Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Отакар Вавра

чеський кінорежисер, сценарист, педагог З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Отакар Вавра
Remove ads

Отака́р Ва́вра (чеськ. Otakar Vávra; 28 лютого 1911, Градець-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія) 15 вересня 2011, Прага, Чехія) чеський кінорежисер, сценарист, монтажер і педагог. За 80 років активної творчої діяльності зняв близько п'ятдесяти кінострічок в найрізноманітніших жанрах[5].

Отакар Вавра
чеськ. Otakar Vávra
Thumb
Отакар Вавра у 1980 р.
Дата народження28 лютого 1911(1911-02-28)
Місце народженняГрадець-Кралове, Богемське королівство, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1][2][…] 
Дата смерті15 вересня 2011(2011-09-15) (100 років)
Місце смертіПрага, Чехія[3][1][…] 
ПохованняОльшанський цвинтар[4] 
Громадянство Чехія
Професіякінорежисер, сценарист, монтажер
Роки активності19312002
IMDbID 0904706 
Автограф
Нагороди та премії
Орден Республіки (ЧССР)
Орден Республіки (ЧССР)
Орден Праці (Чехословаччина)
Медаль «За заслуги» I ступеня
Медаль «За заслуги» I ступеня
Орден Республіки (ЧССР)
Орден Республіки (ЧССР)
Орден Праці (Чехословаччина)
Медаль «За заслуги» I ступеня
Медаль «За заслуги» I ступеня
Отакар Вавра у Вікісховищі
Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива

Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції «Лівий фронт» брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині.

На початку 1930-х Вавра зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру («Світло пронизує пітьму», спільно з оператором Ф. Пілатом, «Ми живемо в Празі», «Листопад» та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом «Філософська історія» (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували «Невинність» (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія «Цех кутногорських дів» (1939).

У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода «Гумореска» (1937) і «Турбіна» (1941) та вдалою екранізацією класичної «Казки травня» В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів[6]. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів[6]. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером «Розіна-знайда» (1945) і «Безтурботний бакалавр» (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври.

Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни - в його реалізації. З 1947 р.оку він займав низку високих посад в структурах кінематографу: художній керівник творчої групи, член колективного керівництва кіностудії «Баррандов», член ідейно-художніх рад генерального директора «Чехословацького кіно», член консультативної ради міністерства культури і освіти.

Після війни Вавра підтверджує свою репутацію високопрофесійного обдарованого режисера вдалими екранізаціями чеської класики, в яких відчувається живий контакт з часом («Передчуття», «Кракатит» і «Німа барикада», Державна премія Чехословаччини за 1949 року, за творами М. Пуйманової, К. Чапека і Я. Дрди відповідно). У першій половині 1950-х років вдало екранізує роман Ржезача «Наступ» (1952) і створює гуситську трилогію («Ян Гус», 1955, «Ян Жижка», 1956, «Проти усіх», 1957).

З 1956 року Отакар Вавра — педагог, а потім професор і керівник кафедри теле- і кінорежисури в Празькій академії виконавських мистецтв (ФАМУ). Він був педагогом практично усіх заслужених режисерів цього періоду: Віри Хитілової, Їржі Менцеля, Яна Шмідта, Мілоша Формана. У нього навчався також Емир Кустуриця[5].

У період так званої «нормалізації» 1970—1980 років Вавра знімає фільми про недавню й далеку історію чеського народу: «Дні зради» (1972), «Соколове» (1975, спільно з СРСР), «Визволення Праги» (1978) та ін., нові версії своїх старих фільмів («Темне сонце» за «Кракатитом» К. Чапека), серію біографічних стрічок, героями яких стають офіційно схвалені діячі національної історії і культури («Мандри Яна Амоса», «Олдржих і Вожена» та ін.).

Останній свій фільм, «Моя Прага», Отакар Вавра зняв у 2002 році. У тому ж році він випустив книгу «Надзвичайне життя режисера» про кінематографічні проблеми, що виникали з процесі створення власних фільмів, і їх можливих рішеннях.

Remove ads

Фільмографія

Більше інформації Рік, Назва українською ...
Remove ads

Визнання

Нагороди

  • Державна премія Чехословаччини за режисуру (1949)
  • Заслужений художник (1955)
  • Орден Праці (1961)
  • Трилобіт (1966)
  • Народний артист Чехословаччини (1968)
  • Державна премія ім. Клемента Ґотвальда (1968)
  • Премія Антоніна Запотоцького (1973)
  • Орден Республіки (1981)

Кінопремії[7]

Більше інформації Рік, Категорія ...

Примітки

Джерела

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads