Пекельна пляшка

«Пекельна пляшка» (англ. The Bottle Imp, дослівно — Імп у пляшці; варіант перекладу — Сатанинська пляшка) — оповідання шотландського письменника Роберта Луїса Стівенсона. Уперше твір опубліковано в газеті The New York Herald (лютий–березень 1891) та у журналі Black and White (Лондон, березень–квітень 1891).

Пекельна пляшка
англ. The Bottle Imp
Ілюстрація Вільяма Гатерелла[en] 1905 року; попередній власник демонструє пляшку Кеаве.
Жанр	готика, жахи
Форма	оповідання
Тема	джин у пляшціd і імпd
Автор	Роберт Луїс Стівенсон
Мова	англійська
Опубліковано	8 лютого 1891 р. (The New York Herald)
Країна	Сполучене Королівство
Опубліковано в	Pittsburgh Dispatchd і Island Nights' Entertainmentsd
Опубліковано українською	1947 р. (Заграва) 1983 р. (Веселка) 2025 р. (А-ба-ба-га-ла-ма-га)
Переклад	Анонімний (1947) Олександр Терех (1983) Редакція Юрія Винничука перекладу 1947 р. (2025)
У «Гутенберзі»	329
Цей твір у Вікісховищі

Українською мовою оповідання видано 1947 року в діаспорі (м. Гайденау) видавництвом «Заграва» в анонімному перекладі. У 1983 році твір вийшов у перекладі Олександра Тереха (видавництво «Веселка»), а 2025 року в антології «Жінка зі сну» від «А-ба-ба-ла-ма-ги» опубліковано переклад 1947 року у редакції Юрія Винничука.

Сюжет

Небагатий гаваєць на ім'я Кеаве купує за п’ятдесят доларів у похмурого старого пляшку, у якій живе імп^[en] (в українському перекладі — чорт). Старий запевняє, що ця нечиста сила може виконати будь-яке бажання свого власника. Він розповідає, що пляшку колись приволік на Землю сам сатана. Першим її купив Пресвітер Іоанн, пізніше вона належала Наполеону та капітану Джеймсу Куку й приносила їм великі успіхи. Та є страшна умова: пляшку слід продати за гроші й у збиток — тобто за меншу суму, ніж власник заплатив. Її не можна викинути чи віддати, інакше вона магічно повернеться. Якщо ж власник помре, не продавши її належним чином, його душа навіки горітиме в пеклі.

Кеаве перевіряє, чи це правда, і переконується, що сила пляшки справжня. Він загадує мати великий і гарний дім — і бажання здійснюється, але страшною ціною: гинуть його родичі, залишаючи йому велику спадщину. Кеаве жахається від цієї новини, але все ж використовує спадок, щоб збудувати дім. Здобувши все, чого прагнув, він пояснює ризики своєму другові й продає йому пляшку.

Кеаве живе щасливо, але відчуває, що чогось йому бракує. І невдовзі він зустрічає прекрасну дівчину, на ім'я Кокуа. Вони закохуються й готуються до весілля. Та саме тоді наш головний герой дізнається, що захворів на проказу. Він усвідомлює, що приречений жити серед вигнанців на Молокаї, якщо не поверне собі пляшку.

Після довгих пошуків Кеаве знаходить цю пекельну річ в Гонолулу. Поточний власник купив її всього за два центи й готовий продати за один. Знаючи, що перепродати пляшку буде неможливо, Кеаве все одно купує її. Він зцілюється й одружується, але тепер нашого героя мучить думка, що після смерті його душа горітиме в пеклі.

Не витримавши внутрішніх мук, Кеаве зізнається Кокуа у всьому: розповідає про пляшку, її прокляття і страх, який його пожирає. Побачивши відчай чоловіка, Кокуа вирішує врятувати його. Вони вирушають на Таїті, де користуються сантимами — дрібнішою монетою, ніж американський цент (п’ять сантимів дорівнюють одному центові). Та місцеві бояться проклятого предмета і не хочуть його купувати. Тоді Кокуа потай підмовляє старого моряка купити пляшку за чотири сантими, а потім сама викуповує її за три. Вона рятує Кеаве, але бере прокляття на себе.

Дізнавшись про її вчинок, Кеаве вирішує зробити те саме: він домовляється з п’яним боцманом, щоб той купив пляшку в Кокуа за два сантими, а тоді сам викупив її в нього за один. Однак боцман, начаклувавши собі ром і ставши ще дужче п’яним, відмовляється продавати пляшку навіть за один сантим, пояснюючи, що й так потрапить до пекла.

Так Кеаве й Кокуа рятуються від прокляття і відтоді живуть довго та щасливо.

Впливи на сюжет

Джерелом натхнення для Роберта Луїса Стівенсона була англійська п'єса Едварда Фітцбола^[en]. ​Проте, як пояснила його дружина Фанні, ця п'єса була адаптована зі «старої німецької легенди».^[1] ​Вільям Ґрей у своїй публікації в Journal of Stevenson Studies^[a], академічному журналі, який досліджує життя і творчість Роберта Стівенсона, використовує відомості Фанні Стівенсон та простежує походження центральної сюжетної ідеї «Пекельної пляшки». Він зазначає, що найраніша літературна фіксація цього сюжету міститься у 18 розділі крутійського роману Trutz Simplex 1669 року авторства Ганса Якоба Крістофеля фон Гріммельсгаузена,^[3] де вже присутні всі основні елементи: пляшка з чортом, що дарує багатство, та умова продати її за меншу ціну, аби уникнути прокляття.^[4] ​Версія Фуке Eine Geschichte vom Galgenmännlein (1810)^[5] та перша частина короткого викладу Spiritus familiaris братів Ґрімм з Deutsche Sagen (1816)^[6] є лише пізнішими фіксаціями цього мотиву. Стівенсон надав цьому сюжету нове життя, перенісши його в полінезійське середовище, на Гавайські острови.^[4]

Оповідання також ґрунтується на тому, що сам Стівенсон побачив і пережив під час п’ятимісячної подорожі до Гавайського королівства в 1889 році.^[7] Ім’я дружини Кеаве походить від гавайського слова kōkua (кокуа),^[8] що означає «допомога». У 1889 році Стівенсон також відвідав лепрозорій на острові Молокаї та зустрів там отця Дам'яна, тож мав безпосереднє уявлення про долю прокажених.^[9]

Історія публікації

У 1891 році оповідання «Пекельна пляшка» вперше вийшло друком у періодиці, частинами. Спочатку твір з’явився в американській газеті The New York Herald від 8 лютого^[10] і продовжив друкуватися у наступних випусках до березня. Згодом, з 28 березня, він також почав виходити у британському журналі Black & White^[11] і публікувався частинами до квітня.^[12] У травні-грудні того ж року оповідання виходило самоанською мовою під назвою O le fagu aitu у журналі O le sulu Samoa («Самоанський смолоскип»).^[13] В англомовній версії Стівенсон додав вступну примітку, в якій зазначив, що «оповідання задумано та написано для полінезійської аудиторії…».^[11]

Адаптації

Постер до німого фільму 1917 року

У 1917 році вийшов німий фільм за оповіданням Стівенсона режисера Маршалла Нілана.^[14] У 1981 році на Rai 2 показали італійську телевізійну адаптацію Il diavolo nella bottiglia, як частину горор-антології I giochi del diavolo^[15] У 2016 році в театрі Theatre Royal у Ґлазґо поставили оперу The Devil Inside, що була створена за мотивами «Пекельної пляшки».^[16] Сюжет твору також ліг в основу карткової гри Bottle Imp, яку вперше представили 1995 року,^[17] а згодом неодноразово перевипускали.^[18]

Українські видання

• Роберт Л. Стівенсон. Пекельна пляшка / Переклад з англійської. Гайденав: Заграва, 1947. 82 с.
• Книга пригод. Оповідання / Упор. Олександр Терех; Мал. Володимира Савадова. – К.: Веселка, 1983. – 320 с. – (Бібліотечна серія) 
  • Роберт Льюіс Стівенсон. Сатанинська пляшка: [Оповідання] (с. 142-172., пер. з англ. Олександра Тереха)
• Роберт Луїс Стівенсон. Сатанинська пляшка: оповідання. Переклад з англійської: О. І. Терех. Київ: Веселка, 2003. 54 с. (Серія «Золотий жук. Диво-пригоди»). ISBN 966-01-0252-6
• Жінка зі сну. Антологія англійських готичних оповідань / Упоряд. Юрій Винничук. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2025. — 496 с. — ISBN 978-617-585-302-3.
  • Роберт Стівенсон. Пекельна пляшка (с. 183-214, анонімний переклад за виданням 1947 р. у літературній редакції Юрія Винничука)