Павловський Олександр Кіндратович

Павловський Олександр Кіндратович (21 лютого 1861, Татарбунари — 13 червня 1923, Петроград) — російський цивільний інженер та архітектор^[1], керівник Петроградського інституту цивільних інженерів, професор.

Олександр Кіндратович Павловський
Народився	21 лютого 1861(1861-02-21) Татарбунари, Аккерманський повіт, Бессарабська область, Російська імперія
Помер	13 червня 1923(1923-06-13) (62 роки) Петроград, РСФРР, СРСР
Підданство	Російська імперія →  СРСР
Національність	українець
Діяльність	цивільний інженер, архітектор
Alma mater	Інститут цивільних інженерівd (1885)
Діти	Каришева Ксенія Олександрівна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павловський.

Життєпис

Олександр Павловський народився 21 лютого 1861 року в містечку Татарбунари Акерманського повіту Бессарабської губернії.

Після закінчення курсу в одеському реальному училищі, Олександр у 1880 році вступив до Петербурзького будівельного училища, яке закінчив у 1885-му з чином X класу. Протягом наступних 15 років працював на будівництві, приділяючи основну увагу опалювально-вентиляційній техніці. З того ж часу Олександр Кіндратович був членом Технічно-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ Російської імперії, а також займався приватними будівлями. З 1893 року Олександр Кіндратович служив архітектором Чесменської військової богадільні^[2].

Технічна діяльність архітектора була зосереджена головним чином в товаристві з улаштування опалення та вентиляції будівель «Лукашевич і К», де в якості техніка він провів значну кількість спеціальних робіт. Член правління Товариства цивільних інженерів. У Санкт-Петербурзі побудував кілька будівель для навчальних закладів, комплекс споруд сміттєспалювальної станції.

Головний корпус Псковської духовної семінарії

У 1891 році довірений царський чиновник Костянтин Побєдоносцев перевів Олександра Кіндратовича на роботу до Пскова для реставрації Спасо-Преображенського собору Мірожського монастиря. Олександр Павловський не тільки реставрував безцінний собор, але оскільки був фахівцем в сфері опалення та вентиляції будівель, то виробив ряд технічних робіт, які створили умови для кращого збереження фресок^[3]. У 1900 році архітектор виконав проект розширення Духовної семінарії у Пскові^[4]. За проектом петербурзького архітектора стара і нова будівлі були об'єднані. Під час перебудови приміщення у 1901—1904 роках архітектор Павловський надбудував приміщення об'ємом домової церкви на честь Трьох святителів з купольним завершенням (двосвітня зала).

У 1901 році Олександр Кіндратович був зарахований позаштатним викладачем Інституту цивільних інженерів, а у 1902 році він зайняв за конкурсом посаду екстраординарного професора по курсу опалення та вентиляції в тому ж інституті. У 1911 році Павловський працював вже як ординарний професор і одночасно, з 1905 року, як інспектор, а потім проректор, інституту до кінця свого життя.

Михайлівський навчально-виховний заклад

Після Жовтневого перевороту 1917 року Павловський керував Петроградським інститутом цивільних інженерів^[1]. У 1918 році цивільний інженер у складі петроградської групи експертів брав участь у роботах по відновленню міста Ярославль після боїв білогвардійців з більшовиками.^[5]

Помер Олександр Кіндратович 13 червня 1923 року.

Церква св. Миколи Чудотворця і цар. Олександри

Відомі проекти

• Будівля богадільні і притулку товариства допомоги бідним в приході Троїцької церкви в Санкт-Петербурзі (1886—1887)^[6].
• Будинок Михайлівського навчально-виховного закладу на Кам'яноострівському проспекті в Санкт-Петербурзі (1891—1892)^[7][8].
• Церква св. Миколи Чудотворця і цариці Олександри при Міській дитячій лікарні Санкт-Петербурга (1908—1910)^[9].

Праці

• «Курс опалення та вентиляції», що витримав п'ять видань (1904, 1906-1907, 1909, 1914 і 1924 — посмертне видання);
• «Загальні підстави улаштування лікарень» (1894);
• «Про будинкові пральні» (1895);
• «Облаштування каналів і труб» (1902);
• «Перша міська сміттєспалювальна станція в Петербурзі» (1906);
• «Опис опалення та механічної вентиляції у петербурзькій Римо-католицькій церкві св. Катерини» (1896).