Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Договори Європейського Союзу
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
До́говори́ Європе́йського Сою́зу — міжнародні угоди, укладені між державами-членами ЄС. У таких державах встановлені спільні конституційні основи, інституції Європейського Союзу.
Паризький договір — Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі. Взагалі перший договір, що об'єднав кілька країн Європи. Підписаний у Парижі 18 квітня 1951 року, набув чинності 23 липня 1952 року, втратив чинність 23 липня 2002 року.
Два основних фундаментальних документи Договір про функціонування Європейського Союзу (підписаний у Римі в 1958 році як Договір про створення Європейського економічного співтовариства) і Договір про Європейський Союз (підписаний у Маастрихті в 1992 році) та ряд взаємопов'язаних з ними договорів відображають принципи функціонування ЄС. Договори неодноразово змінювалися і коригувалися впродовж 65 років з моменту їх підписання. Повний об'єднаний варіант двох основних договорів регулярно публікується Європейською комісією.
Маастрихтський договір, крім офіційного створення ЄС, також об'єднав Європейські Спільноти, та дві інші підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року ратифікував Угоду.
Remove ads
Зміст договорів
Узагальнити
Перспектива
Договір про Європейський Союз (TEU; Маастрихтський договір, діє з 1993 року) і Договір про функціонування Європейського Союзу (TFEU; Римський договір, діє з 1958 року) зміцнювалися шляхом внесення поправок принаймні раз на десять років, з моменту набуття кожним з них чинності, останньою з яких є Лісабонська угода, яка набула чинності в 2009 році.
У Лісабоні Хартія основних прав була включена в проєкт Конституції ЄС, хоча, по суті, вона не була договором. Проблемна ратифікація хартії (вона не була підтримана на референдумах у Нідерландах і Франції) показала невеликі перспективи для подальших реформ у найближчі кілька років окрім стандартних угод, які лише дозволяють приєднувати нові держави.
Також, кожного разу, коли до ЄС приєднується нова країна, у договір вносяться нові корективи щодо приєднання. Додаткові договори також впливають на зміни деяких частин основних договорів. Також існують багато цільових реформаторських поправок.
Договір про Європейський Союз
Короткий зміст розділів[1]:
Розділ 1, Загальні положення
Перша частина пов'язана з загальними положеннями.
- Стаття 1 заявляє, що Європейський Союз наслідує відповідальність та функції Європейського співтовариства і встановлює рівну юридичну силу із Договором про функціонування ЄС.
- Стаття 2 встановлює, що ЄС "оснований на повазі людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства закону і повазі прав людини, включаючи права осіб, що належать до соціальних та національних меншин". Держави-члени поділяють думку, що "суспільство, в якому плюралізм, недискримінація, терпимість, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками переважають".
- Стаття 3 встановлює цілі ЄС у шести пунктах. По-перше, сприяння миру та благополуччю цінностей та громадян ЄС. По-друге, вільне пересування із місцевим зовнішнім прикордонним контролем. По-третє, положення внутрішнього ринку. Четвертий пункт встановлює євро. Пункт 5 встановлює, що ЄС буде дотримуватися своїх цінностей, викоріненню бідності, дотримуватися прав людини і поважати Статут Організації Об'єднаних Націй. Пункт 6 встановлює, що ЄС повинен дотримуватися цих цілей на "відповідні кошти", відповідно до його компетенції, наведеної в цих договорах.
- Стаття 4 стосується суверенітету і зобов'язань держав-членів.
- Стаття 5 встановлює принципи присвоєння (приватної власності), субсидіарності і пропорційності відповідно до їх сили.
- Стаття 6 пов'язує діяльність ЄС з Хартією основних прав і Європейською конвенцією з прав людини.
- Стаття 7 розглядає питання відлучення деякої держави-члена ЄС у зв'язку з порушенням умов договору або недотримання цінностей.
- Стаття 8 стосується намірів встановлення доброзичливих відносин з сусідніми державами.
Розділ 2, Положення про демократичні принципи
- Стаття 9 встановлює рівність національних громадян і громадянства Європейського Союзу.
