Наваррське королівство

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Наварра (значення).

Наваррське королівство (баск. Nafarroako Erresuma; ісп. Reino de Navarra; фр. Royaume de Navarre; лат. Regnum Navarrae) — монархічна держава в Західній Європі, що існувала на півночі Піренейського півострова у 824—1620 роках. Розташовувалася на етнічних землях басків, по обидва боки західних Піренеїв. Займала терени сучасної іспанської області Наварра та частини французької області Атлантичні Піренеї. Виникла у IX столітті на базі Памплонського князівства з центром у Памплоні. Разом із Іспанською маркою, було буферною зоною між франкською імперією Карла Великого та Омеядським халіфатом, що підкорив Іспанію. Першим правителем вважається памплонський князь Ініго I, васал халіфату. Стала незалежною в Х столітті, але прийняла протекцію ісламської Кордови в XI столітті. Через феодальну роздробленість та зміну династій, деякий час контролювалася королями Арагону (1054—1134) і Франції (1285—1328). Внаслідок династичної сварки південна частина королівства була окупована Кастилією (1512) й увійшла до складу об'єднаного Іспанського королівства (1524). Північна частина королівства уклала династичну унію з Францією (1589) і наварський король Генріх III зійшов на французький трон як Генріх IV, а його нащадок Людовик XIII інкорпорував рештки Наваррської держави до Французького королівства (1620).

Наваррське королівство баск. Nafarroako Erresuma лат. Regnum Navarrae ісп. Reino de Navarra фр. Royaume de Navarre
824 – 1841
Прапор Герб
Наварра: історичні кордони на карті Наварське королівсто в 1400 (темнозелене)
Столиця	Памплона
Мови	латина, баскська, іспанська, французька
Релігії	католицтво, протестантизм (1560–1594)
Форма правління	феодальна монархія
король
• 824–851/2	Ініго I
• 1610–1620	Людовик XIII
• 1830–1841	Ізабела II
Історичний період	середьовіччя
• Засновано	824
• Ліквідовано	1841
Площа
• 1450	10 391 км2
Населення
• 1450	93 000 осіб
Густота	9 осіб/км²
Сьогодні є частиною
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Наваррське королівство

Назва

• Королівство Наварри, або Наваррське королівство (лат. Regnum Navarrae, баск. Nafarroako Erresuma, ісп. Reino de Navarra, фр. Royaume de Navarre) — за назвою країни.
• Памплонське королівство (лат. Pampilonensium regnum, баск. Iruñeko Erresuma) — за назвою столиці.

Історія

Передісторія

Народи західних Піренеїв у античності.

Наваррське королівство виникло в південній частині західних Піренеїв, на рівнині навколо міста Памплона. За словами римських географів, таких як Пліній Старший і Тіт Лівій, в античності ці землі населяли васкони та інші споріднені васконо-аквітанські племена — доіндоєвропейська група народів. Вони займали південні схили західних Піренеїв і частину узбережжя Біскайської затоки^[1]. Ці племена розмовляли протобаскською мовою, а також деякими іншими спорідненими мовами, такими як аквітанська. 74 року до н.е. цей край захопили римляни. На відміну від аквітанців та інших, васкони домовилися з ними про свій статус^[2]. Регіон спочатку входив до римської провінції Близька Іспанія, а потім — провінції Тарраконська Іспанія, й перебував під адміністративним контролем Цезар-Августи (сучасної Сарагоси).

Рим вплинув на урбанізацію, мову, інфраструктуру, торгівлю та промисловість регіону. Під час Серторіанської війни Помпей керував заснуванням міста Помпаело (сучасна Памплона), заснованим на давнішньому поселенні Васконіка. Романізація васконів призвела до того, що вони врешті-решт прийнялу латину, які розвинулася в наварро-арагонську мову. Баскська мова залишалася широко поширеною, особливо в сільській та гірській місцевостях.

Після занепаду Західної Римської імперії васкони не поспішали приєднуватися до Вестготського королівства: його поглинули міжусобиці, що дало можливість Омеядам завоювати Іспанію. 718 року вожді басків Памплони прийняли верховенство мусульман, які дозволили широку автономію краю в обмін на військові повинності й данину Кордові^[3]. Кілька десятиліть в баскській столиці розташовувався мусульманський гарнізон, про що свідчить місцеве мусульманське кладовище. Проте матеріальна культура Памплони цього часу перебувала під впливом Франкського королівства Меровінгів і гасконців Аквітанії^[4].

Васконське (Гасконське) герцогство

Докладніше: Гасконське герцогство

Памплона у складі Франкської держави (814).

Походження та заснування Наваррського королівства нерозривно пов’язане з франкською експансією Меровінгів та їхніх наступників, Каролінгів. Близько 601 року франки заснували Васконське (Гасконське) герцогство, з центром у Новемпопуланії, яке простягалося від південного узбережжя річки Гаронна до північних схилів Піренеїв. Першим задокументованим васконським герцогом був Женіал, який займав цю посаду до 627 року.

У VIII ст. Васконське герцогство стало фронтиром Франкії з мусульманською Андалусією. Вони мало різні рівні самоврядності, які визначали франкські королі. У часи Каролінгів автономія Васконії й сусідньої Аквітанії були урізані, що призвело до повстання під проводом васконського герцога Лупа II. Франкський король Піпін Короткий розпочав каральну (760–768), придушив повстання і поділив герцогства на кілька графств, керованих з Тулузи. Поруч франки створили Іспанську і Готську марки, як заслони Каролінзької імперії від Кордовського емірату.

Графство Памплона

У середині VIII ст. стало формуватися графство Памплона під владою Хімено Інігеса. У 778—779 роках він підтримав походи франків до північної Іспанії. 781 року підтримав повстання Галіндо Веласкотенеса, графа Арагону. У відповідь кордовський емір Абдаррахман I завдав поразки спочатку Хімено, а потім Галіндо. було втрачено Вігеру, Нахеру і Калаорру, а Памплону — сплюндровано, а Хвмено визнав зверхність Кордовського емірату. За цим було встановлено дружні відносини з впливовим родом Бану Касі. 788 року графство Памплона увійшла до складу Кордовськогое мірату. Але вже 799 року за підтримки франків Веласко Веласконтес відновив незалежність графства. Втім боротьба за владу над гарфство між Франкською імперією і Кордовським еміратом тривала. 816 року за підтримки останнього графом Памплони став Ініго Інігес.

За підтримки маврів вдалося встановити вплив на графство Арагон, що також визнало зверхність Кордовського емірату. 824 року після Третьої Ронсельвальської битви, де граф Памплони за підтримки мусульман переміг франків, після чого Ініго Інігес прийняв титул «дукса», статус якого достеменно не визначено: правитель або герцог. В арабських джерелах він представлений як «володар, граф або князь басків (башкуніш)», отримавши право створити єпископську кафедру в Памплоні^[5]. Водночас Памплона остаточно відокремилися від герцогства та розпочали власний шлях. У 853 році герцог Васконії востаннє присягнув на вірність каролінгському суверену, згодом започаткувавши регіональну динаміку поза межами центральних каролінгських держав. Титули герцога Васконії та герцога Аквітанії остаточно об'єдналися в особі Вільгельма VIII Аквітанського з 1063 року.

Утворення королівства

В свою чергу Памплонське графство зміцнило союз з Бану Касі проти влади кордовських емірів, з якими почалася боротьба 840 року. Вона супроводжувалася нападами вікінгів на володіння Памплони. Боротьба з еміратом чергувалася укладанням мирних договорів. 859 року Гарсія I уклав союз з Астурією. Невідомо коли й за яких обставин правителі Памплони прийняли титул короля.

905 року династію Інігеса змінила династія Хіменес. Король Санчо I в союзі з Леонським королівством успішно діяв проти Бану Касі, внаслідок чого розширив свої володіння через землі Дейо, вздовж річки Ега до Ебро та далі до регіонів Нахера та Калахорра. Але 920 року король зазнав поразки, втративши Нижню Наварру. 923 року араби зруйнували столицю королівства. При цьому графство Алава стало фактично незалежним, а 945 року відокремилося Кастильське графство.

В наступні десятиріччя відбувалися постійні союзи та війни між усіма державами Піренейського півострова, в яким Памплона, що також стала зватися Наварра, не досягла значних успіхів. 987 року вперше згадується титул «король Наварри». 982 року було визнато зверхність Кордовського халіфату. Незважаючи на це у 989, 991, 992 і 994 роках війська кордовського хаджиба Аль-Мансура плюндрували королівство. Але 997 року Наварра повстала, зазнавши зрештою 999 і 1000 роках жорстоких поразок, під час чого загинув король Гарсія II^[6], а Памплону вкотре сплюндровано^[7].

Занепад Кордовського халіфата після 1008 року й подальший розпад його на тайфи дозволив Наваррі звільнити від залежності та перейти у наступ. Спочатку Санчо III закріпив позиції на кордоні з Сарагоською тайфою, в районах Лоарре, Фунес, Сос, Ункастільо, Арлас, Капарросо та Болтанья^[8]. 1017 року було встановлено зверхність над Кастилією, після чого розширено До 1020 року вдалося розширюватися на південь і схід, у східну частину Сорії та долину Ебро^[9]. Протягом 1022—1025 роках було створено віконства Лапурді, Байонна й Бастан, що підтвердило зміцнення становища Наварру у Піренеях. 1023 року встановлено зверхність над Барселонським графством, 1029 року приєднано Кастилію^[10]. 1032 року встановлено зверхність над Гасконським герцогством. 1034 року Санчо III захопив Леонське королівство, прийнявши титул «короля іспанців», але вже у 1035 році його було вбито. Державу було розділено між синами, утворивши королівства Наварру, Арагон, Леон і Кастилію.

Новий король Гарсія III розпочав політику з розширення володінь за рахунок мусульманських тайф. Після захоплення Калахорри в 1044 році на кордоні настав період миру, під час якого розпочалися торговельні відносини з Сарагоською тайфою^[11]. Водночас його брати Фернандо I, король Кастилії, і Раміро I, король Арагону, визнали зверхність Наварри. Гарсія III допоміг першому приєднати до Кастилії королівство Леон. Втім спроби зберігти домінування Наварри призвело до війн з братами. Якщо 1045 року вдалося завдати поразки Раміро, то 1054 року Гарсія зазнав поразки від Фернандо, загинувши у битві. Поразка в цій битві призвела до втрати Памплоною земель Кастелла Ветула, Ла Буреба та частини басейну Тірон^[12].

Під владою Арагону

Втім протиріччя Наварри з Кастилією зберігалися. Для протистояння останній було укладено союз з Арагоном. Але у війні 1067 року було втрачено Альта-Ріоху і Алаву. 1076 року після вбивства короля Санчо IV трон перейшов до арагонського короля Санчо I, який поступився Кастилії землями на захід. З цього часу Наварра стає частиною Арагонського королівства. Втім протиріччя між королівствами зберігалися. 1127 року Альфонсо I в Тамарі уклав з Альфонсом VII, королем Кастилії і Леону, договір про кордон Кастилії і Арагона. Відмовившись від претензій на Кастилію і Леон, Альфонсо I отримав область басків. У 1128 році цю угоду було підтверджено. При цьому Біская, Алава, Гіпускоа, Белорадо, Сорії та Сан-Естебан-де-Гормаса закріпилися за Памплонським королівством^[13].

Відновлення незалежності

У 1130-х років нащадок династії Хіменес Гарсія Рамірес повстав проти влади Арагон, зумівши 1134 року відновити незалежність держави. Але вже 1135 року визнавсебе спочатку васалом Арагону, а потім Кастилії і Леону. У 1136 році Гарсія IV поступився Кастилії областю Ріоха. Новий король Санчо IV у 1150—1151 роках був змушений підписати з Кастилією і Арагоном Тудельську і Карріонську угоди, втративши частину своїх територій — частину Біскайї, Алаву, Ла-Ріоху і Естеллу. Він був першим, хто титулював себе королем Наварри, виключивши з титулу «дукс Памплони». З 1163 року вілася з перемінним успіхом та перервами йшла війна з Кастилією. Зрештою 1177 року було укладено новий договір, що підтвердив Тудельський договір 1150 року. Натомість Кастилія повинна була щорічно протягом 10 років сплачувати королю Наварри 3 тис. мараведі. Але ці домовленості були зірвані, й конфлікт між Наваррою та Кастилією тривав до 1191 року.

Для протистоянню Арагону і Кастилії було укладено конкордат з Папським престолом, що визнав Санчо VII королем Наварри. 1201 року Альфонсо VIII, король Кастилії, і Педро II, король Арагону напали на Наваррське королівство, захопивши Алаву, Гіпускоа і Біскайю. За Гвадалахарською угодою 1207 року Санчо VII був змушений визнати усі територіальні втрати, насамперед важливий порт Сан-Себастьян. При цьому клани Гіпускоа розділилися: оньясіно підтримували анексію до Кастилії, а гамбоїно захищали продовження союзу з Наваррою^[14]. Ці фракції, у свою чергу, мали підтримку наваррських клани, причому бомонтези підтримували оньясіно, а аграмонтези – гамбоіно. Король Наварри вніс вирішальний внесок у перемогу військ християнської коаліції над Альмогадами 16 червня 1212 в битві при Лас-Навас-де-Толоса. У 1210-ті роки король домігся зверхності над кількома графствами і віконствами біля Піренеїв.

1234 року влада в королівстві перейшла до представника Блуаського дому Теобальда. 1256 року його наступник Теобальд II надав фуерос (привілеї) наваррській знаті, що обмежували владу короля, зокрема суд міг здійснювати під контролем 12 аристократів. Водночас за підтримки короля Людовика IX Капета отримав від Альфонсо X, короля Кастилії і Леону, права на використання портів Фуентаррабія і Сан-Себастьян, що сприяло наваррській торгівлі.

Унія з Францією

У 1274 році почалася боротьба за Наварру між Кастилією і Францією, кожна з яких боровся за права на спадкоємицю Хуану. Це призвело 1276 року до відкрито протистояння між прокастильською і профранцузькою наваррською знаттю, яке завершилося втручання французької королівської армії. 1285 року після того як Хуана, дружина Філіппа Капетинга, стала королевою Франції Навара фактично опинилася під владою Франції.

Династії Евре, Трастамара і Фуа

1329 року Наварра відокремилася від Франції. В наступні роки було укладено союзні договори з Кастилією і Арагоном. 1349 року влада переходить до династії Евре, першим представником якої став Карл II, що в подальшому укладає союз з Англією та активно втручаєтсья у боротьбу за трон в Кастилії. Після перемоги династії Трастамара в союзі з Джоном Гонтом активно боровся проти неї до 1379 року. Разом з Францією, Кастилією та Арагоном королівство Наварра підтримувала пап римських з Авіньйону під час Великої схизми.

Громадянська війна у Наваррі 1451—1461 років

1441 року трон перейшов до династії Арагонських Трастамара. Але вже 1447 року почалася війна між королем Карлом IV та його батьком Хуаном II, королем Арагону, яких підтримували потужні аристократичні роди Бомонів і Аграмонів. 1452 року Карл IV потрапив у полон й відмовився від влади. Громадянська війна поновлювалася після смерті Карла у 1461 році та Хуана II у 1479 році. Фракція Бомон мала підтримку кастильців, тоді як фракція Аграмон спочатку об'єдналася з арагонцями (оскільки Іоанн II був королем Арагона), а пізніше з французами. Останні 1479 року досягли успіху, коронувавши представника династії Фуа Франциска I. Втім після смерті боротьба між кланами поновилася, що тривала до 1494 року, коли владу Катерини I було визнана в середині та ззовні королівства.

Поділ Наварри

У 1512 році уклала договір з Людовиком XII, королем Франції, щодо союзу між Наваррою і Францією проти Кастилії і Арагону, які на той час об'єдналися. У відповідь кастильське військо захопила Наварру. 23 березня 1513 року кортеси Наварри під тиском роду Бомон проголосували приєднання до королівства Кастилія. У 1515 році цей процес остаточно завершився після відповідного рішення кортесів Кастилії в Бургосі. Син Катерини I — Генріх та його нащадки були лише титулярними королями Наварри, фактично володіючи лише віконством Беарн.

У 1620 році король Людовик II опублікував едикт, який включав Королівство Наварра разом з територіями Беарн, Андорра та Доннезан до складу Французької корони, зберігаючи fueros (хартії), свободи, вольності та права його мешканців. У 1789 році, з Французькою революцією, всі привілеї всіх територій монархії були скасовані загальним законом, зокрема титули королів Франції та Наварри.

У свою чергу у XVII ст. в Наваррі було запроваджено посаду віцекороля. У 1830-х роках Наварра стала місце наступу карлістів. 1841 року королівство Наварра припинило своє існування та стало «статутною провінцією», остаточно втративши свій суверенітет на користь іспанського суверенітету.

Територія

Протягом свого існування Наваррське королівство мало мінливі кордони. На початку, в період Памплонського графства воно мало 4 тис. км². У 824 році досягла розмірів 5 тис. км² між вершинами західних Піренеїв та зовнішніми гірськими хребтами. У 924 році західний кордон з Астурією проходив біля Алава та Кастилії і становило територію близько 15 000 км²^[15]. 1035 року королівство Памплона включало території Біскайї, Алави та регіону Нахера^[16]. Після 1076 року територія зменшилося за рахунок втрати Алави, Біскайї, більшої частини Гіпускоа, Дурангесадо, правобережжя річки Ега. Але 1128 року їх було повернуто Памплоні^[17]. На цей час територія королівства дорівнювало 8 тис. км²^[18]. 1177 року було втрачено біскайю, Гіпускоа.

• 
  Піренеї в 1004—1035
  

     Памплонське королівство (Наварра)

     Арагонське графство

     графство Рібагорса

     Кастильське графство

     Гасконське герцогство

     Леонське королівство

     мусульманська Андалусія
• 
  Піренеї в 1151

     Наваррське королівство

     Арагонське королівство

     Арагонська експансія

     Кастильське королівство

     Кастильська експансія

     Каталанські графства

     Франкське королівство
• 
  Наварра в 1463–1530

     Верхня Наварра

     Нижня Наварра

     володіння Фуаського дому

     володіння Альбреського дому

     Французьке королівство

     королівство Арагон (Іспанія)

     королівство Кастилія (Іспанія)

• 
  910
• 
  1076-1134
• 
  1150-1194
• 
  1179
• 
  1451-1461

Населення

Основу становили баски і населення, що користувалося окситанською мовою. також існували громади мосарабів, арабів та юдеїв^[19]. 1266 року було проведено перший перепис населення королівства, що зафіксував 150 тис. осіб.

Державний устрій

Король мав широкі права в питанням міжнародних, політичних, судових. Йому допомагала Королівська рада, Верховний суд (з 1413 року) і депутація королівства. У 1423 році було засновано титул принца Віанського для спадкоємця трону.

Кортеси Наварри було створено королем Філіппом II у 1317 році. З 1407 року кортеси складалися з духовенства, знаті та представників 27 (пізніше 38) «хороших міст» — міст, які були вільними від феодала і, отже, утримувалися безпосередньо королем^[20]. Незалежність бюргерів була краще забезпечена в Наваррі, ніж в інших кортесах піренейських держав, завдяки правилу, яке вимагало згоди більшості кожного стану на кожен акт Кортесів. Таким чином, бюргерів не могли переважати знать та церква. 1523 року король Генріх II створив Генеральні Штати Наварри, що засідали у м.По.

З XII ст. діяли Ойдорес (судді королівської аудієнсії) та «Майстри рахунків» (Maestros de Comptos), які періодично контролювали стан королівських фінансів. Рахункову палату Наварри було створено в 1365 році за наказом короля Карла II за зразком Паризької рахункової палати. Перші бухгалтерські книги датуються 1258 роком, що свідчить про те, що певний ступінь контролю над королівськими активами вже існував до указу короля Карла II^[21]. Також вона мала функції податкового суду, тому її називали Судом рахункової палати. 1527 року Генріхом II було створено Рахункову палату По, юрисдикція якої включала Нижню Наварру, Беарн, графства Фуа та Бігор, віконства Марсан, Турсан, Гавардон, Лотрек та Небузан, а також баронства Каптьє та Астер-Вільмюр. Цю Рахункову палату було об'єднано в 1624 році з палатою Нерака Людовиком XIII, королем Франції та Наварри. Сенешальський суд Наварри було створено Людовиком XIII шляхом об'єднання канцелярії Сен-Пале та судів Беарна в рамках парламенту Наварри в По. Указом 1691 року Людовик XIV включив цю Рахункову палату до складу парламенту Наварри, який засідав у По.

З давніх часів королів Памплони, потім Наварри, діяла королівська канцелярія, що займалася документообігом, листування королів. На її чолі стояв канцлер, роль якого з часом значно зросла. Ця посада задокументована при наваррському дворі з часів Санчо VI.

Королі

Докладніше: Список правителів Наварри

Інігівський дім

• 824 — 851: Ініго
• 852 — 870: Гарсія I
• 870 — 905 Фортун

Хіменський дім

• 905 — 925: Санчо I
• 925 — 931: Хімено
• 925 — 931: Гарсія I
• 970 — 994: Санчо II
• 994 — 1000: Гарсія II
• 1004 — 1035: Санчо III
• 1035 — 1054: Гарсія III
• 1054 — 1076: Санчо IV
• 1076 — 1094: Санчо V; король Арагону.
• 1094 — 1104: Педро I; король Арагону.
• 1104 — 1134: Альфонсо I; король Арагону.
• 1134 — 1150: Гарсія IV
• 1150 — 1194: Санчо VI
• 1194 — 1234: Санчо VII

Адміністративний поділ

Докладніше: Меринія

На початку існування поділялося на графства, але це не сприяло міцності королівства. Тому з XIII ст. королівство стало поділятися на повіти «меринії», які очолювали королівські намісники «мерини».

• 
  XIII ст. — 1407
• 
  1407 — 1463
• 
  1463 — 1530

• Памплонська меринія (merindad de Pamplona); центр — місто Памплона
• Сангуеська меринія (merindad de Sangüesa); центр — місто Сангуеса
• Тудельська меринія (merindad de Sangüesa); центр — місто Тудела
• Олітська меринія (merindad de Olite); центр — місто Оліте
• Естельська меринія (merindad de Estella); центр — місто Естелья

Супільство

Привілейованими станами були аристократи і духовенство. Аристократам залежали провідні посади і маєтності, саме вони впливали на внутрішню і часто зовнішню політику королів. У містах впливовими були заможні ремісники і торгівці, на яких намагалися спиратися королі. Водночас тривалий час зберігалися сільські громади та особиста залежність селян від сеньйорів до початку XVI століття.

Право

З початку існування королівства його володарі надавали окрмеі фуеро (привілеї) містам та громадам. При цьому значний вплив мали місце траидції та звичаї. У 1230-х роках Теобальд I провів кодифікацію наваррського права та баскському звичаєвому праві — Генеральний фуеро Наварри. Остаточно кодифікацію завершив Теобальд II, видавши фуеро 1256 року. Він обмежував владу короля, зокрема суд міг здійснювати під контролем 12 аристократів.

Економіка

Основою були землеробство з виноградорством і городництвом, скотарство (вирощували переважно худобу), торгівля, існувала деякі ремесла. У середині XIV ст. створення зрошувальної системи в Тудельській області, що покращало ведення сільського господарства в цьому посушливому місці.

У XII ст, коли Наварра мала вихід до біскайської затоки через порти Сан-Себастьян і Нуево-Вікторію активно торгувала з Англією та герцогствами Франції. У 1250-х роках за підтримки короля Людовика IX Капета отримано право від Альфонсо X, короля Кастилії і Леону, на використання портів Фуентаррабія і Сан-Себастьян, що сприяло наваррській торгівлі.

За часів правління Карла II королівство переживало складну економічну ситуацію через витрати, понесені війнами проти Кастилії, Арагона, Англії та Франції.

Теобальд I розділив Наварру на 4 фіскальні округи.

Гроші

Деньє Теобальда II

Королівство випускало власну валюту від свого заснування до 1834 року (в Іспанії), навіть після завоювання Верхньої Наварри іспанською монархією та її об'єднання з Королівством Франція. Історично монетні двори королівства розташовувалися в Памплоні, Монреалі, Сен-Жан-П'є-де-Пор та Сен-Пале^[22].

