Тобольська губернія

Тобо́льська губе́рнія — губернія у Російській імперії на Уралі й у Сибіру. Існувала в 1796-1919. Адміністративний центр — м. Тобольськ.

Тобольська губернія
Герб
Тип	governorate of the Russian Empired
Столиця	Тобольськ
Площа	1 385 000 км²
Історія
• Попередник	Тобольське намісництво
• Створено	12 (23) грудня 1796[1]
• Розпущено	21 квітня 1920[1]
• Наступник	Тюменська губерніяd і Акмолінська область
Входила до складу	Сибірське генерал-губернаторствоd Західно-Сибірське генерал-губернаторство Російська імперія Російська імперія РСФРР Російська держава РСФРР Сибірська республіка
Країна	Російська імперія,  Російська республіка,  Російська СФРР і  Російська держава

Історія

З 19 жовтня 1764 до 19 січня 1782 існувало Сибірське царство у складі Російської імперії (столиця — місто Тобольськ). Царство складалось із Тобольського та Іркутського генерал-губернаторств.

Потім реформою імператриці Катерини ІІ Сибірське царство було скасовано, а Тобольська провінція упродовж 1780–1782 років перетворена на Тобольське намісництво у складі двох областей (Тобольської й Томської), що увійшло до складу Пермського і Тобольського генерал-губернаторства.

Створення губернії

Імператор Павло I переглянув багато реформ своєї матері, в тому числі відмовився від інституції генерал-губернаторств. У зв'язку з цим 12 грудня 1796 як самостійна адміністративна одиниця Росії була утворена Тобольська губернія.

За сенатською доповіддю від 2 листопада 1797 губернія складалась із таких повітів: Кузнецький, Семипалатинський, Красноярський, Ішимський, Ялуторовський, Курганський, Березовський, Тарський, Туринський, Тюменський, Тобольський, Сургутський, Томський, Наримський, Єнісейський, Туруханський.

Наступні перетворення

У свою чергу, новий імператор Олександр I переглянув багато реформ свого батька, у зв'язку з чим 1802 року Тобольська губернія поряд з Іркутською увійшла до складу Сибірського генерал-губернаторства. У 1822 році Сибірське генерал-губернаторство було розділено на Західно-Сибірське та Східно-Сибірське. Тобольська губернія увійшла до складу Західно-Сибірського генерал-губернаторства, що проіснувало до 1882 року.

26 лютого 1804 частина території губернії виділена до Томської губернії. У складі Тобольської губернії залишились: Березовський, Ішимський, Курганський, Омський, Тарський, Тобольський, Туринський, Тюменський та Ялуторовський повіти.

26 січня 1822 губернія розділена на такі округи (з 1898 — повіти): Берёзовський, Ішимський, Курганський, Тарський, Тобольський, Туринський, Тюкалинський, Тюменський, Ялуторовський.

У 1838 до складу губернії увійшло окружне місто Омськ, що в 1868 передано до знову створеної Акмолинської області.

Того ж року утворено Сургутський повіт, який було виділено зі складу Березовської округи.

Ліквідація губернії

Оскільки радянська влада установилась у Тюмені значно раніше, ніж у Тобольську, у квітні 1918 року більшовики вирішили зробити губернським центром Тюмень. Окрім того, на відміну від Тобольська через Тюмень вже проходила залізниця.

Однак, повстання Чехословацького корпусу тимчасово відновило статус-кво. Й лише після звільнення 1919 року Тюмені й Тобольська від військ Колчака губернські заклади остаточно переїжджають до Тюмені. Тобольська губернія офіційно перейменована на Тюменську спеціальною постановою РНК РРФСР від 2 березня 1920 року. Щоправда, новоспечена Тюменська губернія проіснувала лишень 3 роки.