- Стаття 10 говорить, що ЄС оснований на представницькій демократії і що будь-які політичні чи економічні рішення повинні бути прийняті якомога відповідніше до думки громадян. Стосується це Європейських політичних партій. Передбачає підзвітність громадян національному парламенту. — безпосередньо у парламенті та їх уряді в Раді Європи і Європейської Ради.
- Стаття 11 встановлює прозорість уряду, заявляє, що Єврокомісія має проводити широкі консультації із зацікавленими сторонами і вводить петицію, за якої принаймні 1 000 000 громадян можуть звернутися до Комісії щоб прийняти закон з якого-небудь питання.
- Стаття 12 обмежує вплив національних парламентів на законодавчий процес.
Розділ 3, Положення про державні установи
- Стаття 13 встановлює інституції в такому порядку й за такими назвами: Європейський парламент, Рада Європи, Рада ЄС, Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк і Європейський суд аудиторів. Вона пов'язує ці установи і обмежує їх компетенції, відповідно до їх повноважень, в договорах.
- Стаття 14 розкриває принципи роботи парламенту і його вибори.
- Стаття 15 розкриває принципи роботи Ради Європи та її президента.
- Стаття 16 розкриває принципи роботи Ради ЄС та її структуру.
- Стаття 17 розкриває принципи роботи Комісії та її призначення.
- Стаття 18 встановлює представника закордонних справ ЄС.
- Стаття 19 встановлює Суд.
Розділ 4, Положення щодо тіснішої співпраці
У четвертому розділі міститься лише одна стаття (20), яка дозволяє обмеженому числу держав-членів співпрацювати в рамках ЄС, якщо інші держави блокують інтеграцію в цій області.
Розділ 5, Загальні положення про зовнішньополітичну діяльність Євросоюзу
- Частина 1 цього розділу включає в себе статті 21 і 22. У Статті 21 обговорюються принципи , які визначають зовнішню політику ЄС , у тому числі узгодження зі Статутом ООН , розвиток всесвітньої торгівлі, гуманітарної підтримки і глобального управління. Стаття 22 дає можливість Європейській Раді, діючи одноголосно , контролювати зовнішню політику ЄС.
- Частина 2 поділяється ще на дві частини. Перша, загальні положення, розмежовує принципи керівництва і функціонування зовнішньої політики ЄС, включаючи створення Європейської служби зовнішніх дій і обов'язки держав-членів. Друга частина - це статті від 42 до 46 , розкривають політику військового співробітництва (в тому числі взаємну оборону).
Розділ 6, Кінцеві положення
- Стаття 47 встановлює статус юридичної особи для ЄС.
- Стаття 48 стосується методів поправки договору, а саме звичайні та спрощені процедури перегляду .
- Стаття 49 стосується заяви про вступ до ЄС.
- Стаття 50 обговорює процедуру виходу з ЄС.
- Стаття 51 стосується додаткових протоколів у договорах.
- Стаття 52 про географічні особливості застосування договорів.
- Стаття 53 передбачає , що договори є чинними впродовж невизначеного терміну.
- Стаття 54 стосується ратифікації угод.
- Стаття 55 стосується різних мовних версій договорів.
Договір про функціонування Європейського Союзу
В цьому договорі більш глибоко розкриваються подробиці щодо ролі, політики і функціонування Союзу.[2]
Розділ 1, Принципи
- Стаття 1 встановлює основи договору і його юридичне значення.
- Статті 2-6 розкривають компетенції ЄС, відповідно до повноважень, на кожній території.
- Статті 7-14 викладають соціальні принципи ЄС.
- Статті 15 і 16 регулюють публічний доступ до документів, даних, і установ.
- Стаття 17 говорить, що ЄС має поважати права релігійних, філософських і неконфесійних організацій у рамках національних законодавств.
Розділ 2, Громадянство і заборона дискримінації в ЄС
- Стаття 18 забороняє дискримінацію за ознакою громадянства.
- Стаття 19 говорить, що ЄС буде боротися з дискримінацією за ознаками статі, расової чи етнічної приналежності, релігії чи переконань, інвалідності і сексуальної орієнтації.
