Мігай Верешмарті

Міхай Верешмарті (також Вьорьошмарті; угор. Vörösmarty Mihály; 1 грудня 1800, Капольнашньек — 19 листопада 1855, Будапешт) — угорський поет, прозаїк і перекладач.

Міхай Верешмарті
угор. Vörösmarty Mihály
Народився	1 грудня 1800(1800-12-01) Kápolnásnyékd, Gárdony Districtd, Феєр, Угорське королівство
Помер	19 листопада 1855(1855-11-19) (54 роки) Пешт, Угорське королівство, Австрійська імперія[1]
Поховання	Керепеші
Громадянство	Угорщина
Діяльність	поет, письменник, перекладач
Alma mater	Будапештський університет (1820)
Знання мов	угорська[2][3][4]
Мова творів	угорська
Членство	Угорська академія наук
Партія	Radical partyd[5]
Родичі	Кальман Селль
У шлюбі з	Лаура Чаягіd
Діти	Béla Vörösmartyd і Ilona Vörösmartyd
Автограф
Мігай Верешмарті у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у Вікіджерелах

Див. також: Верешмарті

Біографія

Народився в дворянській католицькій родині. Його батько служив керуючим у Надашдь. Поет був закоханий в Етельку Персель, що займала незрівнянно високе положення в суспільстві, і саме цьому нерозділеному коханню угорська література зобов'язана численними шедеврами любовної лірики Верешмарті. Сильні патріотичні почуття Верешмарті знайшли вихід в героїчному епосі «Втеча Залана» (угор. Zalán futása, 1824), що за своїм колоритом і стилем став справжньою перлиною угорської літератури. Цей епос зазначив перехід від класичної до романтичної школи в творчості Верешмарті, і з цього часу Карой Кішфалуді і інші угорські романтики оцінили і визнали в ньому свого. Але, незважаючи на це, Верешмарті жив в дуже обмежених умовах. Він закинув юриспруденцію і повністю присвятив себе літературі, однак критика була до нього неприхильна.

У 1823-1831 Верешмарті написав чотири драми і вісім невеликих романів, частина історичних, частина фантастичних. У заснованої 17 листопада 1830 Угорській академії наук Верешмарті отримав місце на філологічному відділенні, а потім змінив на посту директора Кароя Кішфалуді з річною платнею в 500 форинтів. Верешмарті був в числі засновників Товариства Кішфалуді і стояв біля витоків літературних журналів «Athenäum» і «Figyelmezö».

У 1830-1843 Верешмарті займався переважно драматургією і створив, ймовірно, свою кращу драму — «Криваве весілля» (угор. Vérnász, 1833) отримала премію Академії в розмірі 200 гульденів. Він опублікував кілька збірок віршів, серед яких були його знаменитий патріотичний гімн «Заклик» (угор. Szózat, 1826), а також «Покинута мати» (угор. Az elhagyott, 1837) і «Благородній дамі» (угор. Az hölgyhöz, 1841). Одруження в 1843 спонукало Верешмарті написати новий цикл еротичної лірики.

У 1848 разом з Яношем Арань і Шандором Петефі Верешмарті взявся за переклад творів Шекспіра і працював над «Юлієм Цезарем» і «Королем Ліром».

У 1849 Верешмарті став суддею Верховного суду. Поразка Революції 1848—1849 стало важким ударом для поета-патріота. Деякий час він провів у вигнанні і повернувся в Угорщину в 1850 вже старим. У глибокій меланхолії Верешмарті перебував всю решту життя. У 1854 він написав свій останній великий вірш «Старий циган» (угор. Cigány Ven). Верешмарті помер в Пешті в тому ж будинку, де помер двадцятьма роками раніше Карой Кішфалуді. Похорони поета 21 листопада 1855 на кладовищі Керепеші стали днем ​​національного трауру. Ференц Деак організував збір коштів на користь осиротілих дітей Верешмарті, що залишилися без засобів до існування.

Пам'ять

Найвідоміший вірш Верешмарті «Заклик» був покладений на музику і часто виконується в кінці урочистих заходів з нагоди національних свят Угорщини. Ім'я Верешмарті носить центральна площа Будапешта, площа Верешмарті.