Пасько Володимир Васильович

Пасько́ Володи́мир Васи́льович (10 жовтня 1946, Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, УРСР, СРСР – 29 серпня 2014, Київ, Україна) – київський і український військовий лікар, доктор медичних наук (2002), професор (2002), Заслужений лікар України, генерал-лейтенант медичної служби Збройних Сил України.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Пасько.

Пасько Володимир Васильович
В.В. Пасько, 1946 - 2014
Псевдо	Пасько Владимир Васильевич (рос.)
Народився	10 жовтня 1946(1946-10-10) Великі Бірки, на Тернопільщині, УРСР
Помер	29 серпня 2014(2014-08-29) (67 років) Київ, Україна
Поховання	Лісове кладовище
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	державний діяч, письменник, військовослужбовець, медик, науковець
Відомий завдяки	державний діяч, письменник
Alma mater	Військово-медична академія імені С. М. Кірова
Науковий ступінь	д.м.н.
Заклад	Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
Посада	Перший ректор Української військово-медичної академії, 1993—1994, 1996—2003; заступник Міністра оборони України, 2005—2006
Військове звання	Генерал-лейтенант медичної служби
У шлюбі з	Ірина Володимирівна
Діти	донька Ольга, донька Юлія
Нагороди	Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Іменна вогнепальна зброя Заслужений лікар України Пам'ятний знак «5 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Сайт	pasko.com.ua

Член НСПУ з 2002 року.

Життєпис

Народився в селі Великі Бірки на Тернопільщині. Середню школу (українську, зі срібною медаллю) закінчив у 1964 р. у м. Тернополі. В 1965 р. поступив до Військово-медичної академії ім. С.М. Кірова в м. Ленінграді (з 1991 р. – м. Санкт-Петербург), яку закінчив у 1971 р. Проходив службу в Повітрянодесантних військах на посаді начальника медичної служби полку у м. Болград Одеської обл. В 1972-1975 рр. навчався в ад’юнктурі ВМедА з організації медичного забезпечення збройних сил. В 1975 – 1982 рр. – науковий співробітник і викладач Академії. З травня 1982 р. по лютий 1984 р. – начальник медичної служби 108-ї мотострілецької дивізії, що діяла в центральній частині Афганістану. З березня 1984 р. до березня 1992 р. – знову викладач і старший викладач (доцент) ВМедА в Ленінграді.

У вересні 1991 р., у зв’язку із здобуттям Україною незалежності, подав рапорт на ім’я голови Президії Верховної Ради України  Л.М. Кравчука з проханням сприяти поверненню на Батьківщину. Не чекаючи на відповідь, домігся довгострокового відрядження (листопад – грудень 1991 р.) до Києва і брав активну участь у будівництві Збройних Сил України, працюючи в новоствореному Центральному апараті МО України.

В 1991-92 рр. розробив розгорнуту концепцію побудови системи військово-медичної освіти і науки в Україні. Значною мірою завдяки зусиллям В.В. Паська і групи його однодумців у 1993 р. був створений вищий військовий спеціальний навчальний заклад нового типу – Військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті імені О.О. Богомольця  (нині - Національний медичний університет імені Олександра Богомольця), першим керівником якого він і був призначений.

В листопаді 1994 р. Володимир Васильович, як фахівець у галузі соціальної медицини, передусім її військових аспектів, обійняв посаду начальника організаційно-планового управління – заступника начальника Головного військово-медичного управління МО України, на якій він здійснював безпосереднє керівництво створенням системи медичного забезпечення Збройних Сил самостійної Української держави на воєнний час і в надзвичайних ситуаціях.

За його безпосередньою участю підготовлено Постанову Кабінету Міністрів України № 820 від 16 жовтня 1995 р. «Про створення Української військово-медичної академії». В.В. Паськові було доручено здійснити реалізацію цієї Постанови – забезпечити практичну реорганізацію існуючих на той час військово-медичних навчально-наукових структур, очолити новостворену Академію та організувати виконання нею завдань, властивих вищій школі. Під його керівництвом Академія здобула найвищий, IV рівень державної акредитації і стала провідним освітнім і науково-інформаційним центром військової медицини в нашій державі, який здійснює підготовку фахівців за рівнем «магістр медицини (фармації)» у режимі резидентури. Очолював УВМА від дня її заснування в січні 1993 р. до серпня 2003 р. (за винятком періоду з грудня 1994 р. по лютий 1996 р.).

В серпні 1998 р. В.В. Паську присвоєне військове звання генерал-майор, а в серпні 2001 р. – генерал-лейтенант медичної служби.

Звільнений з лав Збройних Сил України  в запас у вересні 2003 року.  Після цього до лютого 2005 р. працював на керівних посадах в недержавних структурах.

З лютого 2005 р. по грудень 2006 р. – заступник Міністра оборони України. Був куратором наступних напрямів роботи: кадрова, соціально-гуманітарна й інформаційна політика; військова освіта і наука; охорона здоров’я військовослужбовців; нагляд за охороною праці; фізкультура і спорт. Доклав значних зусиль для приведення діяльності підпорядкованих йому структур у відповідність до тих важливих завдань, які стоять перед Збройними Силами України і оборонним відомством в цілому.

Звільнений з державної служби у грудні 2006 р. по досягненню пенсійного віку за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

В подальшому – професор Української військово-медичної академії, головний редактор науково-практичного журналу Міноборони «Військова медицина України». Впродовж всієї своєї діяльності В.В. Пасько активно займався науковою роботою. В  1987 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Організація медичного забезпечення частин і з’єднань Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані при веденні бойових дій». В лютому 2002 р. рішенням Атестаційної колегії МОН України йому було присвоєне вчене звання професора. У травні 2002 р. захистив в НМУ ім. О.О. Богомольця докторську дисертацію зі спеціальності «соціальна медицина» на тему «Наукове обґрунтування системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрових ресурсів військової медицини в Україні».

Смерть

Помер 29.08.2014 року у м. Києві.

Наукова діяльність і літературна творчість

Засновник і головний редактор журналу «Військова медицина України» (2001-2014). Автор 5 підручників і навчальних посібників, понад 80 наукових праць і 15 публікацій громадського і військово-патріотичного спрямування. Ініціатор створення і провідний співавтор перших в Україні сучасних російсько-українських словників військово-медичної термінології, а також Російсько-українсько-англійського алфавітного довідника з військової та екстремальної медицини.

Автор понад 80 друкованих наукових праць і 15 публікацій громадського і військово-патріотичного спрямування. Ініціатор створення і провідний співавтор перших в Україні сучасних російсько-українських словників військово-медичної термінології, а також Російсько-українсько-англійського алфавітного довідника з військової та екстремальної медицини.

Основні наукові праці (написані одноосібно і у співавторстві):

Військово-медична освіта: проблеми і рішення (1992); Науково-освітнє забезпечення охорони здоров‘я в Збройних Силах України (1993); Актуальні проблеми військової системи охорони здоров’я (1993); Принципові підходи до удосконалення системи невідкладної медичної допомоги в Збройних Силах України (1993); Новий напрямок роботи університету: готуватимемо військових лікарів для Збройних Сил України (1993); Охорона здоров’я: соціально-правові проблеми (1993); Військовій медицині – науковий центр (1993); Принципи побудування системи лікувально-евакуаційних заходів при надзвичайних ситуаціях і катастрофах (1993) (співавтори: Радиш Я.Ф., Семенов І.О.); Проблеми історичної спадщини української медицини в загальнокультурному процесі (1993); Принципові положення побудови системи військово-медичної освіти і науки в Україні (1994); Інтеграція цивільної та військово-медичної освіти (1994); Військово-медична служба Збройних Сил України і національна система медицини катастроф (1994); Українсько-російський довідник з військової медицини (1994, Співавтори: Бурячок А.А., Радиш Я.Ф., Шанін Ю.В.); Головні напрямки будівництва і розвитку військової медицини в Україні (1994, співавтор: Білий В.Я.); Питання удосконалення структури військово-медичної служби (1995, співавтори: Білий В.Я., Вовкодав М.М.); Концептуальні підходи до побудови системи медичного забезпечення Збройних Сил України (1997); Економічні методи в будівництві системи медичного забезпечення Збройних Сил (1997); Головні напрямки реформи системи медичного забезпечення Збройних Сил України на воєнний час (1997, співавтори: Білий В.Я., Давидюк Л.К.); Завдання військово-медичної освіти та науки на етапі реформування Збройних сил України (1998); Військово-медична доктрина України (2000, співавтори: Білий В.Я., Сохін О.О.); Система підготовки і атестації військово-медичного персоналу в Збройних Силах України (2001); Проблемні питання системи підготовки офіцерів медичної служби запасу і можливі шляхи їх вирішення (2001); Медичні аспекти реформування Збройних Сил України на професійній основі (2002, співавтор: Вороненко В.В.); Українська військово-медична академія: здобутки першого десятиріччя (2002); Особливості національної системи підготовки військово-медичних фахівців (2002, співавтор: Савицький В.Л.); Проблеми  та обґрунтування організації наукової і науково-технічної діяльності у військово-медичній службі України (2002, співавтор: Іванов С.В.); Актуальні проблеми клінічної підготовки військово-медичних фахівців (2003, співавтор Клішевич Б.А.).

Автор книг «Ніч забутих пісень» (1999, 2001, 2006; рос. мовою), «Час прощення» (2001, 2005), «Пора істини» (2004, 2006); «Звання - слухач. Нотатки лікаря-генерала» (2011); "Під зіркою й тризубом" (2019, опублікована посмертно).

Також є автором низки публіцистичних творів, опублікованих в засобах масової інформації України, зокрема:

• Володимир Пасько. Мова і нація. // Дзеркало тижня № 45 (520) 6 — 12 листопада 2004.
• Володимир Пасько. Що краще: надзвичайний чи воєнний стан? «Дзеркало тижня. Україна», № 51.17 декабря 2004.

Нагороди

• Орден Червоної Зірки
• Відзнака МО України «Вогнепальна зброя» (2001);
• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (10 жовтня 2006) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності держави, зразкове виконання службового обов'язку^[1]
• Заслужений лікар України (12 червня 1995) — за значний особистий внесок в організацію медичного обслуговування військовослужбовців, впровадження нових методів діагностики і лікування, високу професійну майстерність^[2]
• Пам'ятний знак «5 років Збройним Силам України»^[3]
• Значок «Відміннику охорони здоров’я» (СРСР)
• Орден Дружби Соціалістичної Республіки В'єтнам (В'єтнам)
• Понад 20 відомчих медалей та відзнак Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби.