Омелюсік Микола Степанович

Микола Степанович Омелюсік (псевдо: «Поліщук») (7 (19) травня 1889(18890519), с. Ставки Полісся^[1]  — 6 серпня 1970, Філадельфія, США) — український військовий діяч, генерал-хорунжий (в еміграції) армії УНР.

Микола Омелюсік
Капітан (1917)  Полковник  Полковник
Загальна інформація
Народження	7 (19) травня 1889(1889-05-19) с. Ставки, Полісся, Російська імперія
Смерть	6 серпня 1990(1990-08-06) (101 рік) Філадельфія,  США
Псевдо	«Шпак», «Поліщук»
Військова служба
Роки служби	1907—1917 1918—1920; 1943—1945
Приналежність	Україна
Вид ЗС	РІА  Армія УНР УПА
Рід військ	піхота, артилерія
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна Друга світова війна
Командування
командир гарматної бригади в армії УНР (1918)
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом Орден Святого Станіслава 2 ступеня з мечами Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом Орден Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом Орден Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість» Медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» «Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

Народився на Поліссі у селянській родині. Родом з Гродненської губернії, православного віросповідання.

Загальна освіта — початкова, домашня.

В армії Російської імперії

У 18-ти річному віці, у вересні 1907 року, добровільно поступив на військову службу, склавши іспити по наукам в обсязі загальної середньої освіти. Прослуживши 2 роки та здобувши унтер-офіцерське звання, у серпні 1909 року поступив в Іркутське військове училище, навчання в якому закінчив з відзнакою у серпні 1912 року та отримав офіцерський чин підпоручика (зі старшинством з 06.08.1911)^[2]. Був направлений на службу в 53-й піхотний Волинський полк, займав посаду молодшого офіцера 15-ї роти.

Учасник Першої світової війни.
На початку війни був переведений до 11-ї артилерійської бригади 11-ї піхотної дивізії, у складі якої брав участь в бойових діях на Південно-Західному фронті.

Під час війни був підвищений в чині до поручика, потім до штабс-капітана. В лютому 1917 року одержав чин капітана (зі старшинством з 27.12.1916)^[3]. Був нагороджений п’ятьма бойовими орденами Російської імперії.

Перші визвольні змагання

З кінця 1917 року — командир гарматної бригади в армії УНР. У травні 1919 року спільно з отаманом Володимиром Оскілком формував Волинську групу та 4-ту Холмську дивізію. З червня 1919 року — черговий отаман штабу Волинської групи (командир генерал В. Петрів), яка брала участь в боях на польському і більшовицькому фронтах. Влітку і восени 1920 року — у Діючій армії УНР.

Після інтернування армії УНР у листопаді 1920 року, перебував у таборі «Каліш».

В УПА

У роки Другої світової війни — учасник українського руху Опору. З травня 1943 року — в Українській Повстанській Армії. Очолював оперативний відділ Штаб Військової Округи «Заграва», з серпня 1943 року — начальник оперативного відділу Крайового Військового Штабу УПА-Північ.

В еміграції

Урядом УНР у вигнанні підвищений у ранзі до генерал-хорунжого.

Після 1945 року переїхав до Аргентини, але згодом емігрував до США. Помер у Філадельфії.

Автор нарису «УПА на Волині в 1943 році».

Нагороди

Російської імперії:

• Медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» (1913)
• Орден Святої Анни 4-го ступеню з написом «За хоробрість» (ВН від 04.01.1915, стор. 18)
• Орден Святого Станіслава 3-го ступеню з мечами та бантом (ВН від 13.02.1915, стор. 23)
• другий Орден Святого Станіслава 3-го ступеню з мечами та бантом (ВН від 31.08.1915, стор. 17)
• Орден Святого Станіслава 2-го ступеню з мечами (ВН від 25.09.1915, стор. 16)
• Орден Святого Володимира 4-го ступеню з мечами та бантом (ВН від 22.10.1916, стор. 44)