Немирович-Данченко Володимир Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Немирович-Данченко.

Немиро́вич-Да́нченко Володи́мир Іва́нович (11 (23) грудня 1858(18581223), Озургеті — 25 квітня 1943, Москва) — російський та радянський театральний діяч українсько-вірменського походження, режисер, драматург і театральний критик, народний артист СРСР (1936).

Немирович-Данченко Володимир Іванович
Народився	11 (23) грудня 1858  Озургеті, Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер	25 квітня 1943(1943-04-25)[1][2][…] (84 роки) або 24 квітня 1943(1943-04-24)[3] (84 роки)  Москва, СРСР[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР[4]
Діяльність	драматург, режисер, театральний критик, сценарист, opera director, театральний педагог, актор, драматург, кінематографіст, письменник
Alma mater	МДУ
Відомі учні	Канін Олександр Гнатович, Кніппер-Чехова Ольга Леонардівна і Мейєргольд Всеволод Емільович
Знання мов	російська[5][6]
Заклад	Московський художній театр
Жанр	театр
Батько	Q109746950?
Брати, сестри	Немирович-Данченко Василь Іванович і Варвара Іванівна Немирович-Данченко
У шлюбі з	Q116752649?
Нагороди
IMDb	ID 0625958
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Молодший брат письменника Василя Немировича-Данченка й актриси київського театру «Соловцов» Варвари Немирович-Данченко.^[7]

Сталінська премія (1942, 1943).

Народився в українсько-вірменській родині, навчався в Тбіліській гімназії і на математичному факультеті Московського університету.

Співпрацював у гумористичних журналах «Будильник» і «Стрекоза», був театральним рецензентом і критиком «Російського кур'єра» (свого часу редагував цю газету).

Разом із Костянтином Станіславським заснував Московський художній театр і керував низкою його студій, зокрема, Музичною (пізніше перетвореною в Музичний театр ім. Немировича-Данченка).

Помер від серцевого нападу.

Українське коріння Немировичів-Данченків

Рід Володимира Немировича-Данченка мав своє походження зі Стародубщини. Його далекий предок Данько Немирович іще за часів Речі Посполитої був посполитим селянином у селі Кам'янь сучасного Стародубського району^[8]. Син Данька, Матвій, служив при поляках у «козацькій корогві», що входила до складу стародубської «замкової прислуги», та йменувався вже Немировичем-Данченком, тобто «сином Данька». За часів Визвольної війни Немировичі-Данченки воювали в козацькому війську за свободу України, за що були нагороджені Богданом Хмельницьким маєтками у рідному краї. Великих маєтків вони не нажили, але вірно служили українському гетьману. У XVIII ст. бунчуковий товариш Іван і полковий хорунжий Стародубського полка Федір Немировичі-Данченки володіли частиною села Чубковичі, в храмі якого знаходиться вельми шанована на Стародубщині ікона Чубківської Божої Матері. Володимир Немирович-Данченко народився на Кавказі, але все своє життя підкреслював, що його батько був українцем, а мати вірменкою. У створеному ним разом з Костянтином Станіславським Московському художньому театрі на сцені, на початку ХХ ст., впроваджувалися у життя ідеї європейського демократичного театру, які не знаходили тоді притулку на сценах інших театрів Росії. А першою постановкою МХТ стала драма іншого видатного мешканця Стародубщини, Олексія Толстого, «Цар Федір Іванович».

Літературна діяльність

Повісті і романи

• Із дипломом (1892)
• На літературних хлібах (1891)
• Старий будинок (1895)
• Губернаторська ревізія (1896)
• У степу (1900) і ін.

П'єси

• 1885 — «Соколи і ворони» (спільно з О. Сумбатовим)
• 1890 — «Нова справа»
• 1901 — «У мріях» (1904 року поставлено в театрі «Соловцов» Г. Г. Матковським)^[9]
• «Ялинка»
• «Заповіт»
• «Щасливець»