Окуневський Ярослав Іполитович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Окуневські.

Яросла́в Окуне́вський (5 березня 1860(18600305), Радівці, Герцогство Буковина, Австрійська імперія — 24 жовтня 1929, Городенка) — військовий лікар, український громадський і військовий діяч, письменник, дійсний член НТШ, адмірал флоту Австро-Угорщини.

Окуневський Ярослав Іполитович
Ярослав Окуневський, 1880-ті роки
Народився	5 березня 1860(1860-03-05)  Радівці, Герцогство Буковина, Австрійська імперія
Помер	24 жовтня 1929(1929-10-24) (69 років)  Городенка, Станиславівське воєводство, Польська республіка
Поховання	Городенка
Діяльність	лікар
Alma mater	Віденський університет (1884)
Членство	СВУ
Титул	голова Державної медичної місії ЗУНР
Військове звання	адмірал
Брати, сестри	Окуневський Теофіль і Окуневська Ольга
Нагороди	Орден морських заслуг (Іспанія) Орден Подвійного дракона Ювілейна пам'ятна медаль 1898 Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа Ювілейний хрест Орден Залізної Корони 3 ступеня Залізний хрест 2-го класу Кавалер ордена Почесного легіону
адмірал флоту Австро-Угорської імперії
Роботи у Вікіджерелах

Кавалер високих нагород Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії та Китаю.

Військово-морський лікар, він зробив рідкісну для українця в Австро-Угорщині військову кар'єру: став адміралом, очолював медичну службу австрійського військово-морського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і нині в багатьох європейських країнах.

Згодом жертвував великі суми на створення Легіону Українських Січових Стрільців. Очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, завідував санітарними справами в Державному секретаріаті ЗУНР.

Життєпис

Родина

Народився в патріотичній священничій родині.

Прадіда Ярослава Окуневського звали Окунем, а шляхетське закінчення додав дід Адам-Данило.

У родині священника та лікаря о. Іполита Окуневського (1833—1902) та Теклі (доньки священника Івана Кобринського), крім Ярослава, було четверо дітей:

• Теофіл Окуневський (1858) — український юрист, громадський і політичний діяч, посол до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму.
• Ольга Окуневська (1875) — знана піаністка, 4 роки навчалася у Миколи Лисенка, товаришка й акомпаніаторка Соломії Крушельницької.
• Наталія Окуневська (1864) — активістка жіночого руху в Галичині, організованого Наталією Кобринською, родичкою Окуневських по лінії матері.
• Емілія Окуневська (1862) — дружина адвоката Михайла Дорундяка, померла молодою.

Коли Ярославу було 15 років, померла мати; дітей виховувала бабуся Ганна Кобринська. Діти росли в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі й національну свідомість.

Парафія у Радківцях була бідною, тож щоб забезпечити матеріально родину та вивчити дітей отець Іполит спочатку переїхав у с. Бросківці, а згодом став парохом (1869–1902) у Яворові поблизу Косова, де у його родині охоче гостювали Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Ольга Кобилянська, Олександр Олесь та інші визначні діячі української культури.

Освіта

Ярослав Окуневський навчався спочатку в сільській парафіяльній школі в с. Яворів (тепер Косівський район Івано-Франківської обл.), опісля в семирічній школі в Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де він зазнав немало принижень від учнів-поляків. Про це він потім напише в своїх споминах. Змалку був короткозорим, постійно носив окуляри. 1877 року стає студентом медичного факультету Віденського університету. Його обирають головою студентського академічного товариства «Січ», заснованого з ініціативи Івана Горбачевського та Івана Пулюя на відзначення річниці зруйнування Катериною II Запорозької Січі. Успішним навчанням він привертає увагу військового міністерства і отримує від нього високу стипендію в обмін на зобов'язання після завершення навчання на медичному факультеті служити на флоті військово-морським лікарем. Після отримання у 1884 році диплому доктора медицини, щоб відпрацювати отриману стипендію, став служити корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м. Пула.

Діяльність

Ярослав Окуневський зробив надзвичайно рідкісну для українця в Австро-Угорщині військову кар'єру, ставши адміралом військо-морського цісарсько-королівського флоту. Під час тридцятирічної служби на флоті брав участь у далеких плаваннях на вітрильниках і парових кораблях «Аврора», «Мінерва», «Радецький», «Кайзер Франц Йосиф І», побував у країнах Африки, у Китаї, Гімалаях, на Цейлоні, в Греції, Османській імперії та інших країнах. Він досконало опанував медичні та військові науки, знав географію навігацію, історію, вільно володів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Опрацював перший статут медичної служби військово-морського флоту, який згодом був покладений в основу статутів багатьох держав. Згодом він став одним із двох офіцерів із найвищим званням — генерал-майор морської медичної служби, яке отримав 1 листопада 1914 р. Під його опікою знаходилися тисячі моряків.

Під час відвідин різних країн у складі державних місій, представництв, крім службових обов'язків Окуневський вивчав побут мешканців цих країн, звичаї, багато фотографував. Як дійсний член НТШ й Українського лікарського товариства накопичував матеріали для науково-краєзнавчих публікацій та нарисів. Його нариси друкувалися в українській періодиці Галичини, а згодом (1898 року) були видані окремою книжкою «Листи з чужини».

10 січня 1899 року він одружився з австріячкою Отілією Міллер, в наступні три роки у них народилися доньки — Дора і Ольга.

У 1901 році він та його брат Теофіл дали по 2 тисячі корон на купівлю Народного дому в Городенці, в якому розмістилися українські товариства та організації. Він підтримував своїми коштами «Рідну школу», сирітські доми, незаможних українських студентів, допомагав товариству «Просвіта», яке обрало його своїм почесним членом. Допомагав українським виданням у Львові та в Чернівцях, профінансував видання ювілейного альманаху «Січ» (1908 рік). Допоміг братові Теофілу і доктору Іванові Ціпановському відкрити першу повітову лікарню в Городенці.

Старшини 1-го полку «Сірожупанної» дивізії перед виїздом з табору Фрайштадт (12 лютого 1918). Перший ряд зліва направо сидять: Роман Домбчевський, Петро Ганжа, Йосип Охримович. Стоять: крайній ліворуч генерал-суддя Павлюх, крайній праворуч Ярослав Окуневський

На початку Першої світової війни Окуневський — адмірал головного штабу флоту, Головний лікар та начальник Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії. Став першим українцем — кавалером Лицарського хреста Франца Йосипа, ордена Лицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона, найвищого титулу Мандарина та ще багатьох високих нагород не однієї держави.

З початком Першої світової війни в Західній Україні почали масово створюватися відділи Українських січових стрільців, в скорому часі з яких було створено Легіон УСС. Ярослав Окуневський вітає його створення і жертвує на його забезпечення великі суми з власних коштів. У скорому часі він очолює Українську санітарну місію, в 1915 році надає суттєву допомогу санітарній службі легіону, направляє з Відня для нього медикаменти і вступає в Союз визволення України.

З проголошенням Західно-Української Народної Республіки 58-річний адмірал відразу зголосився на службу рідному народу. Очоливши Державну медичну місію ЗУНР у Відні, акумулює збір коштів для молодої держави і відправляє чотири санітарних ешелони для Української галицької армії.

Я. Окуневський був організатором та головою Української санітарної місії УНР у Відні, а у 1919–1922 роках — головнокомандувачем у санітарних справах Державного секретаріату ЗУНР.

1919 року Ярослав Окуневський вносить вагомий внесок в забезпечення військ УНР генерала М. Омельяновича-Павленка, в тому числі і Дивізії морської піхоти під командуванням Михайла Білинського. Використовуючи свої старі зв'язки у Відні, у великій мірі і за власні кошти, він організував постачання на потреби армії УНР чотирьох ешелонів різних медикаментів та військово-медичного майна.

Крім того, Ярослав Окуневський асигнував коштами і надав значну організаційну допомогу військово-морському аташе УНР у Відні капітану 2 рангу Володиславу Дашкевичу-Горбацькому в організації відправлення з Адріатичних портів флоту Австро-Угорщини вихідців з Західної України для комплектування ними полків морської піхоти УНР та організації матеріальної допомоги боротьбі українців.

Незабаром Ярослав Окуневський повертається в Галичину і очолює санітарну управу Української галицької армії.

Українська визвольна революція, а з нею і молода Українська держава не витримали ударів сусідів. Поразка Української Народної Республіки стала важким моральним ударом для вже літнього адмірала.

Останні роки життя

Після поразки визвольних змагань українців Ярослав Окуневський повертається в рідні краї. Останні 10 років він прожив у Городенці в брата Теофіла, який працював адвокатом. Дуже часто бував у Яворові. Працював скромним лікарем в лікарні, яку допомагав будувати у 1909 році. Там продовжував матеріально підтримувати діяльність українських громадських організацій «Просвіта», «Січ», виступав у пресі з публікаціями на захист земляків від утисків з боку влади. Жертвував кошти на «Рідну школу», субсидував навчання сиріт, мав намір здійснити мрію батька — збудувати сільську лікарню. Проте, все більше давалася взнаки матеріальна скрута, оскільки польський уряд відмовився виплачувати австрійському адміралові військову пенсію, а всі заощадження він витратив на становлення української держави.

Його родинне життя лікаря-моряка і мандрівника не склалося. Він припинив контактувати з дружиною Отилією Міллєр та доньками Дорою і Ольгою, які звикли до столичного життя і не могли зрозуміти, а тим більше розділити його прив'язаності до сільського життя.

Ярослав Окуневський трагічно помер 24 жовтня 1929 року. Деякі джерела обережно повідомляють про «трагічну загибель», інші — про самогубство, як наслідок відчаю та безнадії. Володимир Дорошенко писав: «Д-р Ярослав Окуневський був справжнім європейцем, незвичайно культурною і вихованою людиною. Завжди елеґантно, із смаком одягнений, він був зразком джентльмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру, дуже бідував на старості літ, і, не маючи сил знести злидні, а не можучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки».

Похований у родинному склепі (гробівці) на цвинтарі в Городенці. За часів відновлення незалежності України родинний гробівець Окуневських було відремонтовано (за більшовицької влади його було сплюндровано).

Нагороди

Австро-Угорщина

• 1917 — Командорський хрест ордена Франца Йосифа^[1].
• 1915 — Офіцерський хрест ордена Франца-Йосифа з Воєнною відзнакою (нім. Offizierskreuz des Franz-Joseph-Ordens mit der Kriegsdekoration).
• 1913 — Орден Залізної Корони 3 ступеня (нім. Orden der Eisernen Krone 3. Klasse).
• 1907 — Лицарський хрест ордена Франца-Йосифа (нім. Ritterkreuz Franz Joseph-Orden).
• 1899 — Бронзова Ювілейна пам'ятна медаль для збройних сил (Bronzene Jubiläums-Erinnerungs-Medaille für die bewaffnete Macht).
• 1908 — Військовий Ювілейний хрест (нім. Militär-Jubiläumskreuz).

Німеччина

• 1916 — Німецький Залізний Хрест 2 класу (нім. Deutsches Eisernes Kreuz 2. Klasse)

Китай

• 1897 — Китайський орден Подвійного Дракона 3 класу 3 ступеня (Cninesischer Orden des doppelten Drachen 3. Klasse 3. Stufe)

Іспанія

• 1892 — Іспанський орден Військово-морських Заслуг 1 ступеня (ісп. Spanischer Orden del Merito Naval 1. Klasse)

Вшанування пам'яті

2006 року телерадіокомпанія ВМС ЗС України «Бриз» разом з Громадським військово-історичним клубом ВМС України імені С. Шрамченка заснована літературно-мистецька премія ВМС України імені адмірала Ярослава Окуневського за найкраще висвітлення військової, військово-патріотичної тематики, життя Збройних сил України, твори на теми мариністики, пропаганди військово-морських традицій, культури і мистецтва українського народу. Нагрудний знак лауреатів цієї премії належить до загальнофлотських відзнак.

2009 року київське видавництво «Темпора» перевидало книгу Ярослава Окуневського «Листи з чужини».

З 2011 року за підтримки громадської організації «Відкрита покутська ліга» та місцевих ентузіастів у Городенці проводяться щорічні міжобласні інтелектуальні турніри зі спортивного «Що? Де? Коли?» «Кубок адмірала Окуневського» та «Криголам „Адмірал Окуневський“».

Творчість

• Чорногора і чорногорці. Львів: Діло, 1885.
• Листи з чужини. Книга І. Чернівці, 1898.
• Листи з чужини. Книга II. Львів, 1902.
• Листи з чужини. Київ: Темпора, 2009. — 520 с.