Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Баас
політична партія З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Партія арабського соціалістичного відродження (араб. حزب البعث العربي الاشتراكي Ḥizb Al-Ba‘ath Al-‘Arabī Al-Ishtirākī [ˈħɪzb alˈbaʕaθ alˈʕarabiː alˈʔɪʃtɪraːkiː], скорочена назва «Баас») — політична партія, заснована в Сирії Мішелем Афляком, Салахом ад-Діном Бітаром і соратниками Закі Арсузі[en]. Партія підтримувала баасизм (від арабського بعث baʿth, що означає «відродження» або «воскресіння»), який є арабською націонал-соціалістичною ідеологією, яка поєднує Арабський націоналізм, панарабізм, арабський соціалізм та антиімперіалізм. Баасизм закликає до об'єднання арабського світу в єдину державу. Його девіз «Єдність, свобода, соціалізм» означає арабську єдність і свободу від неарабського контролю та втручання.
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
Партія була заснована в результаті злиття Арабського руху Баас[en], очолюваного Афляком і аль-Бітаром, і Арабського Баас[en], очолюваного аль-Арсузі, 7 квітня 1947 року як Арабська партія Баас. Партія швидко створила філії в інших арабських країнах, хоча вона утримувала владу лише в Іраку та Сирії. Арабська Партія Баас об'єдналася з Арабським соціалістичним рухом[en], очолюваним Акрамом Хаврані[en], в 1952 році, та створили Арабську соціалістичну партію Баас. Новостворена партія мала відносний успіх і стала другою за величиною партією в сирійському парламенті на виборах 1954 року[en]. Це, у поєднанні зі зростанням впливу Сирійської комуністичної партії, призвело до створення Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР), союзу Єгипту та Сирії, у 1958 році. ОАР виявилася невдалою, і сирійський переворот в 1961[en] скасував її.
Після розпаду ОАР партію Баас було відновлено. Однак у період ОАР військові активісти створили військовий комітет, який перебрав контроль над партією Баас від цивільних. Тим часом в Іраку місцевий осередок партії Баас[en] захопив владу, організувавши та очоливши Революцію Рамадану, проте втратили владу через пару місяців[en]. Військовий комітет за згодою Афляка перебрав владу в Сирії під час революції 8 Березня 1963 року.
Між цивільною фракцією на чолі з Афлаком, аль-Бітаром і Муніфом ар-Раззазом[en] і Військовим комітетом на чолі з Салахом Джадідом і Хафезом Асадом швидко розгорнулася боротьба за владу. Оскільки відносини між двома фракціями погіршилися, Військовий комітет ініціював державний переворот у Сирії 1966 року[en], який усунув Національне командування на чолі з аль-Раззазом, Афляком та їхніми прихильниками. Переворот 1966 року розколов партію Баас на рух Баас, який домінує в Іраку, і рух Баас, який домінує в Сирії[en]. Іракське крило було відсторонено від влади у 2003 році, завдяки втручанню США, але зберігає вплив у лавах іракської опозиції. Сирійська гілка Баас оголосила про припинення своєї діяльності у грудні 2024 року після повалення режиму диктатора Асада.[1]
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Загальноарабська політична партія, заснована 7 квітня 1947 року в Дамаску Мішелем Афляком та Салах ад-Діном Бітаром під назвою Партія арабського відродження. В 1954 році об'єдналася з Арабською соціалістичною партією Акрама Хаурані та з того часу має нинішню назву. Основні цілі ПАСВ — побудова соціалізму та об'єднання арабів.
ПАСВ прийшла до влади в Іраку (8 лютого 1963) та Сирії (8 березня 1963). В Іраку відсторонена від влади у листопаді 1963 року, знову прийшла до влади 17 липня 1968 року і знову усунута у квітні 2003 року.
У лютому 1966 року влада в Сирії перейшла до лівого крила партії (Салах Джадід , Нуреддін аль-Атасі). Іракське відділення Баас не погодилося із внутрішньопартійним переворотом і після свого приходу до влади в 1968 притулило історичних лідерів партії (Мішеля Афляка, Шиблі аль-Айсамі тощо). У Сирії Мішель Афляк та його найближчі соратники на початку 70-х років були заочно засуджені до страти за звинуваченням у підготовці державного перевороту.
На початку-середині 1970-х років сирійські та іракські баасисти вступили в союз із комуністичними партіями в рамках «Прогресивних фронтів». Обидві гілки ПАСВ встановили дружні зв'язки з КПРС. В Іраку співпраця ПАСВ з комуністами зруйнувалася невдовзі після приходу до влади Саддама Хусейна (1979): комуністи були звинувачені у політроботі в армії та перейшли на нелегальне становище. Після цього рівень міжпартійних відносин Баас — КПРС був знижений, а у вітальних телеграмах та промовах радянських керівників на офіційних зустрічах Саддам Хусейн із «товариша» перетворився на «пана».
У 1978—79 сирійськими та іракськими баасистами було здійснено спробу нормалізації відносин, президенти Сирії Хафез Асад та Іраку Ахмед Хасан аль-Бакр вели переговори про об'єднання двох країн. Відразу після зміщення аль-Бакра в липні 1979 року в Багдаді було оголошено про розкриття сирійської змови за участю ряду членів регіонального керівництва іракської Баас, яких незабаром було засуджено і страчено.
Генеральним секретарем (الأمين العام لحزب) ПАСВ (за сирійською версією) був до своєї смерті 10 червня 2000 року Хафез аль-Асад. Секретарем регіонального керівництва (الأمين القطري لحزب) ПАСВ з 2000 року був президент Сирії Башар аль-Асад.
Генеральним секретарем загальноарабського керівництва ПАСВ (за іракською версією) залишався до своєї смерті 23 червня 1989 року засновник партії Мішель Афляк (помер у Парижі). Стверджується, що перед смертю перейшов до ісламу та прийняв ім'я Ахмед, а мавзолей Афляка зруйнований американськими військами у 2003 році. Генеральним секретарем (أمين سر) іракського регіонального керівництва ПАСВ з 1979 року був Саддам Хусейн. 17 січня 2007 року на сайті іракського опору albasrah.net було опубліковано рішення регіонального керівництва [2],, датоване «серединою січня» про обрання генеральним секретарем регіонального керівництва Ізаата Ібрагіма[en], який до цього був заступником генерального секретаря (نائب أمين سر).
Партія діє в Ємені (обидві фракції, з них просирійська представлена в парламенті), Лівані (просирійська), Палестині (просирійська — «ас-Саїка» та проіракська — «Арабський фронт визволення») та інших арабських країнах.
В Іраку діє Національний комітет із дебаасифікації, повноваження якого зазначені у статті 145 Конституції, ухваленій на референдумі 2005 року. Комітет може бути розформований Радою представників (парламентом) Іраку, коли закінчить свою роботу [3].
26 лютого 2012 року на референдумі більшість сирійців схвалила новий проект конституції Сирії, згідно з якою партія Баас втратила свою чільну роль і зрівнялася в правах з іншими партіями [4].
Remove ads
Регіональні відділення
Узагальнити
Перспектива
Ірак
Фуад аль-Рікабі[en] заснував Іракську регіональну філію в 1951[5] або 1952 р. [6] Але інша точка зору, шо відстежує заснування філії Абд ар Рахманом ад Даміном і Абд аль Халіком аль Худайрі в 1947 році, після їхнього повернення з 1-го Національного конгресу, який проходив у Сирії. [7] Інша версія полягає в тому, що гілка була заснована в 1948 році Рікабі та Са'дуном Хамаді, мусульманами — шиїтами. [8] Однак Ефраїм Карш та Інарі Рауці стверджують, що регіональне відділення було створено в 1940-х роках, але воно отримало офіційне визнання як регіональне відділення партії Баас у 1952 році Національною верхівкою[9]. Достеменно відомо, що Рікабі було обрано першим регіональним секретарем регіонального відділення в 1952 році[8].
Партія спочатку складалася з більшості мусульман-шиїтів, оскільки Рікабі набирав прихильників переважно серед своїх друзів і родини, але поступово стали домінували суніти. [10] Регіональне відділення та інші партії пан-арабської спрямованості мали труднощі з вербуванням шиїтів. [11] Більшість шиїтів розглядали пан-арабську ідеологію як сунітський проект, оскільки більшість арабів є сунітами. [11]
Під час Революції 14 липня 1958 року, яка повалила Хашимітську монархію, регіональний осередок мав 300 членів. [12] Іракське регіональне відділення підтримало правління Абд аль-Каріма Касіма на тій підставі, що він домагатиметься входження Іраку до Об'єднаної Арабської Республіки. [13] З 16 членів кабінету Касима 12 були членами регіонального відділення. [13] Після приходу до влади Касім змінив свою позицію щодо ОАР, повернувшись до старої політики «Ірак насамперед»[13]. Цей поворот викликав невдоволення Регіонального відділення та інших груп арабських націоналістів. [14] Через зміну його політики регіональне відділення зібрало групу на чолі з Саддамом Хусейном, яка спробувала, але не змогла вбити Касима. [15]
Регіональне відділення захопило владу під час Революції Рамадану. [16] Переворот очолив провідний член регіонального відділення Ахмед Хасан аль-Бакр. [16] Змовники призначили Абдула Салама Аріфа президентом, а аль-Бакра призначили прем'єр-міністром країни. [17] Проте реальна влада була в руках Алі Саліха ас-Саді, регіонального секретаря відділення. [18] Після взяття влади регіональне відділення через свою міліцію, Національну гвардію, ініціювало те, що іракський експерт Кон Кофлін назвав «оргією насильства» проти комуністів і лівих елементів. [17] Ці репресивні заходи в поєднанні з фракційністю в Регіональному відділенні призвели до державного перевороту в Іраку в листопаді 1963 року, здійсненого президентом Аріфом і його прихильниками. [19] Експерт з Іраку Малік Муфті вважає, що Афлак міг підтримати державний переворот Аріфа, оскільки він послабив позиції ас-Саді в партії та зміцнив його власну. [20] Переворот змусив осередкі піти в підпілля. [21] Через переворот кілька провідних баасистів були ув'язнені, такі як аль-Бакр і Саддам. [21] Незважаючи на це, регіональне відділення обрало аль-Бакра регіональним секретарем у 1964 році [21].
Йорданія
Після створення партії в Сирії баасистські ідеї поширилися по всьому арабському світу. У Йорданії баасистська думка вперше поширилася на Східний берег наприкінці 1940-х років, особливо в університетах. [22] Хоча регіональне відділення не було сформовано до 1951 року, в університетах відбулося кілька зустрічей, на яких студенти та професори обговорювали баасистську думку. [22] Незважаючи на те, що ідеологія була дуже популярною, потрібен був час, перш ніж було створено фактичне регіональне відділення. [23] Група вчителів заснувала регіональне відділення у місті Ель-Карак. [23] На самому початку клініка, що належала Абд аль-Рахману Шук'яру, використовувалася як місце зустрічі філії. [23] Бахджат Абу Ґарбія став першим членом регіонального відділення на Західному Березі, і таким чином він відмовився від відповідальності за розбудову партійної організації в регіоні як секретар відділення на Західному березі, і, таким чином, був відповідальним за цю територію. [23] На Західному Березі річки Йордан філія була найбільш активною в містах Єрусалим і Рамалла. [23]
Перший регіональний конгрес відбувся в 1951 році в будинку Абдулли Рімаві[en]. [23] З'їзд визначив «майбутній курс партії». [23] Наступного року відбувся 2-й регіональний конгрес, цього разу в домі Абдаллаха На'васа. [23] Було обрано регіональне командування та призначено Рімаві регіональним секретарем відділення. [23] Шуг'яр, Гарбія і На'вас погодилися працювати в Центральному комітеті регіонального відділення. [23] Рімаві та На'вас, його заступник, виявилися ефективними лідерами. [23] Невдовзі після 2-го Регіонального конгресу філія розпочала успішну рекрутингову кампанію в районах і містах Йорданії та Палестини. [23] 28 серпня 1956 року філія була легалізована Верховним судом. [24]
І Рімаві, і На'вас були обрані до парламенту на виборах 1950 і 1951 років як незалежні (на той час відділення не було легальною партією). [25] На виборах 1951 року відділення змогло обрати трьох депутатів до парламенту. [23] Рімаві зміг зберегти своє місце в парламенті до виборів 1956 року. [23] Жодні з цих виборів не можна вважати демократичними. [26] Під час виборів 1951 року Шук'яра було ув'язнено владою, оскільки його погляди були визнані радикальними. [26] Менш ніж за місяць до дня виборів британське посольство в Аммані передбачало, що Шук'яр легко здобуде перемогу. [26] Проте через недемократичний характер виборів Шук'яр не був обраний. [26] Як показали моделі голосування, виборці, які голосували за баасистських кандидатів, жили в Ірбіді та Аммані на Східному березі, а також в Єрусалимі та Наблусі на Західному Березі. [23]
