Олександр I Александрійський

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Олександр.

Олександр I Александрійський (грец. Αλέξανδρος Α΄ Αλεξανδρείας, 250 — 17 квітня 328, Александрія, Єгипет) — єпископ Александрійської церкви з 313 року до своєї смерті.

Олександр Александрійський
дав.-гр. Αλέξανδρος Α'
Основні відомості
Народження	250[1][2]  Александрія, Єгипет
Країна:	Стародавній Рим
Конфесія:	християнство
Смерть:	17 квітня 326
Александрія, діоцез Схід, Римська імперія
Праці й досягнення
Рід діяльності:	священнослужитель
Основні інтереси:	теологія
Титул:	єпископ, Папа, святий
Медіафайли у Вікісховищі

Був активним учасником богословських суперечок свого часу: про час святкування Великодня, дії Мелетія Лікопольского (див. «Мелетіанський розкол») і відомий своєю боротьбою з аріанством. Був очільником опозиції щодо останнього на І Вселенському (Нікейському) соборі в 325 році, на якому був головою.

Був наставником свого наступника на кафедрі — Афанасія Александрійського.

Шанується в лику святих у православній, римо-католицькій та коптській церквах: 29 травня за юліанським календарем (11 червня за григоріанським календарем).

Боротьба з аріанством

Виважений у питаннях вирішення найважливіших проблем Олександр, який особисто стикався з результатами діяльності аріан і який особисто знав Арія, змінив ставлення церкви в Єгипті до аріанства. Попередник Олександра, Ахілла, не лише дозволив Арію повернутися до церкви, але і надав йому найстаріший храм в Александрії, що дозволяло аріанам розвивати великий вплив на християнськеу спільноту в Александрії. Внаслідок цього Арій навіть був претендентом на престол єпископа Александрії після смерті Ахілли.^[3]

Конфлікт між Олександром і аріанами почався тоді, коли Олександр оголосив триєдинство Бога та став проповідувати про Святу Трійцю на одній з проповідей. Тоді Арій звинуватив Олександра в сабеліанстві (модалізмі), єресі, котра вже була відкинута Церквою. Дискусія швидко зростала, і Арій знайшов підтримку серед ряду дияконів і як мінімум одного пресвітера, який почав призначати в Александрії власних священнослужителів з такої чудової нагоди як оголошена ними ж "єресь александрійського єпископа". Арій продовжував залучати увагу до цієї дискусії ще і тим, що подав позов на Олександра до суду. Але дискусія і судовий процес тільки сприяли обмеженню поширенню віри Арія^[3].

В 320 році Олександр звернувся до синоду церкви в Александрії і до синоду сусідньої церкви в Мареті, аби прийняти спільне рішення про осудження віровчення Арія. І спільний синод двох церков у складі 36 пресвітерів і 44 дияконах ухвалив рішення про засудження аріанства^[3].

У 321 році Олександр звернувся до генеральної ради церкви Єгипту. Рада не зібрала більше, ніж сто учасників. Туди запросили і Арія, де він і далі продовжував відстоювати свою позицію, що Син не міг бути разом вічний з Богом-Отцем, і навіть сказав, що Син не є подібний до Отця по своїй сутності та природі. Це останнє твердження Арія було сприйняте з обуренням радою, що зібралася, і вона наклала на Арія анафему, доки він не відрікся від своїх тверджень.^[3]

Потім Арій подався в Палестину, де знайшов підтримку в деяких єпископів і серед осіб пов'язаних з імператорським двором у Константинополі. Вони там уклали лист-скаргу про накладення анафеми на Арія в Єгипті і закликали імперську владу "відновити єдність церкви" і припинити протистояння, за їх словами, "спричиненого незначними суперечками про маловажливі речі", роздуті, звісно ж, тринітаріями (омоусіанами)^[3].

Використання насильства аріанами для захисту і поширення їх віровчення спонукали Олександра написати енцикліку до єпископів і до усіх своїх братів во Христі, в котрій він описав історію аріанства і висловив свої думки про дефекти віровчення і практики аріан.^[3].

Вважається, що Арій написав свою книгу "Талія" в той же час, коли з'явилася й енцикліка Олександра проти аріанства, і книга Арія була навіть більш успішнішою від енцикліки Олександра. Ці публікації загострили диспут між прибічниками і противниками Арія. У цій атмосфері і за порадою свого диякона Опанаса, Олександр написав книгу про свою власну позицію стосовно віри християн. Він відправив цю велику книгу всім єпископам Церкви Христової, просячи їх підтримати його позицію. І він отримав велику підтримку, зокрема і тому, що єпископат чим далі, тим більше обурювала схильність аріан до насильства.^[3].

Суперечка з приводу аріанства стала серйозною проблемою, яка загрожувала пошкодити мир і єдність церкви й імперії. Імператор Констянтин Великий, тоді єдиний претендент на трон, написав лист "до Опанаса і Арія". Відомий церковний історик Церкви Євсевій Кесарійський, який в майбутньому симпатизував аріанам і взагалі, неомоусіанським поглядам на сутність і природу християнського Бога, можливо був залучений до написання цього листа. Лист був наданий Hosius Cyrdoba, шанованому старшому єпископу, щоб доставити сперечальникам в Александрії. У листі Констянтин попросив, щоб Олександр і Арій закінчили свій диспут^[3].

Незабаром після отримання повідомлення від Констянтина Олександр скликав нову генеральну раду єпархії, яка, здається, підтвердила свою згоду з віросповіданням, сформульованим Олександром, котре він раніше розповсюдив. Це також знову підтвердило відлучення від церкви Арія і засудження послідовників Мелетія Лікопольського, що звичайно гнівило аріан Александрії найбільше. Арій безпосередньо формально скаржився до імператора на Олександра. У відповідь Констянтин закликав Арія, аби він виправдався перед вселенським собором церкви, що відбувся в Нікеї 14 червня 325 року, вперше в історії^[3].

І все на ньому відбулось класно для Олександра. Його палко і ревно підтримав його учень, молодий Афанасій, аріанство було засуджене як єресь, це рішення підтримав імператор Констянтин. Арія вислали нафіг в ссилку, його твори почали знищуватися, а однодумці переслідуватися. Нікейський собор виправдав Олександра по всім пунктам, які йому намагалися пред'явити аріани, і він залишився єпископом Александрії і продовжив боротися з аріанством з цього місця. Правда, вже незадовго після завершення собору, 17 квітня 326 року, Олександр Александрійський помер.

Праці

• (рос.)Александр Александрийский. Похвальное слово о св. Петре Александрийском. // Журнал Московской Патриархии, 10, 1979. — С.71-75.