Адміністративний поділ

На початку XX століття до складу губернії входило 10 повітів:

№	Повіт	Повітове місто	Площа, верст²	Населення[2] (1897), чол.
1	Березовський	Березов (1 070 чол.)	604 442,2	21 411
2	Ішимський	Ішим (7 153 чол.)	37 604,6	269 031
3	Курганський	Курган (10 301 чол.)	20 281,6	260 095
4	Сургутський	Сургут (1 120 чол.)	220 452,4	7 747
5	Тарський	Тара (7 223 чол.)	71 542,1	159 655
6	Тобольський	Тобольськ (20 425 чол.)	108 296,0	127 860
7	Туринський	Туринськ (3 167 чол.)	67 008,6	68 719
8	Тюкалинський	Тюкалинськ (4 018 чол.)	55 049,3	208 718
9	Тюменський	Тюмень (29 544 чол.)	15 608,0	121 357
10	Ялуторовський	Ялуторовськ (3 330 чол.)	18 944,9	188 450

Символіка

Герб губернії з офіційним описом, затверджений Олександром II (1878)

Герб Тобольської губернії затверджено 5 липня 1878 року:

• 
  Офіційний герб губернії (видання МВС Російської імперії, 1880)
• 
  Неофіційний герб губернії (видання Сукачова, 1878)
• 
  Сучасний малюнок герба губернії (2000-ні)

Географія

За даними на кінець XIX століття, площа губернії становила близько 1385 тисяч км².

Губернія поділялась на 10 повітів: Березовський (688 тисяч км²), Ішимський, Курганський, Сургутський (251 тисяч км²), Тарський, Тобольський, Туринський, Тюкалинський, Тюменський (18 тисяч км²), Ялуторовський (22 тисячі км²).

Населення

За даними перепису 1897 року населення губернії становило 1 433 043 чоловік, з них у містах проживало 87 351 чол.

Національний склад у 1897 році^[3]:

Округ	росіяни	татари	українці	ханти	комі	ненці	мансі	латиші	казахи
Губернія в цілому	88,6%	4,0%	2,6%	1,3%	…	…	…	…	…
Березовський	17,5%	…	…	51,8%	9,4%	20,7%	…	…	…
Ішимський	93,8%	…	3,3%	…	…	…	…	…	…
Курганський	98,8%	…	…	…	…	…	…	…	…
Сургутський	27,8%	…	…	71,7%	…	…	…	…	…
Тарський	85,7%	9,0%	2,9%	…	…	…	…	…	…
Тобольський	77,0%	17,6%	…	1,8%	…	…	…	…	…
Туринський	93,2%	…	…	…	…	…	5,1%	…	…
Тюкалинський	81,9%	…	9,5%	…	…	…	…	1,4%	2,5%
Тюменський	87,3%	10,1%	…	…	…	…	…	…	…
Ялуторовський	94,8%	2,9%	…	…	1,3%	…	…	…	…

У релігійному складі переважали православні — 89,0%. 5,1% були старообрядцями й «тими, хто ухиляється від православ'я», 4,5% — мусульманами^[4]. Письменних було 11,3% (чоловіків — 17,7%, жінок — 5,0%)^[5].

Губернатори

Олександр Толстой (1796–1797) Дмитро Кошелєв (1797–1802) Богдан Гермес (1802–1806) Олексій Корнілов (1806–1807) Михайло Шишков (1808–1810) Франц Брін (1810–1821) Олександр Осипов (1821–1823) Олександр Тургенєв (1823–1825) Дмитро Бантиш-Каменський (1825–1828) Василь Нагібін (1828–1831) Петро Сомов (1831) Олександр Муравйов (1832–1834) Василь Копилов (1835) Іван Ковальов (1835–1836) Христофор Повало-Швейковський (1836–1839) Іван Тализін (1839–1840) Михайло Ладиженський (1840–1844)

Кирило Енгельке (1845–1852) Тихон Прокоф'єв (1852–1854) Віктор Арцимович (1854–1858) Андрій Виноградський (1859–1862) Олександр Деспот-Зенович (1862–1867) Порфирій Чебикін (1867–1868) Андрій Соллогуб (1868–1874) Юрій Пеліно (1874–1878) Володимир Лисогорський (1878–1886) Володимир Тройницький (1886–1892) Микола Богданович (1892–1896) Леонід Князєв (1896–1901) Олександр Лаппо-Старженецький (1901–1905) Микола Гондатті (1906–1908) Дмитро Гагман (1908–1912) Андрій Станкевич (1912–1915) Микола Ордовський-Танаєвський (1915–1917)

Революційні керівники

• Василь Пігнатті (1917–1918, 1918–1919), голова Комітету Громадського спокою, губернський комісар
• Павло Хохряков (1918), голова губернської Ради