Палажченко Олексій Овсійович

Олексій Овсійович Палажченко (нар. 23 березня 1924, Вікторове — пом. 28 березня 1979, Київ) — український радянський поет, письменник.

Палажченко Олексій Овсійович
Народився	23 березня 1924(1924-03-23)  Вікторове
Помер	28 березня 1979(1979-03-28) (55 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	письменник
Alma mater	Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка і Київський інститут політології та соціального управління
Роки активності	з 1939
Партія	КПРС
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Палажченко.

Біографія

Народився 23 березня 1924 року в селі Вікторовому Глухівської округи УСРР (тепер Шосткинський район Сумської області, Україна) в бідній селянській сім'ї.

Під час німецько-радянської війни був підпільником, партизаном у з'єднанні Сидора Ковпака. 1943 року був важко поранений і евакуйонований у Москву. Після одужання і до кінця війни в Червоній армії. Член ВКП(б) з 1944 року.

В 1949 році закінчив Глухівський учительський інститут, в 1958 році — відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК Компартії України. Працював відповідальним секретарем журналу «Радянська Україна», викладачем української мови та літератури, редактором Ямпільської районної газети «Шлях соціалізму», у редакції журналу «Радуга», у Міністерстві освіти УРСР.

Могила Олексія Палажченка.

Помер у Києві 28 березня 1979 року. Похований на Байковому старому кладовищі (стара частина). Автори надгробного пам'ятника — скульптор Орлов М. Д. і син — Палажченко В. О.

Творчість

• збірки віршів:
  • «Путивляночка» (1956);
  • «Зелений гомін» (1958);
  • «На полі честі» (1971);
• повість «Подвиг комісара» (1970);
• нариси:
  • «Марія Савченко» (1960);
  • «Там, де жили Кайдаші» (1961);
  • «З вогнем Прометея у серці» (1966);
  • «Серце мужнє і пісенне» (1973).

Нагороди

Нагороджений

• орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня (8 травня 1944)^[1];
• медалями «За відвагу» (15 лютого 1945), «Партизанові Вітчизняної війни» І-го ступеня, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «За взяття Відня», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави», «За визволення Праги»^[1].

Перший лауреат Сумської обласної премії імені Пилипа Рудя (1969).