Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Отакар Вавра
чеський кінорежисер, сценарист, педагог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Отака́р Ва́вра (чеськ. Otakar Vávra; 28 лютого 1911, Градець-Кралове, Австро-Угорщина (нині — Чехія) — 15 вересня 2011, Прага, Чехія) — чеський кінорежисер, сценарист, монтажер і педагог. За 80 років активної творчої діяльності зняв близько п'ятдесяти кінострічок в найрізноманітніших жанрах[5].
Отакар Вавра | ||||
---|---|---|---|---|
чеськ. Otakar Vávra | ||||
![]() Отакар Вавра у 1980 р. | ||||
Дата народження | 28 лютого 1911 | |||
Місце народження | Градець-Кралове, Богемське королівство, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1][2][…] | |||
Дата смерті | 15 вересня 2011 (100 років) | |||
Місце смерті | Прага, Чехія[3][1][…] | |||
Поховання | Ольшанський цвинтар[4] | |||
Громадянство | Чехія | |||
Професія | кінорежисер, сценарист, монтажер | |||
Роки активності | 1931—2002 | |||
IMDb | ID 0904706 | |||
Автограф | ![]() | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Отакар Вавра у Вікісховищі |
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції «Лівий фронт» брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині.
На початку 1930-х Вавра зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру («Світло пронизує пітьму», спільно з оператором Ф. Пілатом, «Ми живемо в Празі», «Листопад» та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом «Філософська історія» (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували «Невинність» (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія «Цех кутногорських дів» (1939).
У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода «Гумореска» (1937) і «Турбіна» (1941) та вдалою екранізацією класичної «Казки травня» В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів[6]. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів[6]. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером «Розіна-знайда» (1945) і «Безтурботний бакалавр» (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври.
Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни - в його реалізації. З 1947 р.оку він займав низку високих посад в структурах кінематографу: художній керівник творчої групи, член колективного керівництва кіностудії «Баррандов», член ідейно-художніх рад генерального директора «Чехословацького кіно», член консультативної ради міністерства культури і освіти.
Після війни Вавра підтверджує свою репутацію високопрофесійного обдарованого режисера вдалими екранізаціями чеської класики, в яких відчувається живий контакт з часом («Передчуття», «Кракатит» і «Німа барикада», Державна премія Чехословаччини за 1949 року, за творами М. Пуйманової, К. Чапека і Я. Дрди відповідно). У першій половині 1950-х років вдало екранізує роман Ржезача «Наступ» (1952) і створює гуситську трилогію («Ян Гус», 1955, «Ян Жижка», 1956, «Проти усіх», 1957).
З 1956 року Отакар Вавра — педагог, а потім професор і керівник кафедри теле- і кінорежисури в Празькій академії виконавських мистецтв (ФАМУ). Він був педагогом практично усіх заслужених режисерів цього періоду: Віри Хитілової, Їржі Менцеля, Яна Шмідта, Мілоша Формана. У нього навчався також Емир Кустуриця[5].
У період так званої «нормалізації» 1970—1980 років Вавра знімає фільми про недавню й далеку історію чеського народу: «Дні зради» (1972), «Соколове» (1975, спільно з СРСР), «Визволення Праги» (1978) та ін., нові версії своїх старих фільмів («Темне сонце» за «Кракатитом» К. Чапека), серію біографічних стрічок, героями яких стають офіційно схвалені діячі національної історії і культури («Мандри Яна Амоса», «Олдржих і Вожена» та ін.).
Останній свій фільм, «Моя Прага», Отакар Вавра зняв у 2002 році. У тому ж році він випустив книгу «Надзвичайне життя режисера» про кінематографічні проблеми, що виникали з процесі створення власних фільмів, і їх можливих рішеннях.
Remove ads
Фільмографія
Remove ads
Визнання
Нагороди
- Державна премія Чехословаччини за режисуру (1949)
- Заслужений художник (1955)
- Орден Праці (1961)
- Трилобіт (1966)
- Народний артист Чехословаччини (1968)
- Державна премія ім. Клемента Ґотвальда● (1968)
- Премія Антоніна Запотоцького (1973)
- Орден Республіки (1981)
Кінопремії[7]
Примітки
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads