Міліндер Лев Максович

Лев Максович Міліндер (нар. 31 грудня 1930, Ленінград, РРФСР, СРСР — пом. 8 березня 2005, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, автор театральних « капустників». Заслужений артист РРФСР (1991)^[1][2].

Міліндер Лев Максович
Зображення Зображення
Дата народження	31 грудня 1930(1930-12-31)
Місце народження	Ленінград, РРФСР, СРСР
Дата смерті	8 березня 2005(2005-03-08)
Місце смерті	Санкт-Петербург, Росія
Поховання	Преображенський єврейський цвинтарd
Громадянство	СРСР →  Росія
Alma mater	Російський державний інститут сценічних мистецтв (1953)
Професія	актор, автор театральних «капустників»
Кар'єра	1953—2005
Нагороди	Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
IMDb	ID 0577785

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Міліндер.

Біографія

Лев Міліндер народився 31 грудня 1930 року в Ленінграді, в єврейській сім'ї, яка жила на Заміському проспекті, будинок № 12, кв. 63^[3]. Під час німецько-радянської війни з молодшою сестрою Нелею^[4], бабусею^[5] та дідусем^[6] був евакуйований до Троїцька^[7]. Батько — Макс Якович Міліндер (1907-?), був призваний в діючу армію 2 липня 1941, служив у штабі 39-ї армії, капітан, нагороджений орденом Червоної Зірки (1942), медаллю «За бойові заслуги»^[8].

1953 року закінчив Ленінградський державний театральний інститут імені О. Островського (клас Бориса Зона, Тетяни Сойникової та Володимира Честнокова), після чого разом із дружиною — актрисою Ніною Миколаївною Ургант — був направлений на роботу за розподілом до Ярославського драматичного театру імені Федора Волкова^[9][10].

Протягом п'ятдесяти років, з квітня 1954^[10] і до кінця життя, служив у трупі Ленінградського (згодом Санкт-Петербурзького) державного академічного театру комедії імені Миколи Акімова. Здобув популярність у 1960 році після ролі тіні вченого в постановці режисера Миколи Акімова «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца. Ця роль принесла Леву Міліндеру успіх та стала вершиною його творчого шляху. Пізніше він зіграв чимало гідних ролей: князя Сержа Ветринського у водевілі «Лев Гурич Синічкін» за адаптованим текстом Олексія Бонді (за Дмитром Ленським), Жана в «Силуетах Парижа» Франсуази Саган, Дубровського в «Дзвінку у порожню квартиру» Дмитра Угрюмова, — але вони помітно поступалися образу, створеному ним у п'єсі Шварца^[11][12].

Багато років Міліндер був беззмінним автором акимівських «капустників», присвячених ювілеям працівників театру^[13]. На основі цих заходів, що викликали великий суспільний резонанс, 1987 року було поставлено концерт-огляд «Давайте говорити один одному компліменти»^[11].

Лев Максович Міліндер помер у святковий день 8 березня 2005-го^[14] в Санкт-Петербурзі, на 75-му році життя^[15]. Похований на Преображенському єврейському цвинтарі в Санкт-Петербурзі^[16].

Родина

• Мати — Іда Марківна (Мордківна) Шевець, померла в Ізраїлі.
• Сестра — кандидат медичних наук^[17] Нінель Максівна Міліндер (нар. 1936), фтизіатр.
• Дружина (1950-і) — Ніна Миколаївна Ургант (1929—2021), актриса театру та кіно, народна артистка РРФСР (1974), лауреат Державної премії СРСР (1976). Лев Максович та Ніна Миколаївна прожили у шлюбі чотири роки, після розлучення одружився ще чотири рази^[14].
  • Син — Андрій Львович Ургант (нар. 28 листопада 1956), актор театру та кіно, телеведучий^[18].
    • Онук — Іван Андрійович Ургант (нар. 16 квітня 1978), актор театру та кіно, шоумен, теле- та радіоведучий, співак, музикант, продюсер^[14].
• Донька від передостаннього шлюбу.^[14]

Творчість

Роботи у театрі

Ленінградський (Санкт-Петербурзький) державний академічний театр комедії імені Миколи Акімова

