Нілус Сергій Олександрович

Сергій Олександрович Нілус (нар. 28 серпня (9 вересня) 1862 року в Москві — помер 14 січня 1929 року в селі Крутець Александровського округу Івановської промислової області) — російський релігійний письменник і громадський діяч, відомий як православний автор (зокрема книг, присвячених видатним особистостям Дівеєвського монастиря і Оптиної пустині) і публікатор антисемітської фальшивки Протоколи сіонських мудреців. Також відомий його брат Петро Олександрович.

Коротка інформація Сергій Олександрович Нілус, рос. Сергей Александрович Нилус ...

Сергій Олександрович Нілус
рос. Сергей Александрович Нилус

Народився	9 вересня 1862(1862-09-09) Москва, Російська імперія
Помер	1 липня 1929(1929-07-01) (66 років) село Крутець, Володимирська область СРСР ·інфаркт міокарда
Поховання	Владимирська область
Громадянство	Російська імперія, СРСР
Місце проживання	Оптина пустинь Валдай Кролевець
Діяльність	релігієзнавство
Відомий завдяки	як релігійний письменник, публіцист, громадський діяч
Alma mater	МДУ (1886) і 3-тя Московська гімназія^d (1882)
Знання мов	російська
Заклад	Міністерство внутрішніх справ Російської імперії і Babayevsky Monastery^d
Роки активності	з 1902
Magnum opus	Протоколи сіонських мудреців^[1]^[2]
Титул	дворянин
Посада	колезький секретар
Партія	Російські збори
Конфесія	православний
У шлюбі з	Озерова Олена Олександрівна
Медіафайли у Вікісховищі

Народився Сергій Нілус у Москві в малорелігійній сім'ї дворянина Олександра Петровича Нілуса. Дитинство провів у Москві, приїжджаючи на літо в маєток Золотарево Мценського повіту Орловськой губернії. 1873 року був відданий у 1-у московську прогімназію (згодом — 7-а Московська гімназія), після закінчення котрої ^[3] 1877 року вступив до 3-ої московської гімназії, яку закінчив 1882 року.

Вступив на юридичний факультет Московського університету. 1886 року Нілус закінчив університет і був визначений кандидатом на судові посади Симбірського окружного суду.

З 1887 року — кандидат на судові посади при прокуророві Еріванського окружного суду, 1888 року призначений помічником мирового судді Сурмалінського відділу Єреванського суду в містечко Баш-Норашен Шаруро-Даралагезського повіту. Того ж року, залишивши службу, Сергій Нілус віддалився у свій маєток в Золотареве, де зайнявся сільським господарством і торгівлею^[4].

Через деякий час стався глибокий внутрішній перелом у світогляді Нілуса. Його духовне відродження здійснилося завдяки дивному видінню преподобного Сергія Радонезького біля раки з його мощами в Тройце-Сергієвій Лаврі і зустрічам з Іоаном Кронштадським, який зцілив його від серйозної хвороби горла і повернув до православної віри^[5] з Георгієм Косовим^[6].

Влітку 1900 року Нілус уперше відвідав Саровський і Дівеєвський монастирі, де познайомився з відомими подвижниками ігуменею Марією (Елизавета Олексіївна Ушакова) і блаженною Пашою Саровською.

1902 року Сергій Олександрович Нілус отримав у Дівеєвському монастирі архів Миколи Олександровича Мотовилова, співбесідника преподобного Серафима Саровського.

1900 року Нілус почав проповідь про близькість пришестя антихриста і Страшного суду. У цей час також відвідав Гефсиманського старця Варнаву, співпрацював з «Московськими відомостями», був автором багатьох статей у цій газеті. У цей же час до Нілуса потрапив рукопис під загальним заголовком «Протоколи зборів сіонських мудреців».

У червні 1901 року Нілус уперше відвідав велику духом старецтва Оптину пустинь. 1903 року у світ вийшла перша книга Нілуса «Велике в малому», що мала вже декілька видань. У 2-е видання книги «Велике в малому» вперше були вставлені «Протоколи сіонських мудреців»^[7].

На початку 1905 року Нілус продав Золотарево і поступив на службу; з 1 жовтня 1907 року по 14 травня 1912 року жив в Оптиній пустині (у справах дворянства Міністерства внутрішніх справ помічником діловода у чині губернського секретаря^[8], 1906 року він — колезький секретар).

3 лютого 1906 року в Петербурзі С. А. Нілус повінчався з фрейліною государинь імператриць Оленою Олександрівною Озеровою, дочкою посланця в Афінах, а потім у Берні обер-гофмейстера Олександра Петровича Озерова^[9].

Нілуси оселилися спочатку в районі Валдай: вересень (?) 1906 — вересень 1907^[10] ; потім з 1 жовтня 1907 року до 14 травня 1912 року жили в Оптиній пустині (у «Леонтївській» садибі — двоповерховому будинку, де жив раніше К. Н. Леонтьев ^[11]).

Результатом розбору скитських рукописів та ознайомлення з духом і побутом життя посельників монастиря стала книга «Святиня під спудом». Щоденник, який тут вів Нілус, друкувався в «Слові Троїцькому», 1916 року під заголовком «На березі Божої річки» вийшов окремою книгою.

1912 року, після інспекції монастиря архієпископом Серафимом і вимушеним від'їздом з нього старця Варсонофія, Нілуси також змушені були повернутися у Валдай, де жили до 1917 року.

Після революції 1917 року Нілуса переслідували радянські власті. З літа 1917 року до квітня 1923 року Нілуси жили в садибі князя Володимира Давидовича Жевахова Ліновіца. Після виселення з садиби Нілуса багато разів заарештовували і тримали по декілька місяців в ув'язненні: у 1923, 1924, 1925, 1927, 1928 роках, проте кожного разу випускали на свободу. 1926 року Нілуси переїхали в Кролевець Чернігівської губернії, 1928 року — в село Крутець, поблизу Александрова.

Помер С. А. Нілус 14 січня 1929 року. Похований у селі Крутець.

2001 року товариство «Православний Петербург» заснувало премію ім. С. А. Нілуса «за літературні праці, у яких виявляється історична правда про минуле Росії». Її першим лауреатом став О. М. Стріжов. ^[12]

У 2003—2005 роках вийшло повне зібрання творів Нілуса.

Нілус Сергій Олександрович

Біографія

Праці

Див. також

Примітки

Посилання

Wikiwand - on