Новий міжнародний економічний порядок

Новий міжнародний економічний порядок (НМЕП) — набір економічних ініціатив, спрямованих на подолання «економічного колоніалізму».

Пропозиції викладено в «Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку», яку Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила 1 травня 1974 року.^[1] В ній визнано, що нинішній міжнародний економічний порядок «установлено в той час, коли більшість країн, що розвиваються, не існували як незалежні держави, і це увічнює нерівність». На основі принципу «торгівля, а не допомога» НМЕП закликає до змін у торгівлі, індустріалізації, сільськогосподарському виробництві, фінансах та трансфері технологій.^[1]

Історія

Ідея нового міжнародного економічного порядку виникла з досвіду деколонізації після Другої світової війни. Деколонізовані країни набули політичного суверенітету, але відчували, що де-юре їх політична колонізація закінчилася лише для того, щоб бути заміненою де-факто економічною колонізацією. Ця місія з досягнення справедливішої міжнародної системи також мотивовано збільшенням нерівності^[en] в частці глобального національного доходу між розвинутими та слабкорозвинутими країнами, яка більш ніж подвоїлася від 1938 до 1966 року.^[2] Від моменту заснування 1964 року Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) разом з асоційованою Групою 77 і Рухом неприєднання є центральним форумом для обговорення НМЕП. Ключовими темами НМЕП були як суверенна рівність, так і право на самовизначення, особливо коли йдеться про суверенітет над природними ресурсами.^[2] Іншою ключовою темою стала необхідність нового торгового замовлення на основі міжнародних угод та загального фонду стабілізації цін на сировинні товари. Реструктуризація міжнародної торгівлі також є центральним засобом для поліпшення торгових умов країн, що розвиваються, наприклад, шляхом диверсифікації економіки, країн, що розвиваються, за рахунок індустріалізації, інтеграції економік цих країн у регіональні блоки вільної торгівлі, такі як Карибська співдружність, зниження тарифів для розвинутих країн та інших перешкод на шляху вільної торгівлі, розширення загальних торгових преференцій та розробка інших угод щодо зменшення торгових бар'єрів. Ці пропозиції щодо реорганізації міжнародної економічної системи також прагнули реформувати Бреттон-Вудську систему, яка приносить користь провідним державам, особливо США. У цьому наборі пропозицій оголошено, що підвищення темпів економічного розвитку і частки ринку серед країн, що розвиваються, дасть змогу боротися з глобальними проблемами, такими як голод і відчай, ефективніше, ніж нинішня увага до благодійності та допомоги з метою розвитку. Цю пропаганду серед країн Руху неприєднання можна також розглядати як продовження руху за деколонізацію, який тривав на той час у багатьох країнах, що розвиваються.^[2] З цього погляду політична й економічна справедливість сприймалася як показник для вимірювання успіху рухів за незалежність і завершення процесу деколонізації.

1974 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку разом із супутньою програмою дій та формалізувала ці настрої серед національних держав.^[1] За кілька місяців Генеральна Асамблея ООН ухвалила Хартію економічних прав і обов'язків держав^[fr]. Відтоді було багато зустрічей для реалізації НМЕП. 2018 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію «На шляху до нового міжнародного економічного порядку», в якій підтвердила «необхідність продовження роботи в напрямку нового міжнародного економічного порядку, заснованого на принципах справедливості, суверенної рівності, взаємозалежності, спільних інтересах, співпраці та солідарності між усіма державами».^[3]

Основні принципи та реформи

Основними принципами НМЕП є:

1. Суверенна рівність усіх держав за невтручання в їхні внутрішні справи, їх ефективна участь у розв'язанні світових проблем та право створювати власні економічні та соціальні системи.
2. Повний суверенітет кожної держави над своїми природними ресурсами та іншою економічною діяльністю, необхідною для розвитку, а також регулювання транснаціональних корпорацій.
3. Справедливе й рівноправне співвідношення між цінами на сировину та інші товари, які експортують країни, що розвиваються.
4. Зміцнення двосторонньої та багатосторонньої міжнародної допомоги для сприяння індустріалізації в країнах, що розвиваються, за допомогою, зокрема, надання достатніх фінансових ресурсів та можливостей для передання відповідних методів і технологій.^[4]

Основні реформи, необхідні для НМЕП:

