Пауль Оскар Крістеллер

Пауль Оскар Крістеллер (англ. Paul Oskar Kristeller 22 травня 1905, Берлін — 7 червня 1999, Нью-Йорк) — американський історик і філософ. Зробив великий внесок у процес реабілітації Ренесансу як самостійної історичної епохи. Йому також належить оригінальна інтерпретація гуманізму, багато в чому продиктована його розумінням філософії. Лікар. Іменний професор Колумбійського університету (емерит). Член Американського філософського товариства (1974)^[10]. Нагороджений Медаллю Гаскінса^[en] Американської академії медієвістики (1992).

Пауль Оскар Крістеллер
нім. Paul Oskar Kristeller
Народився	22 травня 1905(1905-05-22)[1][2][3]  Берлін, Німецька імперія[4][3]
Помер	7 червня 1999(1999-06-07)[3] (94 роки)  Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[3]
Країна	Німеччина  США[5]
Діяльність	історик культури, педагог, історик філософії, філософ, мистецтвознавець, викладач університету
Alma mater	Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Відомі учні	Ronald G. Wittd[6], Neal Ward Gilbertd і Джеймс Генкінс
Знання мов	англійська[1], німецька[7] і італійська
Заклад	Колумбійський університет, Єльський університет і Вища нормальна школа
Членство	Гайдельберзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Академія надписів та красного письменства (1999)[8] і Американська академія медієвістики[9]
Magnum opus	Iter Italicumd
Нагороди	ґрант Ґуґґенгайма (1957) стипендія МакАртура Haskins Medald (1992) Newberry Library Awardd (1987) Член Американської академії мистецтв і наук Serena Medald (1958) ґрант Ґуґґенгайма (1968) Fellow of the Medieval Academy of Americad (1959)

Біографія

Народився в заможній єврейській родині^[11]. Від народження мав прізвище Ґрефенберґ (Gräfenberg), але його батько, Оскар Ґрефенберґ, помер ще до його народження. 1919 року Крістеллер взяв собі прізвище відчима Генріха Беняміна Крістеллера (1871—1942).^[12], який був небожем відомого гінеколога Сумуеля Крістеллера. У 1911—1923 роках Пауль Крістеллер відвідував Гімназію Моммзена у Берліні.

Докторський ступінь здобув 1929 року у Гейдельберзькому університеті за дисертацію, присвячену Плотіну. Серед його вчителів були Ернст Гоффманн, Карл Ясперс, Ріхард Кронер та Мартін Гайдеґґер.

Після приходу до влади нацистів у 1933 році переїхав до Італії. В Італії в 1935—1938 роках викладав у Вищій педагогічній школі. Після прийняття в 1938 році расових законів Муссолін виїхав з Італії до США. Там викладав філософію в Єлі, з осені того ж року і до кінця життя викладач Колумбійського університету — з 1948 професор (повний з 1956), з 1968 іменний, з 1973 емерит. У 1965 році отримував пропозицію перейти до Гарварду, проте відмовився.

Визнаючи гуманізм одним із ключових явищ Ренесансу, Крістеллер, однак, не став шукати в ньому філософської основи. Якщо інші вчені бачили в гуманізмі і філософський, і філологічний аспекти, то Крістеллер наполягав на тому, що гуманізм, що вийшов зі studia humanitatis, мав справу з виключно лінгвістичними питаннями і не стосувався онтології.

Його другом був Едвард Ловінський, вони були знайомі ще зі студентських часів у Гейдельберзі. Також його другом був Ганс Барон.

Серед нагород — Premio Galileo Galilei (1968), почесний ступінь Римського університету. У 1984 році він став стипендіатом МакАртура.

З 1940 року одружений, дружина Едіт, з 1992 року — вдівець.

Вибрані праці

• Der Begriff der Seele in der Ethik des Plotin (= Heidelberger Abhandlungen zur Philosophie und ihrer Geschichte, Band 19), Mohr Siebeck Verlag, Tübingen 1929, (Dissertation Universität Heidelberg, Philosophische Fakultät, 1928, VII, 110 Seiten, 8°).
• The Philosophy of Marsilio Ficino. New York 1943. Deutsch 1972 (siehe unten).
• The School of Salerno. Its development and its contribution to the history of learning. In: Bulletin of the History of Medicine. Band 17, Nr. 2, 1945, S. 138–194. Erweitert auch in: Paul Oskar Kristeller: Studies in Renaissance Thought and Letters. Rom 1956, S. 495–551.
• The Renaissance Philosophy of Man. University of Chicago Press, Chicago 1948.
• The Modern System of the Arts, in Journal of the History of Ideas, 12, 1951, S. 496–527 und 13, S. 17–46; Nachdrucke 1965, 1980 und 1990 (deutsche Übersetzung in: Humanismus und Renaissance II. Fink, München 1980).
• Die italienischen Universitäten der Renaissance. Scherpe, Krefeld 1953.
• The Classics and Renaissance Thought. Harvard University Press, Cambridge 1955.
• Beitrag der Schule von Salerno zur Entwicklung der scholastischen Wissenschaft im 12. Jahrhundert. In: Josef Koch (Hrsg.): Artes liberales. 1959; Neuausgabe: Leiden/Köln 1976 (= Studien und Texte zur Geistesgeschichte des Mittelalters. Band 5), S. 84–90.
• The Myth of Renaissance Atheism and the French Tradition of Free Thought. In: Journal of the History of Philosophy. Band 6, 1968, S. 233–243.
• Der italienische Humanismus und seine Bedeutung. Helbing und Lichtenhahn, Basel 1969.
• Marsilio Ficino e Ludovico Lazzarelli. Contributo alla diffusione delle idee ermetiche nel Rinascimento. In: Studies in Renaissance Thought and Letters. 2. Auflage. Rom 1969 (= Storia e Letteratura. Band 54), S. 221–247.
• Die Philosophie des Marsilio Ficino. Klostermann, Frankfurt am Main 1972 (= Abendland. Forschungen zur Geschichte des europäischen Geisteslebens. Neue Folge. Band 1). Englisch 1943 (siehe oben).
• Humanismus und Scholastik in der italienischen Renaissance. In: Humanismus und Renaissance (= Humanistische Bibliothek, Reihe I: Abhandlungen. Band 21). 2 Bände. München 1974–1976, Band 2, S. 87–111.
• L’Etat présent des études sur Marsile Ficin. In: Platon et Aristote à la Renaissance. Paris 1976 (= De Pétrarque à Descartes. Band 32), S. 59–77.
• Humanismus und Renaissance. 2 Bände. Hrsg. von Eckhard Keßler mit Übersetzungen aus dem Englischen von Renate Schweyen-Ott. Fink, München 1974–1976 (= Humanistische Bibliothek. Hrsg. von Ernesto Grassi. Band I, 21–22); ebenda 1980: Band 1: Die antiken und mittelalterlichen Quellen. ISBN 3-7705-1815-2; Band 2: Philosophie, Bildung und Kunst. ISBN 3-7705-1816-0.
• Neue Quellen zur Salernitaner Medizin des 12. Jahrhunderts. In: Gerhard Baader, Gundolf Keil (Hrsg.): Medizin im mittelalterlichen Abendland. Darmstadt 1982 (= Wege der Forschung. Band 363), S. 191–208; zuvor (italienisch): Nuove fonti per la medicina salernitana del secolo XII. In: Rassegna storia salernitana. Band 18, 1957, S. 61–75.
• Learned Women of Early Modern Italy: Humanists and University Scholar. In: Patricia H. Labalme (Hrsg.): Beyond Their Sex.. Learned Women of the European Past. New York/ London 1980, S. 91–116.
• Studien zur Geschichte der Rhetorik und zum Begriff des Menschen in der Renaissance. Gratia, Göttingen 1981.
• La Scuola di Salerno. Il suo sviluppo e il suo contributo alla storia della scienza. In: Paul Oskar Kristeller (Hrsg.): Studi sulla Scuola medica salernitana. Neapel 1986, S. 11–96.
• als Hrsg.: Studi sulla Scuola medica salernitana. Neapel 1986 (= Istituto italiano per gli studi filosofici. Hippocratica civitas. Band 1).
• Die Ideen als Gedanken der menschlichen und göttlichen Vernunft. Winter, Heidelberg 1989, ISBN 3-598-25030-4.
• Latin Manuscript Books Before 1600. Monumenta Germaniae Historica. Cosmopolitan Science and Art Service, New York 1948. 4. Auflage: München 1993.
• A Life of Learning. The 1990 Charles Homer Haskins Lecture. 1990
• Iter italicum. A finding list of uncatalogued or incompletely catalogued humanistic manuscripts of the Renaissance in Italian and other libraries. Brill, Leiden 1995, ISBN 90-04-10122-5 (1 CD-ROM, identisch mit der Ausg. London 1963–1997).
• als Hrsg.: The Renaissance Philosophy of Man. Petrarca, Valla, Ficino, Pico, Pomponazzi, Vives. University of Chicago Press, Chicago, Ill. 1996.
• Studies in Renaissance Thought and Letters. 4 Bände. Edizioni di Storia e Letteratura, Rom 1956–1996.