Лев Міліндер прослужив у трупі театру понад п'ятдесят років, з квітня 1954 року і до кінця життя, і в різні роки був зайнятий у спектаклях^[10][11]:

• 1954 — «Суддя в пастці» — перехожі, жебраки та інші
• 1954 — «Помпадури і помпадурші» — офіцер
• 1959 — «Четверо під одним дахом» — громадянин напідпитку
• 1959 — «Трихвилинна розмова» — бухгалтер
• 1960 — «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца (режисер — Микола Акімов) — тінь (Теодор-Христиан) вченого (Християна-Теодора)^[11][12]
• 1962 — «Фізики» — Уве Сіверс, старший санітар
• 1963 — «Дон Жуан» — іноземні посли / лорд Амандевілл / Джонсон / негр Баба / султан / Ламбро
• 1964 — «Дело» — Чибісов, підпорядкованості
• 1964 — «Дванадцята ніч» — Фесте, блазень Олівії
• 1966 — «Весілля Кречинського» — Ніканор Савич Бек, лихвар
• 1968 — «Циліндр» — Родольфо
• 1968 — «Силуети Парижа» — Жан
• 1970 — «Хай живе король!» — Володимир Миколайович, заступник начальника інюрколегії Міністерства закордонних справ СРСР / Посадіон, надовго міністр внутрішніх справ Б.
• 1970 — «Село Степанчиково та його мешканці» — Прим
• 1972 — «Маленьке вікно на великий океан» — поет / художник / хор
• 1972 — «Візок з яблуками» — Король Магнус / Памфілій / Пліній, міністр фінансів
• 1973 — «Троянської війни не буде» — Геометр, сенатр
• 1974 — «Романтики» — Страфорель
• 1974 — "Концерт для. . . " — кларнет
• 1976 — «Ремонт» — людина в шльопанцях
• 1977 — Баня — Моментальников
• 1977 — «Сваха» — Корнелій Хекл
• 1980 — «Тьоркін-Тьоркін» — перший критик
• 1980 — «Зрада» — Гліб Олексійович Валетов
• 1981 — «Казка Арденського лісу» — Жак-меланхолік
• 1984 — «Все можуть королі» — Рибаков, член комісії
• 1985 — «День Перемоги серед війни» — кларнет
• 1986 — «Дванадцята ніч» — Антоніо, капітан корабля, друг Себастьяна
• 1990 — «Ромул Великий» — Аполліон, антиквар
• 1992 — «Планета кохання» — сенатор
• 1993 — «Тартарен з Тараскона» — буфетник
• 1997 — «Пристрасті за Мольєром» — вчитель танців

Фільмографія

• 1961 — «Строкаті оповідання» (телеспектакль) — Гранський, наречений Лізи
• 1965 — «Велика котяча казка» — Хватачок, детектив
• 1979 — «Отелло» — Лодовіко
• 1990 — «Захід» — Ейхбаум
• 1993 — «Ти в мене одна» — колега Євгена Тимошина з НДІ
• 1995 — «Зимова вишня 3» — епізод
• 1995 — «Дебюссі, або Мадемуазель Шу-Шу» («La musique de l'amour: Chouchou»)— "перша скрипка
• 2001 — «На ім'я Барон» (серія № 10) — старий раввин у синагозі
• 2004 — «Агент національної безпеки 3» (серія № 32 «Падишах») — архиваріус
• 2004 — «Іванов та Рабинович» — професор славістики

Озвучування

• 1966 — «Поема двох сердець» — кривий емір (роль Р. Пірмухамедова)
• 1979 — «Пригоди принца Флорізеля» — злочинець в інвалідному візку (роль Іллі Рєзніка)
• 1981 — «Всім чортам на зло»

Визнання

Державні нагороди

• 1991 — почесне звання " Заслужений артист РРФСР " — за заслуги в галузі радянського мистецтва^[1][2].
• 2004 — медаль ордену «За заслуги перед Батьківщиною» II ступеня — за заслуги в галузі театрального мистецтва та багаторічну плідну роботу^[19].