Ованес Олов

Ованес Олов (вірм. Հովհաննես Հոլով), нар. Ованес-Акоп Костанднуполсеці (вірм. Հովհաննես-Հակոբ Կոստանդնուպոլսեցի) — вірменський граматик і перекладач XVII століття, релігійний діяч Вірмено-католицької церкви^[2].

Ованес Олов
Народився	1635[1]  Стамбул, Османська імперія
Помер	24 листопада 1691(1691-11-24)[1]  Венеція, Венеційська республіка[1]
Країна	Османська імперія
Національність	вірмени[1]
Діяльність	грамматик, перекладач, священнослужитель

Життя і діяльність

Народився в 1635 році в Константинополі, в ранньому віці іммігрував до Європи і прийняв католицтво. У 1660-1667 роках навчався у вищих навчальних закладах Риму (коледж Sacra Congregatio de Propaganda Fide^[3]) і Ліона^[4], одночасно займався перекладацькою і проповідницькою діяльністю. Після закінчення навчання стає наглядачем над місцевими видавництвами Марселя (вид-во Воскана Ереванці^[ru]) і Ліворно^[3], але своєю діяльністю захищав інтереси вірменських книгодрукарів, внаслідок чого втратив роботу^[5].

Переклав з латинської низку церковних книг^[6], зокрема твір знаменитого містика XV ст. Томи Кемпійського «Про наслідування Христа» (лат. Imitatio Christi, вірм. Համահետեվումն Քրիստոսի)^[7][4]. У 1670 році виходить перша книга Ованеса — вірменський переклад твору «Духовний сад» (лат. Giardino Spirituae^[6], вірм. Պարտէզ հոգեւոր), проте широку популярність він здобув завдяки виданню в 1674 році в Римі своєї граматичного праці «Чистота вірменської мови або граматика вірменської» (вірм. Զտութիւն հայկաբանութեան կամ Քերականութիւն հայկական)^[8], а через рік і її латинського перекладу (з незначними змінами): «Puritas Haygica, sev grammatica Armenica»^{[9][6][10][11]}. Ованес розрізняє три різновиди вірменської: поряд з традиційними "письмовою" (lingua haigica, тобто грабар) і "розмовною" (lingua vulgaris, тобто простонародні діалекти) вводить новий термін — "цивільна" (lingua civilis, суміш перших двох варіантів^[4], якою розмовляли оратори, адвокати і купці; рання форма ашхарабару). У книзі однак вивчається тільки грабар, який, на думку автора, мав найбільш «чисту і впорядковану» граматику^[4][10][5]. За свої граматичні праці і отримав прізвисько "Олов" (по-вірменки — відмінок). Вважається одним з основоположників так званої "латинізованої моделі" вірменської граматики^[10][12][3]. У тому ж 1674 році в Марселі вийшло в світ його «Коротке риторичне мистецтво» (вірм. Համառոտություն ճարտասանական արվեստի)^[13], а в 1675 році в Римі друкується його «Граматика латинської викладена вірменською» (вірм. Քերականութիւն լատինական հայերեն շարադրեցեալ, лат. Grammatica latina armenice explicata)^[14].

Останні роки життя провів у Венеції, де очевидно відігравав значну роль в культурному житті міста. Відомо, що він викладав релігію в інституті Катекумени, був репетитором турецької мови венеційського посла в Константинополі, відредагував перекладену венеційськими студентами італійською, арабською і латинською мовами збірку турецьких прислів'їв^[3]. У 1683 році видав знамениту «Дашанц тухт», разом з перекладом італійською^[15][16], а в 1687 році написав і опублікував другу на ашхарабарі (і першу з релігійним змістом^[17]) книгу «Коментарі псалмів» (вірм. Պարզաբանութիւն հոգենուագ սաղմոսացն), у якій підняв обробку ашхарабару на новий рівень і вперше публічно захистив його використання^[18]. Є думка, що він був редактором також і першої друкованої книги на ашхарабарі — математичної праці «Мистецтво числення» (вірм. Արհեստ համարողութեան)^[19][20][21]. Загалом вже за життя було опубліковано щонайменше 15 авторських і перекладацьких праць Ованеса, що робить його найбільш видаваним автором у 300-річній (1512-1800) історії вірменської давньодрукованої книги^[22][23]. Помер у Венеції, 24 листопада 1691 року.

• Обкладинки деяких ранніх видань праць Ованеса Олова
• 
  «Чистота вірменської мови», Рим, 1674 рік
• 
  «Риторичне мистецтво», Марсель, 1674 рік
• 
  «Чистота вірменської мови», Рим, 1675 рік
• 
  «Граматика латинської», Рим, 1675 рік
• 
  «Гімнарій Діві Марії», Марсель, 1676 рік
• 
  «Дзеркало правди», Венеція, 1680 рік
• 
  «Коментарі псалмів», Венеція, 1687