Олешківські піски

Оле́шківські піски́

Олешківські піски
Центральна частина піщаної арени навесні
Центральна частина піщаної арени навесні
46°35′00″ пн. ш. 33°03′00″ сх. д.
Країна	Україна
Регіон	Херсонська область
Розташування	Херсонський район
Довжина	150 км
Ширина	до 40 км
Площа	1612−2100 км²
Клімат
Середньорічна температура	10,2  °C
Середня температура січня	−2,4  °C
Середня температура липня	22,6  °C
Річний рівень опадів	419  мм
Олешківські піски
Олешківські піски
Олешківські піски у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Олешківські піски (значення).

Тополого-метричні особливості. Олешківські піски — один з найбільших погорблених піщаних масивів Європи, розташований в межах Причорноморської низовини, зокрема лівобережній частині пониззя Дніпра (Лівобережжя Нижнього Дніпра). Масив простягається на 158 км від берегів Чорного моря на заході до м. Каховка на сході. До території Олешківських пісків належать сім піщаних горбистих арен, — Каховська, Козачелагерська, Келегейська (Олешківська), Збур'ївська, Іванівська та Кінбурнська, а також Чалбаська (Виноградівська) арена, що сформована за 20 км від заплавної частини долини Дніпра. Загальна площа арен становить 175,1 тис. га. До цього масиву пісків також належать шість міжаренних плоскорівнинних геокомплексів — Дніпрянський, Раденський, Чулаківський, Оджігольський, Копанівський та Кінбурнсько-Іванівський, площа яких становить 44,9 тис. га. Отже, площа Олешківських пісків становить 220 тис. га^[1].

Олешківські піски часто називають пустелею, але з наукової точки зору це не так. Пустеля — це природна зона, яка в Україні відсутня. Олешківські піски знаходяться в степовій зоні України, серед якої виділяють північностепову, середньостепову, південностепову (сухостепову) підзони. Олешківські піски — складова сухостепових інтразональних ландшафтів, це геоморфологічний об'єкт, морфоскульптура, один з найбільших за площею в Європі погорблених піщаних масивів, більшими є лише погорблені піски Північного Прикаспію^[2]. Проте ні піски Прикаспію, ні якогось іншого регіону світу не є повним аналогом Олешківських пісків, вони є специфічним природним явищем і не лише для території України.

Назва. Назву масиву переважно виводять від поняття «Олешшя» — назви поселення часів Київської Русі, зафіксованої на старовинних картах та в історичних матеріалах. Таке поняття пов'язують з поширенням на цій території вільхи, відповідно давньоруська назва «Olüšüje» означає «вільховий ліс». Проте існують й інші версії походження поняття «Олешшя», зокрема й від назв «Алеска», «Ереске»^[3]. У деяких наукових джерелах ці піски іменуються як Нижньодніпровські (Національний атлас України, 2007), проте з огляду на весь басейн Дніпра, в складі якого виділяють його верхню, середню і нижню частини (Горецький, 1970), в його нижній частині, що починається вниз за течією від Запоріжжя, ще знаходяться Кам'янсько-Дніпровські піски, тобто також нижньодніпровські, які сформовані в межах Кам'янсько-Дніпровської терасної рівнини (Географічна енциклопедія України, 1990).

Олешківські піски як геолого-геоморфологічний об'єкт. Олешківські піски - екзогенний об'єкт Східноєвропейської тектонічної платформи, зокрема Південноукраїнської монокліналі (Причорноморської западини), - геологічної структури, де шари гірських порід нахилені в південному напрямку. Як екзогенний об'єкт Олешківські піски є північно-західною складовою Нижньодніпровської морфоскульптури (Лівобережжя Нижнього Дніпра), яка у вигляді трикутника сформована між долиною Дніпра і Дніпровсько-Бузьким лиманом, Чорним морем та умовною лінією Каховка - Каланчак - Каркінітська затока Чорного моря. В цілому, в характері рельєфу Лівобережжя Нижнього Дніпра виділяються наступні геоморфологічні складові (Кривульченко, 2019, 2024): дельта та лівобережна заплавна тераса Дніпра, лівобережні надзаплавні тераси (разом з Олешківськими пісками, плоскорівнинними приаренними і приморськими місцевостями, Маячансько-Каржинським пониззям та припіднятою шостою надзаплавною терасою), сучасні морські тераси. Зазначені складові в палеогеографічному і загалом генетичному контекстах є єдиним цілим, але з певною гіпсометричною і геолого-геоморфологічною специфікою.

