Наришкіна Єлизавета Петрівна

Наришкіна Єлизавета Петрівна (1 квітня 1802 — 11 грудня 1867) — дружина декабриста Наришкіна Михайла Михайловича, сестра декабристів Коновніцина Петра Петровича і Коновніцина Івана Петровича. Пішла за чоловіком у Сибір.

Наришкіна Єлизавета Петрівна
рос. Елизавета Петровна Коновницына-Нарышкина
Народилася	1 (13) квітня 1802  Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла	11 (23) грудня 1867 (65 років)  Гораї, Опочецький повітd, Псковська губернія, Російська імперія
Поховання	Нове Донське кладовище
Країна	Російська імперія
Рід	Наришкіни
Батько	Коновніцин Петро Петрович
Мати	Anna Konovnitsynad
Медіафайли у Вікісховищі

Наришкіна Єлизавета Петрівна. 1832 рік. Акварель Бестужева

Біографія

Дочка графа, генерала Петра Петровича Коновніцина, колишнього військового міністра, героя франко-російської війни 1812 року. 29 вересня 1824 року вийшла заміж за Михайла Михайловича Наришкіна, полковника Тарутинського піхотного полку, члена Північного товариства, засудженого за IV розрядом. Приїхала за ним в Читинський острог в травні 1827 року. З 1833 року на поселенні в Кургані Тобольської губернії.

В. А. Жуковський напише: "У Кургані я бачив Наришкіну ... Вона глибоко мене зворушила своєї тихостью і благородною простотою в нещасті".^[1]

У 1837 році Наришкіну наказано відправитися рядовим на Кавказ, де велася війна з горцями.

Майже все населення Кургану проводжало від'їжджаючих. Єлизавета Петрівна ненадовго заїжджає до Росії побачитися з рідними, яких не бачила цілих десять років, потім відправляється слідом за чоловіком на Кавказ.

Рядовий Наришкін бере участь у військових діях майже сім років. За відзнаку в 1843 році отримує підвищення - чин прапорщика і в 1844 році йому дозволено залишити службу і оселитися в маєтку дружини в селі Високому Тульської губернії. Ці обмеження були зняті амністією 1856 року. У 1859 році сім'ї було дозволено виїзд до Франції.

Дітей не було. У Читинському острозі в липні 1830 року взяли на виховання селянську дівчинку Уляну Чупятову.

Померла Наришкіна Єлизавета Петрівна 11 грудня 1867 року у селі Гарії Псковської губернії в маєтку тітки Марії Іванівни Лорер. Похована в Москві в Донському монастирі поруч з чоловіком.

В спогадах декабристів

Декабрист Розен А.Є. напише про неї:

«Від роду було їй 23 роки; єдина дочка героя-батька і зразкової матері. Вона в рідному домі значила все, і всі виконували її бажання та примхи. У Сибіру вона була одягнена у все чорне, з тонкою талією; особа була злегка смаглява з виразними розумними очима, головка владно піднята, хода легка, граціозна.»

^[1]

Оригінальний текст (рос.)

"От роду было ей 23 года; единственная дочь героя-отца и примерной матери. Она в родном доме значила все, и все исполняли ее желания и прихоти. В Сибири она была одета во все черное, с талией тонкой в обхват; лицо было слегка смуглое с выразительными умными глазами, головка повелительно поднята, походка легкая, грациозная".

Анненков у своїх мемуарах описав її портрет:

«Вона здавалася дуже гордовитою і з першого погляду справляла неприємне враження, але зате коли ви дізнавалися її ближче, неможливо було відірватися від неї. Вона прикувала всіх до себе своєю безмежною добротою і незвичайним за шляхетністю характером. »

^[1]

Оригінальний текст (рос.)

"Она казалась очень надменной и с первого взгляда производила неприятное впечатление, но зато когда вы узнавали ее ближе, невозможно было оторваться от нее. Она приковывала всех к себе своей беспредельной добротой и необыкновенным благородством характера".