- Статті 20-24 встановлюють громадянство ЄС, визначають права громадянства, встановлюють свободу пересування в межах ЄС, встановлюють права консульств і посольств, їх безпеку, визначають принципи голосування і балотування в місцеві та Європейські уряди, встановлюють права на подачу петицій до парламенту та омбудсмену, до того ж, отримувати відповідь від установи на рідній мові.
- Стаття 25 вимагає від Комісії доповідь про забезпечення цих прав кожні три роки.
Розділ 3, Політика Союзу і внутрішні дії
Цей розділ поділений на такі області:
- Внутрішній ринок
- Вільна торгівля (у т.ч. митний союз)
- Сільське господарство і рибальство
- Вільне пересування громадян, послуг і капіталу
- Свобода дії
- Безпека і справедливість (в т.ч. поліція і органи правосуддя)
- Транспортна політика
- Оподаткування, конкуренція і узгодження правил
- Економічна і монетарна політика (в т.ч. євро)
- Політика працевлаштування
- Європейський соціальний фонд
- Освіта, професійна підготовка
- Молодь та спорт
- Культура
- Охорона здоров'я
- Захист прав споживачів
- Внутрішньоєвропейська мережа
- Промисловість
- Економічна, соціальна і територіальна єдність
- Дослідження і розробка космічної галузі
- Екологія
- Енергетика
- Туризм
- Цивільна оборона
- Адміністративна співпраця
Розділ 4, Асоціація заморських країн і територій
- Стаття 198 встановлює мету асоціації як сприяння економічному і соціальному розвитку заморських територій, що перераховані у Додатку 2. Наступні статті розглядають детальну інформацію про форму асоціації.
Розділ 5, Зовнішньополітичні дії Європейського Союзу
- Стаття 205 говорить, що усі зовнішні дії ЄС мають бути узгоджені із принципами, викладеними у Розділі 1 Договору про Європейський Союз.
- Статті 206-207 встановлюють спільну комерційну політику ЄС щодо зовнішньої торгівлі.
- Статті 208-214 стосуються співробітництва і розвитку, а також гуманітарній підтримці країнам Третього Світу.
- Стаття 220 стосується процедур встановлення міжнародних договорів із країнами Третього Світу.
- Стаття 221 встановлює міжнародні делегації ЄС.
- Стаття 222 стосується солідарності країн-членів ЄС у випадку теракту, стихійного лиха чи військового конфлікту, що зобов'язує товариські країни прийти на допомогу потерпілій країні.
Розділ 6, Фінансові і установчі положення
Цей розділ докладно розглядає інституційні положення у Договорі про Європейський Союз.
- Статті 288-299 розглядають форми законодавчих актів і процедур ЄС, а також розробки нових структур.
- Статті 300-309 встановлюють Європейський Економічний і Соціальний Комітети, Комітет регіонів і Європейський інвестиційний банк.
- Статті 310-325 розглядають бюджет ЄС.
- Статті 326-334 встановлюють положення щодо тіснішого співробітництва.
Розділ 7, Загальні і кінцеві положення
У сьомій частині йдеться про остаточні юридичні пункти, такі як територіальні і тимчасові додатки, штаб-квартири установ, недоторканність і вплив на договори до 1958 року або з року заснування.
Протоколи, додатки та декларації
Існує 37 протоколів, 2 додатки та 65 декларацій, прикріплених до договорів, розроблених для уточнення деталей. Часто стосуються лише однієї країни.
- Протоколи[3]
- 1: про роль національних парламентів у Європейському Союзі
- 2: про принципи субсидіарності і пропорційності
- 3: про статут Суду ЄС
- 4: про статут системи центральних банків і Європейський центральний банк
- 5: про статут Європейського інвестиційного банку
- 6: про розташування установ і деяких органів, служб, агентств і відомств Європейського союзу
- 7: про привілеї та імунітети Європейського Союзу
- 8: пов'язаний зі статтею 6(2) Договору про Європейський Союз про пов'язання Союзу з Європейською Конвенцією про захист прав та основних свобод людини
- 9: про рішення Ради, пов'язані із виконанням статті 16(4) Договору про Європейський Союз та статтею 238(2) Договору про функціонування Європейського Союзу від 1 листопада 2014 року до 31 березня 2017, а також після 1 квітня 2017
- 10: про постійну структуровану співпрацю, встановлену статтею 42 Договору про Європейський Союз
- 11: про статтю 42 Договору про Європейський Союз
- 12: щодо процедур в умовах високого дефіциту (напр. товару)
- 13: про критерії конвергенції (зближення)
- 14: про Єврогруп
- 15: про деякі положення, пов'язані із Великою Британією та Північною Ірландією
- 16: про деякі положення щодо Данії
- 17: про Данію
- 18: про Францію
- 19: про Шенгенську угоду, інтегровану в рамках Європейського Союзу
- 20: про застосування деяких аспектів статті 26 Договору про функціонування Європейського Союзу у Великій Британії та Ірландії
- 21: про позицію Великої Британії та Ірландії щодо свободи простору, безпеки та правосуддя
- 22: про позиції Данії
- 23: про зовнішні відносини держав-членів, пов'язані з перетином кордонів
- 24: про притулок для громадян держав-членів Європейського Союзу
- 25: про здійснення спільного керування
- 26: про послуги загального інтересу
- 27: про внутрішній ринок і конкуренцію
- 28: про економічні, соціальні і територіальні об'єднання
- 29: про систему громадського мовлення в державах-членах
- 30: про застосування Хартії основних прав Європейського Союзу до Польщі і Великої Британії
- 31: щодо імпорту в Європейський Союз нафтопродуктів очищених на Нідерландських Антильських островах
- 32: про придбання майна в Данії
- 33: щодо статті 157 Договору про функціонування Європейського Союзу
- 34: про спеціальні угоди для Гренландії
- 35: про статтю 40.3.3 Конституції Ірландії
- 36: про перехідні положення
- 37: про фінансові наслідки закінчення ЄОВС договору і на фонд досліджень з вугілля та сталі
- Додатки[4]
- Додаток I перераховує сільськогосподарські і морські продукти, включені у Спільну сільськогосподарську політику і Загальну рибну політику.
- Додаток II перераховує заморські країни і території, пов'язані з ЄС.
- Декларації[5]
Всього декларацій 65. Декларація 1 стверджує, що ЄС діє лише в межах обговорених повноважень, це означає, що будь-яка юридична сила статуту підзвітна Європейській Конвенції, тим самим обмежуючи дії ЄС. Декларація 4 виділяє додаткові дії щодо Італії. Декларація 7 розглядає процедури голосування у Раді, що мають набрати чинності з 2014 року.
Євратом
(англ. European Atomic Energy Community, EAEC (Euratom)) Договір про встановлення Європейської спільноти з атомної енергії діє як окрема угода, так само, як і два фундаментальних договори про Євросоюз і Хартія основних прав. Євратом сприяє дослідженням та розвитку атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки.
- Перший розділ встановлює цілі спільноти.
- Другий розділ містить основні положення угоди про те, як відбуватиметься співпраця.
- Третій розділ описує положення установ. Більша частина включена до Європейських договорів.
- Четвертий розділ розглядає фінансові питання.
- П'ятий розділ розглядає назву.
- Шостий розділ містить кінцеві положення.[6]
Remove ads
Ратифікація та поправка договорів
Узагальнити
Перспектива
Договори змінюються за декількома способами. Звичайна процедура поправок, традиційний метод, потребує скликання всієї міжнародної конференції. Спрощений метод був впроваджений у Лісабоні (2007), і дозволяє швидше робити зміни до таких законів. що не збільшують силу ЄС. Перехідні положення[en] (фр. Passerelle — місток, перехід) дозволяють зміни законодавства в деяких обставинах.
За звичайної процедури перегляду установа має подати заяву на розгляд до Ради ЄС. Президент Європейської ради може скликати членів Європейського парламенту, представників Європейської комісії, національних парламентерів або скласти проєкт зміни сам, якщо поправка незначна. Потім проєкт розглядається на міжурядовій конференції, для затвердження усіма лідерами країн-учасників і самими країнами. І, хоча ця процедура існувала і до підписання Лісабонської угоди, але її використовували лише двічі: вперше під час створення Хартії основних прав, і вдруге, на Конвенції про майбутнє Європи, де розроблявся Конституційний договір, що пізніше ліг в основу Лісабонської угоди.