Культура

Мова

Генеральна фуеро Наварри — приклад наваррського романсе

Окрім використання середньовічної латини, яка була загальним явищем по всій Західній Європі, та окситанської, більш спорадично, практично вся середньовічна наваррська документація, як публічна, так і приватна, написана наваррський романсе (діалект) латини^[23][24]. В юдеських громадах використовувався середньовічний іврит.

Перші письмові згадки наваррьского романсе можна знайти в Емілійських глосах, вставлених десь в XI столітті в Емілійський кодекс 60, створений кількома роками раніше, близько IX-X століть, у монастирі Сан-Міллан-де-ла-Коголла (Ла-Ріоха). Починаючи з наступних століть, вона стала відома як наваррська романсе перетворюється на самостійну мову, яку було прийнято 1223 року в якості офіційної королівською канцелярією^[25]. У клятвах Фуерос (хартії прав та привілеїв) під час королівських коронацій, що проводилися в Памплонському соборі, це була мова, якої вимагали представники королівства від нових монархів, принаймні з 1329 року^[26]. У Нижній Наваррі тексти церковних, маноральних та муніципальних адміністрацій складалися наваррською та гасконською мовами^[27].

Баскська мова продовжувала бути переважною серед сільського населення, хоча, незважаючи на її більшу поширеність серед простого люду, її, тим не менш, рідко записували (немає жодних слідів, окрім термінів чи коротких нотаток) і, в будь-якому разі, неофіційно^[28].

З XVI ст. розмовними були баскська з ронкальською, салаченською, ескоанською говірками, наварро-арагонська (нащадок наваррського романсе), кастильська (Верхня Наварра), французька (Нижня Наварра), окситанська з лангедоцькою, цисперінською і гасконською говірками (Нижня Наварра)^[29].

Релігія

• Офіційна, панівна: Католицька церква
• Меншини:
  • до 1515 року: юдаїзм (сефарди) та сунітський іслам
• Офіційна в 1560–1594 роках: кальвінізм.

Мистецтво

У 976 році у монастирі Альбельда було завершено Вігіланський кодекс, що є одним з найважливіших ілюмінованих рукописів Наварри. Це компіляція різних історичних документів, що охоплюють період від античності до X століття в Іспанії. Серед багатьох текстів, зібраних упорядниками, є канони вестготських соборів у Толедо, Liber Iudiciorum, декрети деяких ранніх пап та інші патристичні твори, історичні оповіді (такі як Хроніка Альбеденса та Життя Мухаммеда), різні інші документи цивільного та канонічного права, а також календар. Зараз він знаходиться в бібліотеці монастиря Ель-Ескоріал під грифом D.I.2.^[30].

Хронологія

• 601 — 824: Наварра як частина Васконського герцогства
  • 601 — 781: Памплона як складова Васконського герцогства Франського королівства.
  • 714 — 755: Памплона під мусульманським пануванням (Омеядський халіфат, Кордовський емірат).
  • 781 — 798: Памплона як складова Васконського герцогства Франського королівства.
• 824 — 1035: Памплонське / Наваррське королівство.
  • 824: створення Памплонського королівства внаслідок повстання і відокремлення від Васконського герцогства Франкії.
  • 922: Памплона приєднала франкське Арагонського графство.
  • 18 жовтня 1035: Памплонське королівство поділене на королівства Наварра, Арагон і Кастилія.

• 1067 — 1076: війна трьох Санчо. Союз Наварри і Арагону програв Кастилії.
• 1076 — 1134: Наварра тимчасово увійшла до Арагонського королівства (Санчо V, Педро I, Альфонсо I).

• 1199: Кастилія анексувала наваррські області Арабу (Алаву) і Біскаю (Віскаю).
• 2 лютого 1231: Наваррську корону успадковує Арагон.

• 1234/1259 — 1284: Наварро-Шампаньська унія.
  • 8 травня 1234: Наваррську корону успадковує Шампанське графство Франції.
  • 1276–1277: І Наваррська міжусобна війна (війна за Наваррську спадщину)

• 1285 — 1328: Наварро-Французька унія.
  • 6 квітня 1305: Наваррську корону успадковує Франція.

