, археолог^[3], мистецтвознавець^[4]; піонер наукової реставрації пам'яток архітектури в Російській імперії. Член Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва.

Мілєєв Дмитро Васильович
Народження	1878[1][2]  Хвостиха (Ульяновська область), Сенгилеєвський повітd, Симбірська губернія, Російська імперія
Смерть	1914[1][2]  Київ, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Навчання	Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1906)
Діяльність	архітектор, реставратор, археолог
Праця в містах	Київ
Реставрація пам'яток	храми
Членство	Імператорське російське археологічне товариствоd
Мілєєв Дмитро Васильович у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Симбірській губернії^[4].

У 1898 році вступив на архітектурне відділення Вищого художнього училища при Імператорській Академії мистецтв, яке закінчив, і 27 березня 1906 р. отримав кваліфікацію спеціаліста як художник-архітектор^[3] за проект «Катедральний собор для губернського міста» (рос. Кафедральный собор для губернского города)^[5][6].

Від 1908 р. — був співробітником Імператорської Археологічної комісії^[4] та членом Російського археологічного товариства. Його замальовки пам'яток старовини розцінюються як блискучі зразки архітектурної графіки^[7].

Зробив обміри та фотофіксацію (близько 6000 негативів^[7]) безлічі дерев'яних храмів російської Півночі^[3], вперше ввів деякі з них в науковий обіг. Оскільки частина пам'яток до теперішнього часу втрачена, скласти уявлення про їх вигляд тепер можна тільки завдяки дослідженням Мілєєва^[7].

Під час відвідування царською сім'єю м. Костроми показував Миколі II собор Іпатіївського монастиря^[8]. На основі досліджень Мілєєва академік Покришкін П. П. врятував від обвалу дзвіницю Успенської церкви на Бору в м. Архангельську. Разом із Арістовим М. М. спроектував церкву при подвір'ї Калязинського Олександро-Невського монастиря на Мартиновській вулиці (нині вулиця Ольги Берггольц у м. Санкт-Петербург).

У 1913 р. читав лекції курсу «Російське дерев'яне зодчество» у школі Товариства заохочення мистецтв і на жіночих архітектурних курсах у м. Санкт-Петербурзі^[4].

В останній рік життя займався розкопками Десятинної церкви в Києві; раптово помер від висипного тифу у віці 35 років^[3], під час літніх розкопок у с. Межигір'я Київського повіту Київської губернії^[4]. У некрологах передчасна смерть Мілєєва відзначалася як велика втрата для російської художньої культури, бо його наукові праці «мали високе культурне значення, а не були роботами повсякденності, прийнятими з метою створення собі клієнтури»^[7].

Праці

• (рос.)«Древние полы в Киевском соборе Св. Софии». СПб. 1911 г. Отд. оттиск из «Сборника в честь графа А. А. Бобринского».

Географія діяльності

• Київ, розкопки Десятинної церкви, будинку князів Трубецьких, Сел. банку (нині це київський центральний телеграф), Софійського митрополичого дому, у вівтарі Софійського собору — у період 1908—1914 рр.^[4]
• Архангельська губернія: Микильсько-Корельський монастир, Елгомський цвинтар (1911 р.), перенесення дерев'яної дзвіниці в Нижній Чухчермі, перенесення Іжемського храму 1679 року (на березі Білого моря)
• Архангельськ: Церква Успіння на Бору (випрямлення крену дзвіниці в 1911 р.)
• Вологодська губернія: Петропавлівська церква 1698 року в селі Пучуга Вологодської губернії. У 1907 р. здійснено перенесення й перебирання дерев'яного храму.
• Кострома: керував реставрацією в церкві Воскресіння на Дебрі, в Іпатіївському монастирі дзвіниця та Троїцький собор у 1912—1913 рр.^[4]
• Нижньогородська губернія: Троїцький собор Троїце-Макарієво-Жовтоводського монастиря.