Спрощена процедура перегляду, яка стосується тільки частини третьої Договору про функціонування Європейського Союзу і не може збільшити повноваження ЄС, дозволяє, щоб зміни вирішувалися в Європейській раді перш, ніж бути ратифікованими у кожній державі. Поправка до статті 136 TFEU (Договір про функціонування ЄС) використовує спрощену процедуру перегляду за невеликих обсягів змін.
Будь-яка реформа правової основи ЄС має бути ратифікована в кожній державі-члені. Усі держави зобов'язані ратифікувати її і подати ратифікаційні грамоти на зберігання уряду Італії, перш ніж договір набуде чинності в усіх відношеннях. У деяких країнах, таких як Ірландія, зазвичай проводяться народні референдуми за будь-яких змін у Конституції. В інших країнах, таких як Німеччина, референдуми заборонено конституційно і ратифікація відбувається в національному парламенті.
У деяких випадках, референдуми в державі не ухвалювали договору. В Ірландії та Данії був проведений другий референдум і, після низки поступок, договір був ухвалений. Однак у Франції і Нідерландах, договір відхилили на користь такого, який би не потребував референдуму. У Норвегії більшістю був взагалі відхилений договір про вступ в ЄС.
Договори також виносяться на розгляд Європейського парламенту, і хоча його голосування не є обов’язковим, воно є важливим; парламенти Бельгії та Італії заявили, що накладуть вето на Ніццький договір, якщо Європейський парламент його не схвалить.[7]
Незначні поправки, які не потребують ратифікації
Договори містять перехідні положення, яке дозволяє Європейській Раді одноголосно погодитися змінити застосовну процедуру голосування в Раді міністрів на QMV та змінити процедуру прийняття законодавства зі спеціальної на звичайну законодавчу процедуру, за умови, що жоден національний парламент не заперечує. Цю процедуру не можна використовувати для територій, які мають оборонні наслідки.[8]
Четверта процедура внесення поправок стосується зміни статусу деяких спеціальних територій держав-членів. Статус заморських територій Франції, Нідерландів і Данії можна змінити легше, не вимагаючи повного перегляду договору. Натомість Європейська Рада може за ініціативою відповідної держави-члена змінити статус заморської країни або території (OCT) на найвіддаленіший регіон (OMR) або навпаки.[9] Це положення не поширюється на спеціальні території інших держав-членів.
Remove ads
Підписані договори
Узагальнити
Перспектива
Легенда таблиці: [Заснування] — [Поправки] — [Членство]
Remove ads
Непідписані договори
Узагальнити
Перспектива
Європейська оборонна громада
Після успішного підписання Паризького договору були спроби переозброїти Німеччину у рамкахєвропейської військової структури — Європейського оборонного співтовариства. Договір був підписаний шістьма членами-засновниками 27 травня 1952 і загальна асамблея почала розроблення Договору про європейську політичну спільноту із забезпечення демократичної підзвітності нової армії, але цей договір був залишений, через те, що французька Національна Асамблея відхилила ідею спільного оборонного товариства 30 серпня 1954.
Приєднання Норвегії
Норвегія намагалася вступити до ЄС (і в Європейські товариства) двічі, і обидва рази на національних референдумах було відхилено ідею членства, через що Норвегія взагалі відмовилася від намірів вступати до ЄС. Перший договір був підписаний у Брюсселі 22 січня 1972, а другий у Керкірі 24 червня 1994.
Введення Конституції для Європи
Конституція Євросоюзу мала об'єднати усі попередні договори, крім Євратому, в єдиний документ. Вона також змінювала систему голосування, спрощувала саму структуру ЄС і розширювала зовнішню політику співпраці. Договір був підписаний у Римі 29 жовтня 2004 і мав набути чинності 1 листопада 2006 року, якщо буде ратифікований усіма країнами-членами. Проте, цього не сталося: 29 травня 2005 Франція на національному референдумі відхилила договір, а згодом і Нідерланди, на своєму референдумі, 1 червня 2005 року. Після перегляду Конституції, 2007 року в Лісабоні було створено Європейський Союз.
