Ованес Ерзнкаці Плуз

Ованес Ерзнкаці (вірм. Հովհաննես Երզնկացի; близько 1230—1293^[2]) — вірменський мислитель і церковно-громадський діяч. Автор праць з філософії, граматики, космографії, численних поем і пісень^[3][4][5][6]. У своїх наукових роботах торкався також питань богослов'я та мистецтвознавства, вів активну педагогічну та просвітницьку діяльність. Прізвисько Плуз отримав через малий зріст^[7]. Першим у вірменської поезії створив любовну поему^[8].

Ованес Ерзнкаці Плуз
вірм. Հովհաննես Երզնկացի
Народився	1230-ті[1]  Q16379981?, Карін, Велика Вірменія, Туреччина[1]
Помер	1293[1]  Akner monasteryd, Eğnerd, Аладаг[1]
Поховання	Ерзінджан[1]
Діяльність	філософ, науковець, matenagir, exegete, грамматик, мистецтвознавець, педагог, громадський діяч
Галузь	філософія, Космографія і медицина
Науковий керівник	Вардан Аревелці
Ованес Ерзнкаці Плуз у Вікісховищі

Біографія

Народився приблизно в 1230 році в місті Ерзнка або його околицях. Був сином священника, за власними словами, походив зі знатного роду. Початкову освіту отримав у рідних краях, зокрема в пустелі Сурб Мінас. Продовжив навчання в Хор Вірапі, у Вардана Аревелці. В 1268 році отримав ступінь вардапета. У 70-х роках подорожував Вірменією та Кілікією, займався викладанням і проповідництвом. За цей час здобув велику популярність, був одним з найшанованіших проповідників і вчених Вірменії. До нього часто зверталися за порадою. У 1280 році в Ерзнці, на прохання священика Григора Санахнеці, написав два трактати — «Визначення і правила ордену Братів» і «Подальші правила і поради світській молоді» (відомі як «Конституція братств Ерзнки»), з метою «виправлення буйної молоді міста». Ці праці базуються на текстах відповідних реформ халіфа ан-Насіра. Потім став сам очолювати це «Братство Ерзнки», яке являло собою об'єднання трудових верств молоді (незалежно від галузі ремесла чи торгівлі). У 1281 році виїхав до Єрусалима, де написав присвячену церкві пісню, «Тлумачення промов Філона Олександрійського», займався перекладами наукових книг. Потім повернувся в Кілікію, в 1284 році прочитав промову з приводу прийняття лицарства синів короля Левона — Хетума і Тороса^[9]. В кінці 1284 року, по дорозі назад в Ерзнку, заїхав у Тифліс, де прочитав проповідь для царського двору. Після цього повернувся в Сурб Мінас і зайнявся активною літературною діяльністю (більшість його творів написані в 1284—1293 роках). Боровся проти уніатства, писав антикатолицькі проповіді і промови. Сучасники називали його «святий і мудрий», «непереможний», «солодкоголосий», «бюльбуль». Займався переписуванням і поширенням різних рукописів філософського і богословського змісту, складав збірки, сам написав багато праць (збереглися понад 100 авторських творів у віршованій і прозаїчній формах). В 1290 році, через вторгнення мамелюків, був змушений виїхати в Кілікію, де і помер у 1293 році в монастирі Акнер. Похований у монастирі Сурб Ншан в Ерзнці^[10], згідно з переказами, його могила довгий час була місцем паломництва^[11].

Ованеса Ерзнкаці Плуза довгий час плутали з його молодшим сучасником і однойменним поетом і філософом, також відомим як Ованес Ерзнкаці^[ru] або Цорцореці.

Творчість

Граматика

Довгі роки вивчав роботи вірменських та іноземних граматиків, викладав граматику в Ерзнці і Кілікії. У 1291 році закінчив трактат «Зібрання граматичних тлумачень» (вірм. «Հաւաքումն մեկնութեան քերականին»), який являє собою компіляцію майже всіх попередніх вірменських граматичних праць. Написав до нього докладну передмову і зробив додатки, які дають чітке уявлення про його погляди. Важливе джерелознавче значення мають залишені на полях примітки, в яких містяться інформація про втрачені праці Давида Анахта, Степаноса Сюнеці, Амама Аревелці та інших. «Зібрання» Ерзнкаці стало основним джерелом для подальших вірменських граматиків — Ованеса Крнеці, Єсаї Нчеці, Ованеса Цорцореці. Погляди Ерзнкаці на граматику і мову переважно спираються на Давида Анахта і Вардана Аревелці, хоча він розходиться з ними в окремих випадках. Розглядав граматику як розумне мистецтво, а людський розум — «щось набуте і викладане», бо має два джерела: ведене і чуттєве. Суворо розрізняв букви і звуки, розглядаючи «букви» як звукові еквіваленти «письмен». З усіх частин мови за ступенем важливості виділяв підмет, логічно виводячи правило, що в реченні підмет має стояти на першому місці. Для таблиці відмінювання користувався формами як давньовірменської, так і середньовірменської розмовної мови, в якості прикладів наводив форми живої розмовної мови, таким чином звільняючи граматику вірменської мови від штучних форм відмінювання, створених грекофільською школою^[ru].

Як і інші вірменські граматики, добре ставився до різноманіття мов, вважаючи це «добром». Проте якщо більшість вірменських мислителів вважають першою мовою — мовою Адама — єврейську, Ованес припускав, що «мовою Адама в даний час володіють сирійці і халдейці», одночасно відзначаючи лінгвістичну близькість халдейської^[ru], сирійської та єврейської. Вважав, що в первісній мові слова були дані речам за їхньою природою, однак, оскільки у наступних поколінь божественний «дар мови» поступово послабився, імена перестали прямо вказувати на природу речей. Наводить вчення про «спряжені» звуки в струнку систему, вказуючи застосування цього вчення в галузі етимології, діалектології і правопису^[12].

Поезія

Написав більше 10 тагів, 5 шараканів, 2 панегірики, 1 космологічну поему, більше 70 айренів і повчальних віршів^[13]. Мова творів ретельно відпрацьована і вишукана, в той же час ясна і доступна^[2]. Особливу художню цінність мають його лірико-філософські вірші і строфи, в яких поет пише про внутрішній світ людини того часу^[2]. В інших творах, продовжуючи традиції вірменської церковної поезії, образно представляв мирних отців-пустельників і святих як борців проти темряви, називаючи їх «бойові вежі фортеці, що захищає Вірменію»^[14]. З церковних поем особливо цінні його панегірики, один з яких присвячений Нерсесу Великому (1272 рік), інший — Григорію Просвітителю (1288 рік). В космологічній поемі «Про небесні прикраси» (1012 рядків) видно бажання автора наслідувати творчим стилем «Тисячі рядків» Григора Магістроса^[13].

З любовних віршів найвідоміший «Ованес і Аша», що розповідає про кохання між вірменином і мусульманкою^[8], дочкою каді, на ім'я Аша. Незважаючи на середньовічну релігійну нетерпимість, Ерзнкаці пише про кохання Ованеса і Аші з деяким гумором, як про цікавий випадок. Для героїв поеми любов сильніша від віри: автор поставив земне життя людини, з її радощами і печалями, понад усе і не закликав своїх читачів до смирення і християнського аскетизму.

У поезії Ерзнкаці значну роль відігравали його філософські погляди, що ясно виявляється в його коротких повчальних віршах і чотиривіршах, які набули більшої популярності^[15]. В них знайшов відображення внутрішній світ людини того часу^[2], автор передає свою основну ідею: «Світ занадто суєтний, тому нерозумно жити негідно». Гостро реагував на несправедливість і беззаконня з боку можновладців^[11].

Сторінка з рукопису вірша «Ованес і Аша»

«Невже князі-володарі є помазаники божі, якщо вони своє князівство утримують великими несправедливостями, захопленням, нестатками і пограбуванням... Бо як лікарі повинні допомагати хворим, так і князі - обійденим законами, і подібно до того як необізнані лікарі шкодять хворим, точно так само князі, які не знають справедливих законів або не дотримуються їх, шкодять несправедливістю невинним і праведним біднякам»

Поеми писав середньовірменською мовою^[ru].

Музика

«Зібрання граматичних тлумачень», крім лінгвістичних, містить ряд музикознавчих відомостей, в яких описуються вірменські народні музичні інструменти^[16], вивчаються властивості звуку як фізичного явища. Ерзнкаці створив велику таблицю «різновидів звуків», в якій звуки розподілені згідно з «розміром», «вагою» і музикальністю. Музичне мистецтво він розглядає як один із способів пізнання людини. По-новому інтерпретує античні теорії про вплив музики на душу і тіло, спираючись на погляди Давида Граматика, який ділить мистецтво на три види («добре», «зле» і «середнє»), пропонує більш коректний поділ — на «божественне» і «людське»^[17]. Розповідає про лікування хворих за допомогою музики, особливо церковної, що широко практикувалося в середньовічній Вірменії^[10], впроваджує важливі ідеї про взаємозв'язок між здоров'ям людини і різними видами мелодій^[18].

Філософські твори

Філософські погляди Ерзнкаці узагальнені у творах «Про небесні тіла», «Послання князям гавару Екехяц», «Кожен, хто при владі…», «Чудове вчення Твоє» тощо, але виняткову цінність має праця «Уривки з писань ісламських філософів». Намагався науковим способом пояснити природні і соціальні явища, знайти причини їх походження і розвитку. У питаннях світобудови дотримувався матеріалістичних поглядів, вважав, що все в природі (зокрема й створене людиною) складається з чотирьох матерій. Перша дала початок світу, друга — зорям і іншим небесним тілам, третя — чотирьом елементам, з яких складаються тварини, рослини і все суще на землі, а четверта — «матеріалам ремісників» (дерево, залізо тощо). Процес одержання нових складів при поєднанні чотирьох елементів вважав не «надприродним явищем», як деякі його сучасники, а «тонкістю природи». Висловлював ідеї збереження речовини, пишучи, що «речовина не може бути знищена, вона тільки змінює свій вигляд, форму і характер». Причиною існування часу і руху вважав обертання неба навколо землі, а наслідком — народження і смерть. Науки ділив на три галузі:

1. богословські, які можна осягнути лише розумом і вірою, бо предмет їх нематеріальний;
2. природні, які можна осягнути за допомогою п'яти чуттів;
3. математика, яку можна частково осягнути розумом і частково органами чуттів.

Центральне місце в його філософських поглядах займало усвідомлення ролі людини в космосі. Вважав, що душа людини не має якихось вроджених моральних якостей, порівнював її з незораним полем, на якому «що посієш, те й пожнеш». Людський розум образно уявляв у вигляді судді, який на основі прийнятої від органів чуттів інформації робить висновки і приймає рішення. Прагнув до пізнання світу, образним мисленням і надавав важливість художньому поданню дійсності (наприклад, коли писав: «Бог створив всі відчутні й тілесні речі з землі, зодягнув їх у зелень за посередництвом води, надав їм руху через повітря, надав їм видимості і кольору за допомогою вогню.» або «Весь цей світ вливається в наш розум через наші органи чуттів, як через міські ворота.»)^[11][19]. Особливу цінність для вивчення вірмено-мусульманських філософських взаємозв'язків має його твір «Уривки з писань ісламських філософів». Напевно, це перша праця Ерзнкаці, написана приблизно в 1260 році. Являє собою коротку редакцію «Послань „Братів чистоти^[ru]“»^[20] і є першим перекладом цих праць арабських філософів іншою мовою і, по суті, їх християнізованою версією^[21]. Доктрина «Братів чистоти» справила великий вплив на сформування світогляду Ерзнкаці. У праці не згадуються якісь конкретні імена, Ерзнкаці називає їх просто «мудрецями іновірців». Текст відносно невеликий (близько 5000 слів). Довгий час помилково вважався оригінальним твором Ерзнкаці.

Природознавство

Сторінка з праці «Про рух небес». Видання 1792 року.

Вивчав медицину і фармацевтику, у своїх працях писав про внутрішні органи, м'язи, органи чуттів, кровообігу, структури тіла і мозку. В основному поділяв погляди Гіппократа і Галена. Підкреслював тісний зв'язок душевного і фізичного станів людини, зміни душевного стану пояснював процесами, що відбуваються в організмі. Вважав, що наука повинна спочатку вивчати тіло людини, і тільки потім — її духовний світ. Передає важливі відомості про розтини, які проводяться у вірменських лікарнях.

«Досвідчений і мудрий лікар, отримавши в своє розпорядження злочинця, засудженого до смерті, вбиває його злою смертю, поки не вивчить стану органів, нервів і [кровоносних] судин. Ціною страждань, завданих одній людині, він приносить користь багатьом»

Продовжуючи традиції Ширакаці^[19][20][22], намагався знайти природні причини фізичних явищ. У 1284 році в Тифлісі^[23] написав працю «Про рух небес» (вірм. «Յաղագս երկնային շարժմանն»), в якій вивчена структура космосу, пояснюється рух планет і зірок (навколо Землі) і деякі природні явища, містяться ряд відомостей про Арктику, про дні і ночі, що тривають там півроку, які автор пояснює переходом сонця з однієї семісфери в іншу. Намагається довести, що місяць має свій власний світ, наводячи як аргумент у тому числі й етимологію назви вірменською^[13][24]. Продовжуючи традиції наукових поем, розпочаті Нерсесом Шноралі^[ru], Ованес на прохання князя Аплоца поклав цю працю на вірші, назвавши «Поема про небесні прикраси» (вірм. «Բան յաղագս երկնային զարդուց»)^[25]. Його перу належить також праця «Про причину землетрусів» (вірм. «Յաղագս պատճառի շարժման երկրի»).В цілому можна сказати, що Ерзнкаці обожнював науку і любов до неї, кажучи, наприклад, що «любов до знань є зброєю виживання і джерелом моральної чистоти» або «не захоплюючись змінами місяця або барвистістю веселки неможливо вивчити природу цих явищ»^[26]. Вважаючи значення і роль науки наднаціональним і надрелігійним, він закликав вивчати праці закордонних і іновірних вчених^[20].

Цитати

• «І що ж тоді мистецтво, якщо не пізнання світу мудрістю і образним уявленням, своєчасно і належним чином?»
• «Перша мудрість людини — пізнати самого себе.»