Олійник Олексій Петрович

Олексій Петрович Олі́йник (нар. 25 квітня 1925, Шпола — пом. 24 жовтня 1993^[1], Буча) — український радянський графік; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Чоловік художниці Любові Панченко.

Олійник Олексій Петрович
Народження	25 квітня 1925(1925-04-25)  Шпола, Шевченківська округа, Київська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть	24 жовтня 1993(1993-10-24) (68 років)
	Буча, Ірпінська міська рада, Київська область, Україна
Поховання	Буча
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Київський державний художній інститут (1956)
Вчитель	Пащенко Олександр Софонович, Єржиковський Сергій Миколайович і Максименко Олександр Григорович
Діяльність	художник
Член	Спілка радянських художників України
Партія	КПРС
У шлюбі з	Панченко Любов Михайлівна
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Олійник.

Біографія

Народився 25 квітня 1925 року в місті Шполі (нині Черкаська область, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)^[2].

1956 року закінчив Київський художній інститут, де навчався зокрема у Олександра Пащенка, Сергія Єржиковського, Олександра Максименка. Член КПРС з 1963 року.

З 1970-х років жив із дружиною Любов'ю Панченко у власному будинку в Лісовій Бучі. Помер у Бучі 24 жовтня 1993 року. Похований у Бучі на кладовищі № 2.

Творчість

Працював у галузях станкової та книжкової графіки. Серед робіт:

• «У полон» (1953);
• «У рейд» (1956);
• «У Корсуні» (1956);
• «Весна» (1956);
• «Остап Вересай» (1957, вугілля);
• «Тютюнник радгоспу» (1957);
• «Дівчина з Поділля» (1957);
• «Весільне вбрання» (1957, акварель);
• «Чоловік та лев» (1960, папір, олівець);
• «Вій­на» (1960-ті, полотно, олія);

кольорові автолітографії

• «Вечір на Росі» (1955);
• «Осінь» (1955);
• «На Велику землю» (1956);

серії

• «Партизани Великої вітчизняної вій­ни» (1956);
• «Донбас. На комсомольській будові» (1957, вугілля);
• «На будівництві комсомольських шахт» (1957, зарисовки);
• «Двобій» (1970, ліногравюри);

кольорові ліногравюри

• «Натюрморт» (1964);
• «Весна» (1965);
• «Дочка Прометея» (1970).

Книжкова графіка

• оформив книги:
  • «Весна і літо» Олекси Ющенка (1956);
  • «Срібна підківка» Михайла Рубашова (1958);
• проілюстрував книги
  • «Дівчина з передмістя» Віталія Петльованого (1957);
  • «Син Вессе» Ааду Хінта (1958);
  • поему «Вівчарик» Платона Воронька (1958);
  • «Перший горизонт» І. Євсикова (1959);
  • «В Оксанчиному селі» Валентина Кириленка (1961);
  • «Хоробрі музики» Юрія Будяка (1962);
  • «Ручаї течуть» Платона Воронька (1964);
  • «Новачок» Володимира Малика (1965);
  • «Кавуни» Бориса Грінченка (1967).

Також проілюстував казки «Біда навчить» Лесі Українки, «Фарбований Лис» Івана Франка, «Весна» Віталія Біанкі, українські народні казки «Котик і Півник», «Чоловік та Лев», «Шакал і глечик», байки «Осел і Соловей» та «Вовк і Кіт» Леоніда Глібова (усі — 1960), «Квартет» Івана Крилова (1964) тощо.

Автор 6-ти ілюстрацій на тему вірша «Мені аж нудно, як згадаю…» Тараса Шевченка до документального фільму «Розповіді про Шевченка» (1963, режисер Лідія Островська-Курдюм, «Київнаукфільм»).

Його роботи вміщували в журналах «Народна творчість та етнографія» (1957, ч. 3, 4), «Зміна» (1957, ч. 4).

Брав участь у республіканських виставках з 1956 року, зарубіжних — з 1968 року.

Деякі твори зберігаються в Національному музеї історії України у Києві.