Гіпсометрія. Олешківські піски на території Лівобережжя Нижнього Дніпра сформовані на декількох гіпсометричних рівнях, в цілому від -1,8 м (Оджігольське міжарення) до 46,0 м (Чалбаська арена) і це на загальному тлі гіпсометричних рівнів Лівобережжя Нижнього Дніпра, від -0,4 м (рівень Чорного моря) до 39, 0 м (приаренні місцевості та територія шостої надзаплавної тераси).

Геолого-геоморфологічні особливості. Гірські породи в межах території Олешківських пісків у своїй верхній 100-метровій товщі характеризуються піщаними неоген-четвертинними відкладами, що залягають на вапняках сарматського та (або) меотичного часів, часто перекритих куяльницько-кімерійськими глинами. Подекуди на меотичних вапняках спостерігаються вапняки понтичного часу, але здебільшого вони тут розмиті, проте у відслоненнях уздовж лівого берега Дніпра, в районі Келегейської та Козачелагерської арен, вони виходять на поверхню. Піщаний матеріал території Олешшя представлений як алювіальними, так і, за Г. І. Горецьким (1970), перигляціальними відкладами. Тобто в своїй основі ця теріторія формувалася під впливом флювіальних і флювіогляціальних процесів, у районі Кінбурнської та частково Іванівської арен також під впливом таласогенних процесів (Кривульченко, 2016, 2024). У певні короткі періоди ці процеси носили дуже швидкий, катастрофічний (катафлювіальний) характер, що сприяло формуванню специфічних форм рельєфу - гігантських рифлів (південь Кінбурнського півострова, дві ділянки в межах Келегейської арени) та піщаних пасом на Кінбурнському півострові (Вірменські кучугури, Ковалівське й Передріївське пасма, пасма між Чорним морем і Дніпровсько-Бузьким лиманом у крайній західній частині Кінбурнської арени). Сформовані під впливом зазначених процесів форми рельєфу з часом піддавалися еоловій, а подекуди суфозійно-просадковій трансформації, утворюючи певні елементарні форми рельєфу. У загальній типології рельєфу арен Олешківських пісків (Кривульченко, 2019-2024) виділяються погорблені й плоскорівнинні масиви та внутріаренні влоговини. У складі кожного з цих типів існують певні акумулятивні й деструкційні форми, які ієрархічно організовані на трьох масштабних рівнях: мезо-, мікро- та нанорівні. Ключовим тут є мікрорівень, якому відповідають певні елементарні форми рельєфу (приклади: горби еолового генезису з хаотичною конфігурацією, горбисті паралельні пасма, видми, рифлені видолинки), з яких утворюються певні комбінації геоморфологічних утворень (приклади: хвилясо-пасмові комірчасті рівнини, улоговини з плоскохвилястим рельєфом). Розроблена для арен Олешківських пісків морфогенетична систематика мікроформ (Кривульченко, 2024) засвідчує значне різноманіття форм рельєфу, для погорблених і плоскорівнинних масивів - 19 видів, для внутріаренних улоговин - 9 видів. Аналогічна систематика розроблена і для міжаренних геокомплексів, проте вона є дуже простою оскільки всі ці міжаренні утворення є плоскорівнинними і подібними, певне виключення стосується Оджігольського й Кінбурнсько-Іванівського міжарень, де серед озерно-солончакових депресій спостерігаємо майже найнижчі в Україні гіпсометричні рівні, зокрема з абсолютними відмітками до -1,8 м.^[4]

Генезис Олешківських пісків

Олешківські піски. Оглядовий майданчик з боку села Раденськ

У питанні генезису Олешківських пісків слід розрізняти дві принципові особливості (А. І. Кривульченко, 2019—2024) — формування геолого-геоморфологічної основи цього регіону, а це наявність давньодельтової області Дніпра, а на її тлі піщаних арен і міжаренних геокомплексів, та факт горбистості регіону з утворенням форм флювіального, еолового, подекуди таласогенного та суфозійно-просадкового генезису.

Історія дослідження геолого-геоморфологічної основи цього регіону є досить давньою, адже це питання почали вирішувати ще з початку 19 ст. Особливості формування Олешківських пісків з позицій флювіального генезису найбільш ґрунтовно були представлені в роботах таких вчених як В. І. Крокос і П. І. Луцький (1925—1929), П. А. Двойченко (1926), П. К. Заморій (1940). На окрему увагу заслуговують монографії І. І. Гордієнка (1969) й Г. І. Горецького (1970). Припущення щодо флювіогляціального формування пісків Олешшя отримало розвиток у багатьох роботах В. Г. Пазинича (2003—2012), у зв'язку з чим автор звертав увагу на існування епізодичних (до 4-10) імпульсивних катастрофічних потоків води Дніпра, — своєрідних «вихлюпів» катастрофічного характеру, якими й були створені ці піски. Дослідник також звертав увагу на їхню молодість (остання потужна фаза — 13-12 тис. р. т.), наявність «бугрів і пасом, що виникли з причини розпаду потоку на окремі рукави…», «відсутність подібності з дельтами інших річок».

У 2019—2024 рр. А. І. Кривульченко, проаналізувавши складну ієрархічно організовану побудову Олешківських пісків, зазначив, що їх утворення відбувалося під переважним впливом флювіальних і флювіогляціальних процесів, як лінійних, так і нелінійних у своїй динаміці. Проявом нелінійних процесів у рельєфі арен Олешківських пісків є паралельні горбисто-пасмові структури, які подекуди сформовані в результаті епізодичних катастрофічних паводків (англ. floodstreams). Самі ж ці пасмові утворення катафлювіального характеру доцільно розглядати як прояв гігантських рифлів (дилювіальних дюн, англ. giant ripples), які часто перекривалися алювіальними відкладами. Проявом гігігантських рифлів на території Олешківських пісків є паралельні пасма півдня Кінбурнського півострова, Кардашинського пониззя та локально в межах центральної частини Келегейської арени^[5].

Історія дослідження факторів горбистості регіону здебільшого проаналізована в роботах, присвячених проблемі заліснення пісків.^[6] У зв'язку з чим горбистість регіону переважно пов'язувалася з антропогенним фактором, першочергово як наслідок перевипасу худоби, проте з генетичної точки зору факт погорбленості арен Олешківських пісків є значно складнішим, адже загалом у формуванні погорбленого рельєфу Олешшя відігравали такі чинники як флювіальний, еоловий, таласогенний, суфозійно-просадковий. Роль антропогенного фактору тут є лише трансформуючою і тільки в останні 200—250 років (А. І. Кривульченко, 2019—2024). Піски в пониззі Дніпра існували завжди, але активізація дефляції пісків унаслідок перевипасу, що часто пов'язують з отарами овець барона Фальц-Фейна, є достовірним фактом. В останні приблизно 50 років роль перевипасу в дефляції пісків не є суттєвою, адже головними факторами тут стали безконтрольне утворення автодоріг та раллі-рейди на квадроциклах^[7]. Унаслідок окупації частини України Російською Федерацією (2022-2025 рр.) територія Олешківських пісків зазнає катастрофічних змін.^[8]

У цих погорблених пісках поблизу Раденська трапляються піщані бурі

Клімат Олешківських пісків - помірно-континентальний. Головні кліматичні параметри - сумарна сонячна радіація (4700 МДж/м.кв. на рік, влітку - 2000 МДж/м.кв.), геліоенергетичні ресурси (до 40% повторюваності безперервної тривалості сонячного сяйва), середня річна температура повітря (10,5°C), річна сума атмосферних опадів (400 мм). Влітку поверхня пісків може нагріватися до 58-62°C (Виноградов, 1964), відповідно гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків, сприяють зменшенню опадів саме в районі Олешківських пісків. Взимку тут відносно тепло, сильні морози бувають рідко, зими безсніжні чи малосніжні, сніговий покрив нетривкий.

Гідрогеологія. Територія Олешківських пісків належить до Причорноморського артезіанського басейну з високим рівнем водозбагаченості пісків четвертинного часу. Підземні води тут сконцентровані у двох різних за генезисом та літологічними особливостями комплексах гірських порід, нижньому, - у вапняках неогену (верхній сармат), і верхньому, - в пісках четвертинного часу. Водоносний комплекс серед неогенових відкладів залягає у вапняках з прошарками глини потужністю до 1,0-1,7 м. Перекриті такі відклади глинами меотису, а подекуди і верхнього сармату, потужністю 8-13 м, підстеляються вони пісками середнього сармату. Під пісками залягають середньосарматські глини потужністю до 20-30 м, які для території Олешшя виступають в якості регіонального водонепроникного горизонту. Підземні напірні води за таких умов виявляються на глибинах до 43-53 м. Рівень встановлення напірних грунтових вод у свердловинах та колодязях тут коливається в межах +0,5 … -2 м. Річна амплітуда коливань такого рівня сягає 0,5 м. Основна область живлення цього водоносного горизонту знаходиться поза межами території дослідження, - в межах схилу Українського щита, розвантаження підземних вод відбувається в Чорне море. За рівнем мінералізації підземні води розглядуваного водоносного комплексу, як у горизонтальній площині, так і по вертикалі, дуже неоднорідні, – від прісних вод до розсолів у західній частині пісків і з домінуванням 0,2-0,3 г/дм³ у східній частині регіону. Водоносний комплекс четвертинного часу на території півострова сформований в алювіальних, перигляціальних та еолово трансформованих пісках, потужність яких може сягати 24-44 м. Глибина залягання рівня грунтових вод тут значною мірою залежить від особливостей мікрорельєфу. Загалом гідроізогіпси на території Олешшя мають концентричну конфігурацію, утворюючи своєрідний "бугор" у рівневій поверхні залягання грунтових вод. "Вершиною" такого "бугра" слугують масиви аренних пісків, які є акумуляторами атмосферної вологи та вологи, що утворюється внаслідок внутрігрунтової конденсації водяної пари в зоні аерації піщаних відкладів. Грунтові води в цих відкладах є проявом концентрації ідеально чистої підземної води, аналогів якої немає в Україні і загалом Європі (Рябцев, 2006-2007). Враховуючи розтікання цих вод у гіпсометрично нижчі ділянки та їх гідравлічну пов'язаність з основним водоносним комплексом у відкладах неогенового часу, грунтові води арен Олешківських пісків суттєво поліпшують якість питної води в цілому на території Лівобережжя Нижнього Дніпра.

Гідрологічною основою Олешківських пісків є дрібні солоні й прісні озера, які поширені в межах усіх арен, але найбільший їх прояв існує на території Кінбурнського півострова, де зафіксовано 988 озер із загальною площею майже 2400 га^[9]. Переважна більшість цих озер характеризується хлоридно-натрієвим хімічним складом та високим рівнем мінералізації, подекуди до 250 ‰, що обумовило тут "вирощування" садної солі в зоні Прогнойських озер. За генезисом озера Кінбурнської арени поділяються (Кривульченко, 2016) на три головні типи: лагунно-морського, інгресивного та внутріаренного флювіально-залишкового. Головним фактором такої кількості озер та їх гідрологічних особливостей є прояв сучасної інгресії вод Чорного моря з відповідним затопленням депресій та поступовим здійманням рівня грунтових вод. Найбільшими за площею озерами в Олешківських пісках є ті, що сформовані в межах Оджігольського міжарення, які влітку можуть повністю висихати. Важливою складовою гідрології Олешшя є Кардашинське болото — специфічний геокомплекс, сформований в умовах сухостепової підзони. Група Оджігольських озер, озера Кінбурнської та Чалбаської арен — специфічна риса ландшафтів як усієї території України, так і загалом Європи. Ковалівське ж озеро (сага) Кінбурнського півострова є однозначно унікальним для території Європи, адже в північній частині цієї улоговини поширені прісні води, а в південній частині - солоні води (за аналогією з озером Балхаш)^[10].

Грунти Олешківських пісків здебільшого класифікувалися як «дернові степові», «дерново-лучні», а також «чорноземовидні» та «луговидні» з формуванням по чорноземному (степовому) і лучному типам грунтоутворення (Виноградов, 1964). Дещо пізніше (Херсонське обласне управління сільського господарства, 1967) домінуючими тут визначалися дернові степові грунти («перевіяні, розвіювальні і слабо закріплені слабогумусні і безгумусні піски», «дернові піщані і глинисто-піщані грунти»), субдомінантними - лучні («лучний солончаковий грунт», «лучно-болотний солончаковий грунт»), болотні («типові болотні грунти», «болотні солончакові грунти»), солончаки. Ю.М. Зборищук (1985-1991 рр.) у межах кластера «Солоноозерна дача» Чорноморського біосферного заповідника розглядав дернові, дерново-лучні, лучно-болотні грунти та солончаки. На загальноукраїнському рівні грунти Олешківських пісків у відомій «Класифікації грунтів України» (Полупан, Соловей, Величко, 2005) подаються як «дернові піщані і зв’язно-піщані у комплексі з слабогумусованими і негумусованими пісками». Карта грунтів Національного атласу України (2007) грунти Олешківських пісків класифікує як «дернові піщані та глинисто-піщані переважно неоглеєні грунти в комплексі зі слабогумусованими пісками, подекуди з кучугурним рельєфом та чорноземні піщані грунти». За сучасною міжнародною класифікацією такі грунти, в цілому, відносять до групи ареносолей (arenosoils). Враховуючи досить складний мезо- і мікрорельєф Олешківських пісків, відповідно поширення тут горбистих, плоскорівнинних та западинних форм, існує певна специфіка в розгляді будови, властивостей грунтів і їх просторового поширення, а відповідно і їхня класифікаційна ідентифікація.

Рослинність

Степовий полин (Artemisia arenaria)

Рослинність розріджена. Вагому частку у місцевих фітоценозах складають псамофіти та ксерофіти — типові рослини пустель та напівпустель. Ці рослини стійкі до низької родючості ґрунту, вітрів та посухи. Життєвий цикл у деяких побудований так, що рано навесні, коли є яка-не яка волога, вони встигають утворити квіти та плоди, а потім надземна частина відмирає, а насіння чекають кращих часів. Серед місцевих рослин є чимало таких, які при порівняно невеликій зеленій біомасі мають потужну кореневу систему. Вона забезпечує глибинною водою та дозволяє протистояти дії вітрів та ерозії ґрунтів.

Лісорозведення

Стримують пустелю штучно насаджені щільні соснові ліси. Часто трапляються масштабні пожежі, оскільки ліс легко загоряється влітку через погодні умови. Дослідні роботи із закріплення пісків були розпочаті наприкінці XVIII століття, але масштабного характеру набули у 1830–1840 роках у зв'язку з активною діяльністю щодо лісорозведення міністра фінансів графа Канкріна та утворенням Олешківського лісництва^[11]. Період генерального межування та наділення селян землею (1859–1890 роки) став катастрофою для лісів, площа пісків значно збільшилася. Відновлення лісу було продовжене тільки починаючи з 1920-х років. У 1953—1971 роках великі масиви лісу, а також сади та виноградники були посаджені під керівництвом В. М. Виноградова, який у 1968 році отримав звання Заслуженого лісовода УРСР. Зараз піски зупинено по краях величезними штучними лісовими масивами, загальна площа яких становить близько 100 тис. гектарів, які є найбільшим штучним лісом у світі^[12].

Питання лісової політики розглядали в статті «Історія виникнення Нижньодніпровських пісків та лісорозведення на них»^[13] автори Шевчук В. В., Сірик Н. М., Сірик А. А. У науковій статті «До 185-річчя з початку заліснення Нижньодніпровських піщаних арен»^[14] автори Глод О. І., Тимощук І. В.,  досліджували лісистість Нижньодніпровських пісків. Тимощук І. В. у науковій публікації розглядав проблему зменшення площ лісів на Нижньодніпровських пісках

У регіоні діє Степовий філіал УкрНДІ лісоагромеліорації (УкрНДІЛГА), який розв'язує проблеми комплексного використання пісків, а також створення перешкод на шляху розширення пустелі^[15].

Екологія

Екологічну ситуацію в регіоні погіршує неминуча природна загибель частини висаджених дерев. Адже ростити ліс у пустелі сьогодні так само важко, як і століття тому

На території Олешківських пісків функціонують такі головні природно-заповідні об'єкти: Чорноморський біосферний заповідник НАН України з трьома кластерами — «Солоноозерна Дача», «Волижин ліс», «Іванівська арена», національні природні парки «Білобережжя Святослава» та «Олешківські піски», а також ландшафтний природний парк «Кінбурнська коса».

Основні фактори впливу на екологічну ситуацію в регіоні: зменшення площі лісу. Зменшення площі лісу викликано вирубкою, пожежами, природною загибеллю соснових насаджень, нездатних до самовідтворення та може призвести до розширення піщаного масиву^[11]. З іншого боку, неконтрольоване використання піску для будівництва та розміщення сільськогосподарських об'єктів у регіоні призводить до зниження рівня ґрунтових вод та їх забруднення, що може позбавити мешканців регіону якісної питної води та негативно впливає на ліс^[16].

З 2008 року лісові масиви інтенсивно вирубуються, тому що великі площі сильно постраждали від пожеж. Пожежі часто виникають завдяки навмисним підпалам. При пожежах сильно страждають не тільки лісові насадження, але й унікальна фауна цього піщаного масиву.

Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбардування льотчики з країн Варшавського договору. У зв'язку з цим наукове дослідження регіону було обмежене. Дотепер у пісках знаходиться значна кількість снарядів, що не розірвалися.

Окупація території Олешківських пісків

У зв'язку з агресією Росії щодо України й окупацією Кримського півострова Міністерство оборони України після 2014 р. здійснювало активні військові навчання на колишньому полігоні, що перебував під охороною та у віданні національного природного парку «Олешківські піски»^[17]. Після повномасштабної агресії всієї території України (24.02.2022 р.) Олешківські піски опинилися в ситуації геоекологічного лиха, що обумовлено наступними головними чинниками — бомбардуванням і мінуванням території, утворенням пожеж лісових масивів, затопленням і підтопленням низинних геокомплексів, що спровоковано руйнуванням Каховської греблі та знищенням Каховського водосховища (повна оцінка здійснюваного російською федерацією екоциду стане можливою після звільнення території України від окупантів).

Національним банком України в 2015 році випущено ювілейну монету «Олешківські піски».^[18]

• Наслідки військових навчань у 2016 році
• 
• 
• 
• 

Див. також

• Національний природний парк «Олешківські піски»