1. Перегляд правил міжнародної торгівлі, особливо правил, що стосуються сировини, продуктів харчування, системи преференцій та взаємності, товарних угод, транспортування та страхування.
2. Реформа міжнародної валютної системи та інших механізмів фінансування для приведення їх у відповідність до потреб розвитку.
3. Фінансові стимули для передання технологій і допомога проєктам індустріалізації в країнах, що розвиваються. Цей пункт важливий для диверсифікації економіки, яка за часів колонізації була зосереджена на дуже обмеженому діапазоні сировинних ресурсів.
4. Сприяння співпраці між країнами Південної півкулі з метою підвищення індивідуальної та колективної автономії, ширшої й активнішої участі в міжнародній торгівлі.^[4] Це співробітництво називається економічним співробітництвом між країнами, що розвиваються, яке замінює колоніальну залежність новими взаємовідносинами, заснованими на торгівлі, виробництві та ринках для побудови колективної самозабезпеченості.

Спадщина

Спадщина НМЕП неоднозначна. Реалізовано деякі частини НМЕП, як от ухвалений 1980 року неправовий, необов'язковий до виконання Кодекс обмежувальної ділової практики та Загальний фонд для сировинних товарів^[en], який набув чинності 1989 року. Крім того, у Світовій організації торгівлі констатують: "Здійснення Нового міжнародного економічного порядку стало поштовхом для підтримки країнами, що розвиваються, Токійського раунду торгових переговорів. Ухвалення Декларації 1974 року і значно пізнішої резолюції «На шляху до нового міжнародного економічного порядку» зберігає видимість ідей НМЕП на політичній арені.^[3]

Дехто вважає НМЕП провалом. Наприклад, провал пропозицій НМЕП сприяв формулюванню 1986 року «права на розвиток».^[2] Починаючи з 1980-х років, Бреттон-Вудську систему замінює Вашингтонський консенсус та економічна глобалізація на умовах, які часто називають неоліберальними. Економічне охоплення транснаціональних корпорацій, замість того, щоб бути обмеженим, значно розширено. Торгівля сировинними товарами перейшла від державних картелів до ринків, які стають дедалі більш фінансовими біржами. Створення Світової організації торгівлі та поширення угод про вільну торгівлю потребують зниження торгових бар'єрів, як правило, на строго взаємних умовах.

Уряд США майже відразу відкинув НМЕП. Американські неоконсерватори та лібертаріанці, які значно впливають на зовнішню політику США, розкритикували НМЕП.^[5][6] Вони вважають, що запропонований егалітаризм вимагає авторитарного централізованого планування для перерозподілу ресурсів, що активно загрожуватиме світовій могутності США. Стосовно механізмів розподілу ресурсів, Гаґґард^[en] та Сіммонс^[en] заявили, що:

Режими можуть підтримувати різноманітні соціальні механізми розподілу ресурсів. Орієнтований на ринок режим підтримує приватний розподіл ресурсів, перешкоджає національному керуванню, гарантує права власності і сприяє укладенню приватних контрактів. … З іншого боку, авторитарний розподіл передбачає пряме керування ресурсами з боку влади режиму і вимагатиме більших і потенціально автономних організаційних структур. Прикладом є роль МВФ у режимі фінансування платіжного балансу. … Практично всі дебати НМЕП були зосереджені на механізмах розподілу, при цьому країни Південної півкулі, як правило, надавали перевагу авторитарним моделям державної влади.[7] Оригінальний текст (англ.) Regimes can endorse different social mechanisms for resource allocation. A market-oriented regime supports the private allocation of resources, discourages national controls, guarantees property rights, and facilitates private contracting ... At the other extreme, authoritative allocation involves the direct control of resources by regime authorities, and will demand more extensive, and potentially autonomous, organizational structures. The IMF's role in the balance-of-payments financing regime provides an example. ... Virtually all of the NIEO debates centered on allocation mechanisms, with the South generally favoring authoritative ones.

Економіст Гаррі Джонсон розкритикував НМЕП за використання централізованого планування та монополії влади, що призводить до розкрадання національного багатства. На його думку, встановлення на сировину цін вищих за їх природний рівень зазвичай знижує споживання і, отже, руйнує виробників, а регулювання цін зазвичай дає додатковий дохід тим, хто контролює, кому дозволено виробляти, наприклад, урядам або землевласникам. Президент Рональд Рейган прийняв ці заклики до ринкової зовнішньої політики 1981 року на саміті Північ-Південь^[en] у Канкуні, де, за словами історика Майкла Франчака, «Рейган пообіцяв присутнім главам держав, що приватні інвестиції та вільні ринки є найнадійнішим засобом».^[6]

Див. також

• Група 77
• Рух неприєднання
• Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)
• Вашингтонський консенсус
• Новий світовий лад