• 1328 — 1425: Наварро-Евреська унія
  • 1 квітня 1328: Наваррську корону успадковує Евреське графство Франції.

• 1425 — 1479: Наварро-Арагонська унія
  • 27 червня 1458: Наварра вступає в династичну унію з Арагоном.
  • 1451 — 1455: II Наваррська міжусобна війна
  • 19 січня 1479: кінець наваррсько-арагонської унії.

• 1425 — 1479: Наварро-Фуаська унія. Наваррську корону успадковує Фуаське графство.
• 1425 — 1479: Наварро-Фуа-Альбреська унія. Наваррську корону успадковує графство Альбре.

• 1512 — 1529: Іспанське завоювання Верхньої Наварри (складова Війни Камбрейської ліги)
  • 25 липня 1512: війська Кастилії-Арагону (Іспанія) за наказом арагонського короля Фернандо II окуповують Верхню Наварру (землі південніше Піренеїв), залишаючи наваррські інституції та автономію.
  • 23 березня 1513: наваррці складають присягу Кортесам, але представництва не отримують.
  • травень 1521: визвольна наваррсько-беарнська армія за підтримки Франції та Альбреського дому захоплює Верхню (Іспанську) Наварру.
  • 30 червня 1521: наваррсько-беарнська армія і Франція полишає Верхню Наварру.
  • 5 серпня 1529: Камбрейський мир. Фактичиний поділ Наварри по Піренеях між Іспанією (Верхня Наварра) і Францією (Нижня Наварра); у Нижній Наваррі продовжувало існувати формально незалежне королівство, яким керували представники Альбреського дому.

• 1589 — 1620: Французьке поглинання Нижньої Наварри.
  • 2 серпня 1589: Французько-Наваррська унія. Франція в особі її короля Генріха IV успадковує Нижню Наварру.
  • липень 1607: французький едикт про об'єднання Беарну і Нижньої Наварри.
  • 20 жовтня 1620: Беарн і Нижня Наварра входять до складу королівського домену Франції.

• 7 листопада 1659: Піренейський договір. Іспанія і Франція офіційно визнали наявний поділ Наварри від 1529 року.

• 1808 — 1813: Піренейська війна в Наваррі.
  • 16 лютого 1808: армія Наполеонівської Франції окуповує Іспанську Наварру.
  • 6 липня 1808: Наполеонівська конститутція Іспанії проголошує автономію Наварри.
  • 8 лютого 1810: наваррський уряд перепорядковується напряму Наполеону, залишаючись номінально частиною Іспанії; автономія скасована.
  • 19 березня 1812: нова анти-наполеонівська конституція позбувається усіх згадок про Наваррське королівсто.
  • 11 грудня 1813: іспанські війська звільняють Наварру; наваррські представники вперше преставлені на іспанських генеральних кортесах.
• 1814 — 1876: боротьба за автономію Наварри
  • 4 травня 1814: відновлення автономії Наварри в Іспанії.
  • травень 1820: скасування автономії Наварри в Іспанії.
  • 11 грудня 1823: наваррські повстанці оголосили уряд (хунту) в Остагі (Ochagavía / Otsagi).
  • 21 січня 1822: Наваррське королівство проголошено ліквідованим.
  • 16 квітня 1823: відновлення автономії Наварри в Іспанії.
  • 15 листопада 1833: наваррські повстанці-карлісти встановлють свій уряд в Лізарі (Navarra at Estella (Lizarra)
  • 25 жовтня 1839: Іспанія дозволяє обмежену автономію в Наваррі.
  • 16 серпня 1841: Наваррське королівство (Верхня Наварра) остаточно інкорпорується до Іспанського королівства: скасовуються наваррські кортеси, уряд, посада віце-короля; залишається обмежена фіскальна автономія.
  • 1872: наваррські повстанці-карлісти встановлють свій уряд в Лізарі (Navarra at Urdax (Urdazubi)
  • 1875: наваррські повстанці-карлісти зазнають поразки.
  • 21 липня 1876: усі наваррські автономії в Іспанії остаточно скасовані.