Remove ads
Супутні договори
Узагальнити
Перспектива
Незважаючи на те, що вони формально не є частиною права Європейського Союзу, кілька тісно пов’язаних договорів були підписані за межами ЄС та його попередників між державами-членами, оскільки ЄС не мав повноважень діяти в цій галузі. Після того, як ЄС отримав таку автономію, багато з цих конвенцій були поступово замінені інструментами ЄС.
Після успіху Паризького договору, який заснував Європейське об'єднання вугілля та сталі, було зроблено зусилля, щоб дозволити Західній Німеччині переозброїтися в рамках спільної європейської військової структури. Договір про створення Європейського оборонного співтовариства був підписаний шістьма членами 27 травня 1952 року[23], але він ніколи не набув чинности, оскільки його не ратифікували Франція та Італія.[24][25][26][27] Загальна асамблея також почала розробляти проєкт договору про Європейську політичну спільноту, щоб забезпечити демократичну підзвітність нової армії, але від нього відмовилися, коли договір Оборонного співтовариства було відхилено.
Серед інших ранніх прикладів можна назвати Статут Європейської школи 1957 року,[28] Неаполітанську конвенцію 1967 року про митну співпрацю,[29] Брюссельську конвенцію 1968 року про юрисдикцію в цивільних справах,[30] Конвенцію про заснування Європейського університетського інституту. 1972 року[31][32] та Конвенції 1992 року про внесення змін до Конвенції EUI,[33][34] Угода про боротьбу з тероризмом 1979 року,[35] Римська конвенція 1980 року про договірні зобов'язання,[36] Конвенція про подвійну небезпеку 1987 року,[37] Угода про застосування Ради Європейської конвенції про передачу засуджених осіб 1987 р.,[38] Конвенції про скасування легалізації документів 1987 року,[39] Угода про спрощення та модернізацію запитів про екстрадицію 1989 року,[40] Дублінська конвенція 1990 року про притулок,[41] Арбітражна конвенція 1990 року про подвійне оподаткування,[42] Конвенція про аліменти 1990,[43] Конвенція про виконання іноземних кримінальних вироків 1991 року,[44] Угода про євровіньєтку 1994 року[45] і Конвенція, що визначає Статут Європейських шкіл 1994 року.[46] Крім того, конвенція про взаємне визнання компаній і юридичних осіб була підписана в 1968 році, але так і не набула чинности.[47][48][49][50][51] Подібним чином Конвенція про патенти Спільноти 1975 року [52] та Угода про патенти Спільноти 1989 року [53], які внесли зміни до Конвенції 1975 року, ніколи не набули чинности.[54][55]
Оновлений план реформування ЄВС, виданий у червні 2015 року п’ятьма президентами Ради, Європейською комісією, ЄЦБ, Єврогрупою та Європейським парламентом, окреслив дорожню карту для інтеграції Фіскального договору та угоди про Єдиний фонд врегулювання в рамки права ЄС до червня 2017 року, а також міжурядового Європейського механізму стабільності до 2025 р.[56] Пропозиції Європейської комісії щодо включення сутности Фіскального договору в законодавство ЄС і створення Європейського валютного фонду на заміну ESM були опубліковані в грудні 2017 року.[57][58] 30 листопада 2020 року міністри фінансів Єврогрупи погодилися внести зміни до договорів про створення ESM та Єдиного фонду врегулювання[59], які мають бути ратифіковані у 2021 році всіма державами-членами єврозони. Пропозиція щодо реформи була заблокована місяцями через вето італійського уряду.[60] Пропоновані поправки включають:[61]
- Створення ESM як «запобіжного механізму» для Єдиного фонду врегулювання (SRF).
- Реформа управління ESM
- Інструменти попереджувальної фінансової допомоги
- Уточнення та розширення мандату ESM щодо економічного управління;
Розділ 3 Фіскального договору було включено до законодавства ЄС як частину реформ системи економічного управління (Регламент (ЄС) 2024/1263, Директива Ради (ЄС) 2024/1265 і Регламент Ради (ЄС) 2024/1264), які набули чинности станом на 4 квітня 2024 р.
Remove ads
Див. також
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads