Олексієво-Дружківка

Олексі́єво-Дружкі́вка — селище Дружківської міської громади Краматорського району Донецької області, України. Розташоване на річці Кривий Торець (притока Сіверського Дінця). Найближча залізнична станція — Кіндратівка. Населення — близько 3 000 мешканців. Відстань до райцентру становить близько 22 км і проходить автошляхом місцевого значення.

селище Олексієво-Дружківка
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Краматорський район
Тер. громада	Дружківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA14120030040015027
Основні дані
Засновано	1711
Статус	із 2024 року
Площа	5.51 км²
Населення	▼ 6 924 (01.01.2022)[1]
Густота	1360 осіб/км²;
Поштовий індекс	84293—84294
Телефонний код	+380 6267
Географічні координати	48°34′50″ пн. ш. 37°36′53″ сх. д.
Висота над рівнем моря	84 м
Водойма	р. Кривий Торець
Відстань
Найближча залізнична станція:	Кіндратівка
До райцентру:
- автошляхами:	22,2 км
До обл. центру:
- фізична:	67 км
- автошляхами:	74,1 км
Селищна влада
Адреса	84293, Донецька область, Краматорський район, с-ще Олексієво-Дружківка, вул. Серго, 16.
Голова селищної ради	Нагорська Юлія Миколаївна
Карта
Олексієво-Дружківка
Олексієво-Дружківка
Олексієво-Дружківка у Вікісховищі

Символіка

Поточний герб є переспівом більш ранньої версії символіки. Срібні бруски символізують найбільше підприємство селища - Дружківський вогнетривкий завод, заснований ще у 1900 році, що працює і донині. В гербі вони склалися у формі шеврону на тлі червоного кутоподібного підніжжя, що символізує собою процес відпалу. Другим великим підприємством є КФ "Дружківська", яке багато хто знає по дружківській халві. Саме тому в горішній частині розташувалася половинка квітки соняха і золота крапля олії, що падає додолу. Списи - на місці сучасної Олексієво-Дружківки стояв козацький пост і саме біля нього виникло перше козацьке поселення. Хвиляста лазурова балка на золотих стягах срібних списів позначає річку Кривий Торець, на якій стоїть селище.

На попередньому гербі також містилася палеозойська араукарія - хвойне дерево, що символізує пам'ятку природи “Дружківські скам'янілі дерева”.

Історія

Ще в часи Запорозької Січі на річці Казений Торець була козацька маєтність Дружківка — пікет або сторожова станція. Навіть після невдалого прутського походу, коли вся эця місцевість офіціайно відійшла під владу Туреччини, в Дружківці сиділо декілька запорожців, характерників, харцизів, які, знаходячись в таємних відносинах з козаками бахмутськими та маяцькими, страшно лякали турецько-татарскі орди.

В годи "лихоліття" (1768 рік) запорожці дружно захищали та відстояли свою Дружківку від всіх ординських набігів та нападів. Після 1773 року до дружківських запорожців приєдналось декілька родин козаків та містян з Полтавської та Чернігівської губернії.

1778 року цю місцевість отримав командир Астраханського драгунського полка полковник Ніколай Яковлевич Оршанський. ВІн обрав Дружківку місцем для слободи, Оршанський заселив її народом купленим, переважно, в Харківській губернії.

За 5 років,1783 року, в поселенні вже було 120 дворів та в них 241 чоловік та178 жінок. Не задолго до скасування кріпосного права, Дружківка перейшла до поміщика Карабина, від якого селяни отримали земельні наділи.

В Дружківку переселили ще два села - Гаврилівку та Василівку.^[2]

За даними 1859 року тут існували 2 поселення:

• Дружківка (Короб'їне), панське село, над річкою Кривий Торець, 71 господа, 521 особа, православна церква, завод;
• Олексіївка (Осинове), панське село, над річкою Кривий Торець, 62 господи, 535 осіб, 2 заводи.^[3]

Виникло в результаті об'єднання в 1939 році сіл Олексіївки та Дружківки.

Сесією Олексієво-Дружківської селищної ради затверджено рік заснування селища — 1711.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[4]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	6079	76.38%
російська	1844	23.17%
білоруська	13	0.16%
румунська	3	0.04%
вірменська	2	0.03%
польська	1	0.01%
інші/не вказали	17	0.21%
Усього	7959	100%

За даними перепису 2001 року населення селища становило 7959 осіб, із них 76,38 % зазначили рідною мову українську, 23,17 % — російську, 0,16 % — білоруську, 0,04 % — молдовську, 0,03 % — вірменську, 0,01 % — польську^[5]

Промисловість

У селищі розташований «Кіндратівський вогнетривкий завод», що спеціалізується на виробництві вогнетривких виробів для металургійної промисловості. Також працює «Кондитерська Фабрика «ДРУЖКІВСЬКА» (колишня «Дружківська харчосмакова фабрика»), продукція якої відома в багатьох містах області.

Пам'ятки

На північ від селища (48°35′43″ пн. ш. 37°36′44″ сх. д.) розташована геологічна пам'ятка «Дружківські скам'янілі дерева» — скам'янілі стовбури араукарій віком близько 250 мільйонів років на території колишнього кар'єру.

Персоналії

• На сході від Олексієво-Дружківки знаходиться хутір Іжевка, де народився правозахисник та член-засновник Української гельсінської групи Олекса Тихий.
• У 1925 році тут народився Носуля Микола Васильович. Герой Радянського Союзу.
• У Дружківці все життя працював один із найвідоміших краєзнавців України — Янко Микола Тимофійович, автор «Топонімічного словника-довідника України».
• Обіденко Олексій Олексійович — український художник і письменник.

Пам’ятники та меморіали

На південний схід від села, обабіч траси на Костянтинівку, на схилах знаходяться два пам’ятника з вапняку, виконані на тему слов’янському, давньоруському та козацькому періоду історії України. Пам’ятники знаходяться на височині і добре видні з дороги.

• 
  «Західний пам’ятник»
• 
  «Західний пам’ятник»
• 
  «Східний пам’ятник»
• 
  «Східний пам’ятник»
• 
  Вид з траси