Шук'яр під час заслання до Південної Йорданії, накладеного урядом, використовував вільний час для вивчення марксистської та ленінської літератури. [25] Хоча він так і не став комуністом, Шук'яр почав підтримувати комуністичні концепції. [25] Після повернення з вигнання він намагався переконати Регіональне відділення приєднатися до виборчого фронту з Комуністичною партією Йорданії. [25] Однак лідери регіонального відділення Рімаві, На'вас, Гарбія та Муніф аль-Раззаз виступили проти такої ідеї, і через це Шук'яр покинув партію Баас. [25]
Рімаві та Навас були обрані до Національної адміністрації на 2-му Національному конгресі (відбувся в 1952 році). [27] На 6-му та 7-му Національних конгресах Регіональне відділення обрало Раззаза до Національного командування. [28]
Ліван
Ліванське регіональне відділення було сформовано в 1949—1950 роках. [29] Під час існування ОАР краєвий осередок був розколотий на дві фракції — на підтримку та опозицію Насера. [30] Проте у квітні 1960 року ОАР відмовив Регіональному відділу As Sahafäh у доступі до керованої ОАР Сирії. [30]
Регіональний осередок був найсильнішим у місті Триполі. [31] На виборах 1960[en] року Абд аль-Маджиду аль-Рафеї[en] не вистачило лише кількох голосів, щоб бути обраним до парламенту. [31] Проте постійною проблемою для нього під час виборчої кампанії була гучна критика його та регіонального відділення з боку Комуністичної партії Лівану[en]. [31] У Триполі комуністи підтримали кандидатуру Рашида Карамі, щоб забезпечити собі перемогу регіонального відділення. [32] 17 липня 1961 року група ворогуючих баасистів на чолі з Рімаві відкрила вогонь по кількох членах регіонального відділення. [33]
Під час існування ОАР ті самі фракційні лінії, які розвивалися в Сирійському регіональному відділенні, прийшли до Ліванського регіонального відділення. [34] На 4-му Національному конгресі (відбувся в Лівані), на якому були присутні в основному делегати, що представляли Ліван, було схвалено кілька резолюцій з яскраво вираженим антинасерівським змістом. [35] Водночас критика Афляка та Бітара була гострою, як їхнє лідерство, так і їхня ідеологія були піддані критиці. [36] Було схвалено резолюцію, в якій говорилося, що партійні лідери Афляк, аль-Бітар тощо мали терміново вступити в союз з Єгиптом, помилково розпустили Сирійське регіональне відділення в 1958 році, враховуючи перевагу панарабізму, коли соціалізм був важливішим, необхідність використання марксистських, а не баасистських інструментів для аналізу поточної ситуації та потреба партії зміцнити свої позиції серед народних класів — робітників, селян, ремісників і крамарів. [36] Через позицію Ліванського регіонального відділення Aflaq на 5-му національному конгресі запросила достатню кількість делегатів від Іракського регіонального відділення, щоб нейтралізувати ліванських делегатів. [37] Проте, водночас Ліванське регіональне відділення виступило проти Гаврані та його фракції. [38] На 6-му національному конгресі Ліванське регіональне відділення обрало Джубрана Мадждалані та Халіда аль-Алі до Національного управління. [28]
На 7-му Національному конгресі Національне управління. у співпраці з Військовим комітетом або виключили, або усунули лівих, таких як ті, що були в Ліванському регіональному осередку, з керівних посад, а в найсуворіших випадках виключили їх з партії. [39] Ліванському регіональному відділенню вдалося обрати трьох членів Національного управління на 7-му Національному конгресі; Мадждалані, аль-Алі та Абд аль-Маджид Рафі. [28]
Лівія
Регіональне відділення було засновано в 1950-х роках[40]. Амром Тахером Дегайсом. [41] Баасизм був основною політичною силою в Лівії після створення Об'єднаної Арабської Республіки. Баасистська ідеологія приваблювала багатьох інтелектуалів протягом останніх років існування Лівійського королівства. Проте за допомогою насеристської пропаганди кілька баасистів змінили свою приналежність і замість цього стали насеристами[42] Зростання цих пан-арабських ідеологій стурбувало уряд, що призвело до ув'язнення кількох насеристських і баасистських військових офіцерів на початку шістдесятих[43]. Баасистів звинувачували в роботі над поваленням «політичної, економічної та соціальної системи» Королівства; вироки варіювалися від восьми місяців до двох років[44]. До 1964 року Лівійському регіональному відділенню вдалося створити лише один рівень нижче регіонального командування, рівень відділення[45]. Спеціаліст із Сирії Джон Девлін підрахував, що в Лівійському регіональному відділенні в 1964 році було 50 і 150 членів[45].
Сирія
В 1954 році було повалено військовий уряд Адіба Шишаклі та відновлено демократичну систему. БААС, нині велика й популярна організація, виграла 15 зі 142 місць у парламенті на виборах у Сирії того року, ставши другою за чисельністю партією в парламенті. Крім Сирійської комуністичної партії (SCP), партія БААС була єдиною партією, здатною організувати масові протести серед робітників. [46] Партію підтримала інтелігенція через її проєгипетську та антиімперіалістичну позицію, а також підтримку соціальних реформ[47].
Баас зіткнувся зі значною конкуренцією з боку ідеологічних конкурентів, зокрема Сирійської соціал-націоналістичної партії (SSNP), яка підтримувала створення Великої Сирії. Головним противником партії Баас була SCP, чия підтримка класової боротьби та інтернаціоналізму була анафемою для Баас. [48] Окрім конкуренції на рівні парламенту, усі ці партії (як і ісламісти) змагалися на вуличному рівні та прагнули залучити підтримку серед військових. [49]
До кінця 1957 року SCP змогла послабити партію Баас до такої міри, що партія Баас у грудні підготувала законопроект, який закликав до союзу з Єгиптом, крок, який виявився дуже популярним. Керівництво Баас розпустило партію в 1958 році, вважаючи, що нелегалізація певних партій зашкодить SCP більше, ніж Баас. [50]
Військовий переворот у Дамаску в 1961 році поклав кінець ОАР. [51] Шістнадцять відомих політиків підписали заяву на підтримку перевороту, серед них аль-Хаврані та Салах ад-Дін аль-Бітар (який пізніше відкликав свій підпис). [52] Після розпуску ОАР партію БААС було відновлено на з'їзді 1962 року. [53] Військовий комітет на цьому з'їзді не проявив себе перед цивільним крилом партії. [54] Під час конгресу Афляк і Військовий комітет через Мухаммеда Умрана вперше встановили контакт; комітет просив дозволу на початок державного перевороту; Афляк підтримав змову. [55]
Після успіху Революції Рамадану, очолюваної Іракським регіональним відділенням партії Баас, Військовий комітет поспішно зібрався, щоб організувати державний переворот проти президента Назіма аль-Кудсі. [56] Революція 8 Березня виявилася успішною, і в Сирії було створено баасистський уряд. [56] Першим наказом змовників було заснувати Національну раду революційного командування[en] (NCRC), яка повністю складалась із баасистів і насеристів і з самого початку контролювалася військовослужбовцями, а не цивільними. [57]
Хоча партія БААС досягла влади, існувала проблема; внутрішня боротьба. [121] [58] Військовий комітет, який сам по собі складав незначну меншість і без того невеликої партії Баас, був змушений керувати силою. [58] До середини 1963 року партія Баас налічувала лише 2500 членів, партії бракувало бази. Навіть якщо членство розшириться, авторитарний спосіб правління, який він запровадив, прийшовши до влади, стане гіршим, а не кращим. [58]
Інша проблема полягала в тому, що цивільне крило було роз'єднане внутрішньою боротьбою між радикальними соціалістами та поміркованими фракціями, тоді як військові були більш згуртовані. [59] У будь-якому випадку, Сирійське регіональне командування повільно нарощувало свої повноваження, послаблюючи Національне командування. [59] Усе це досягло своєї вершини під час державного перевороту в Сирії 1966 року. [59]
До грудня 2024 року Баас була правлячою партією в Сирії, але після повалення режиму Асада, який позначився репресіями та масовими стратами, оголосила про завершення діяльності.[1]
Інші
Після заснування партії Баас регіональні відділення були створені в Кувейті та Саудівській Аравії. [60] Невдовзі після цього було відкрито філії в Північному та Південному Ємені. [61] У Тунісі регіональне відділення було створено в 1950-х роках, але більшу частину свого існування було змушене працювати в підпіллі. [62] Саудівські регіональні відділення обрали Алі Ганнама представляти їх у 7-му національному командуванні. [28] Хоча наразі невідомо, на чиєму боці став Саудівський Баас після розколу 1966 року, він видавав газету Sawt al-Tal'iyya, в 1973—1980 роках. Був палким критиком саудівської королівської сім'ї та американського імперіалізму. Більшість його членів складали мусульмани — шиїти. [63] Наприкінці 1963 року осередки Баас створювалися в Судані, і навіть ходили чутки, що осередок Баас було створено в Єгипті. [64] Регіональний осередок партії Баас було створено в Алжирі в 1988 році після того, як однопартійна система закінчилася. [65]
Remove ads
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads