Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Міміно

фільм 1977 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Міміно
Remove ads

«Міміно́» (груз. «მიმინო», рос. «Мимино») — російсько-грузинський радянський фільм грузинського кінорежисера Георгія Данелії. У прокаті 1978 року фільм посів 17-те місце (24,4 млн глядачів, 1258 фільмокопій). Текст за кадром читає Артем Карапетян.

Коротка інформація Міміно, груз. მიმინო рос. Мимино ...

Прем'єри фільму відбулися в СРСР (липень 1977 року на Московському міжнародному кінофестивалі; 27 березня 1978 року на широких екранах), Фінляндії (31 серпня 1979 року), Угорщині (12 березня 1980 року).

Remove ads

Сюжет

Узагальнити
Перспектива

Валентин Костянтинович (Валіко Котеєвич) Мізандарі — 34-річний пілот вертольота Мі-2[1] (який він ласкаво називає «пепела» — метелик) місцевих грузинських авіаліній на прізвисько Міміно́, що означає «сокіл», зустрічає в аеропорту Тбілісі свого однокурсника, який є пілотом надзвукового авіалайнера Ту-144 і літає за кордон СРСР. В екіпажі цього льотчика літає стюардеса Лариса Іванівна, що відразу підкорила серце джигіта. Бажаючи досягти успіхів у великій авіації, Міміно відправляється в Москву.

У Москві Валіко знайомиться з простим вірменським шофером Рубеном Хачікяном. За кілька днів вони витрачають всі гроші, і крім того, їх виселяють з елітного готелю. Рубік-Джан стає найкращим другом Міміно. Разом вони потрапляють у неприємні ситуації, але справжня дружба допомагає їм подолати їх.

Зустрівши свого давнього ворога — чоловіка, що спокусив його сестру, Валіко влаштовує в його квартирі легкий погром, за що потрапляє на лаву підсудних. Рубен не лишає друга самого у важкій ситуації та всіляко намагається допомогти гордому другові-льотчику. На лаві підсудних Міміно зустрічає своє 35-річчя, що стає причиною формальної відмови від можливості перенавчання на літак великої авіації. Уже вирішивши повернутися додому, Міміно випадково знайомиться з ветераном війни Волоховим, який через впливового чиновника допомагає Валіко здійснити свою мрію.

Міміно стає льотчиком далекої цивільної авіації СРСР, пілотом надзвукового лайнера Ту-144[2] і літає по всьому світу. Але, відкритий і доброзичливий до людей, Валіко не дуже затишно відчуває себе у великих містах, і, сумуючи за Батьківщиною, повертається додому, в Телаві, до улюбленої роботи, до своїх рідних і близьких.

Remove ads

Актори

  • Вахтанг Кікабідзе — Валіко (Валентин Костянтинович) Мізандарі на прізвисько «Міміно», льотчик місцевих авіаліній.
  • Фрунзик Мкртчян — Рубен Хачикян, Рубік — водій вантажівки, який приїхав у Москву у справах, що мешкає в одному готельному номері з Валіко.
  • Олена Проклова — Лариса Іванівна Комарова, стюардеса
  • Євген Леонов — Іван Сергійович Волохов, фронтовик
  • Руслан Мікаберідзе — Гіві Іванович, командир авіазагону, що в ньому працює Валіко.
  • Закро Сахвадзе — Варлаам, юний племінник Міміно, який мешкає в горах з дідом і матір'ю
  • Марина Дюжева — Світлана Георгіївна, адвокат-початківець
  • Арчіл Ґоміашвілі — Нугзар Папішвілі, «потерпілий»
  • Мікаела Дроздовська — дружина Папішвілі
  • Володимир Басов — Родіон Синицин, співак у Великому театрі, який влаштовує Валіко в готель на прохання тітки Ніни з Тбілісі
  • Валентина Титова — Таня Сіницина
  • Петро Любешкін — батько адвоката
  • Карло Саканделідзе — в епізоді
  • Зейнаб Боцвадзе — сестра Валіко
  • Коте Даушвілі — дід
  • Тамара Тваліашвілі — бабця з коровою
  • Михайло Васьков — в епізоді
  • Павло Вінник — друг Нугзара Папішвілі
  • Савелій Крамаров — підсудний з «гарними очима»
  • Олексій Алексіїв — прокурор
  • Раїса Куркіна — суддя
  • Микола Граббе — фронтовий друг Волохова
  • Надія Семенцова — секретарка
  • Едуард Ізотов — командир екіпажу
  • Георгій Данелія — пілот літака, екіпаж рейсу «Тбілісі — Москва»
  • Володимир Протасенко — Валера, командир екіпажу, в якому літала Лариса Комарова
  • Віктор Шульгін — кадровик
  • Людмила Гаврилова — організатор симпозіуму ендокринологів
  • Тетяна Паркіна — Тимофеєва, стюардеса, напарниця Лариси
  • Софія Гаррель — пасажирка, старенька-іноземка
  • Заза Колелішвілі — в епізоді
  • Анатолій Іванов — в епізоді
  • Марина Поляк — стюардеса Катя
  • Абессалом Лорія — радист, друг Валіко
  • Іпполіт Хвічіа — Кукуш, шиє кепки
  • Василь Чхаідзе — Аристофан, маляр
  • Борислав Брондуков — людина, яка зважувалася перед польотом
  • Леонід Куравльов — Хачикян, справжній професор-ендокринолог
  • Олександр Январьов — таксист
  • Тетяна Распутіна — відвідувачка ресторану, танцює лезгінку
  • Рене Хобуа — не знімався в фільмі. Данелія вказував цю людину, будівника з Зугдіді, в титрах своїх фільмів на знак вдячності за колись приділену йому увагу[3].
  • Сергій Голованов — генерал, в приймальні фронтового друга Волохова
  • Микола Деберо — чоловік адвоката
  • Ольга Казакова — Вероніка, сестра Лариси (у титрах не вказана)
  • Тетяна Ігнатова — жінка, яка спостерігала за танцем Валіко і Рубіка (у титрах не вказана)
  • Віктор Крючков — перехожий
  • Олександр Новіков — музика в ресторані готелю «Росія»
Remove ads

Нагороди

Цитати з фільму

Багато фраз з фільму стали крилатими:

  •  — Вісім (баранів) це разом з тобою було…
  •  — Ало… Ларису Іванівну хочу.
  •  — Я вам один розумний річ скажу, але тільки ви не ображайтесь.
  •  — Я так думаю (часто вимовляється наприкінці фраз)
  •  — Сідайте. — Дякую, я пішки постою.
  •  — Ти і вона не дві пари в чоботи.
  •  — Таку особисту відразу я відчуваю до потерпілого, що їсти не можу!
  •  — Хто такий цей потерпілий? Куди він пішов? Я його вперше бачу!
  •  — Ці «Жигулі» чим думають, я не знаю. Під ногами крутяться, крутяться, крутяться.
  •  — Туди-сюди, культурний захід.
  •  — Дзер нманнере хайтаракумен Республікан! (вірм. такі, як ти, ганьблять республіку)
  •  — Гамарджобат аріци, бічо. (груз. Привітатися треба, хлопче)
Remove ads

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads