Пацьорки

Пацьо́рки (від пол. paciorki < лат. pater)^[1] або бранзульєти або бранзолети або кулі або лускавки або надуванці або надуванчики або світлячки — українська назва нагрудної прикраси у вигляді однієї довгої або кількох коротших низок кольорового «дутого» скла^[2]. Складалася з намистин ручного або фабричного виготовлення.

Історія

Пацьорки з Вінницького краєзнавчого музею, ХІХ ст.
посередині — намистина із венеційського скла

Намисто зі скла увійшло в український народний жіночий стрій у ХІХ — на початку ХХ століття^[3]. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну низку нанизували різноколірні намистини^[3].

Найдорожчим різновидом пацьорок були ті, що виготовлялись із муранського скла у Венеції. Їх називали ще «венеційками». Такі намистини інкрустували металами (найчастіше — золотом) і розписували емаллю. Найпоширенішими були — чорні намистини з білими цятками.

В кінці XIX-на початку XX століття розповсюдилися різноколірні «дуті» скляні намиста типу ялинкових^[3] — намистини були схожі на мініатюрні ялинкові прикраси, а намиста — на ялинкові гірлянди. Вони були дешеві і яскраві, тому були популярними серед жінок. Купували таке намисто поштучно, певну кількість нанизували у разки завдовжки 35-75 см, укладаючи однакові за кольором та за розміром або ж більші — до центру^[4]. Називали їх «лускавки» (бо намистини були крихкі і легко лускалися), «світлячки», «надуванці»/«надуванчики», «кулі» чи «бранзолети»/«бранзульєти». З часом вони значно потіснили інші намиста, які носили українки^[5]. Окремі намистини також використовували для оздоби вінків.

Згадок про українські майстерні з виробництва «дутого» скляного намиста дослідники не знайшли. Як свідчать давні газетні публікації, в Україну таке намисто постачали із чеських територій поблизу Судетів у часи, коли Галичина була частиною Австро-Угорщини. Цей промисел започаткували судетські німці. Українські дівчата та жінки могли придбати такі прикраси на ярмарках, у міських крамницях або ж — поштою. У львівській пресі 1940-х років є оголошення про те, як поштою замовити новинки через галантерійні крамниці Варшави^[6].

• 
  Дівчата з села Ірдинь Черкаського району Черкаської області
  1909
• 
  Батьки Сержа Лифаря
  1900-1920-ті
• 
  Дівчата з Полтавщини
  1914
• 
  «Чукутиха в перемітці»
  фото Миколи Сеньковського, 1920-ті
• 
  Дівчина з Рівненщини
  початок XX ст.
• 
  «Гуцулка»
  фото Миколи Сеньковського, 1920-1930-ті
• 
  Церковний хор у Носівці
  1930-ті
• 
  Дівчина з Полтави
  1941

Сучасність

У теперішній час (2010-ті роки) мистецтво створення пацьорок відновлюється завдяки майстрам лемпворку — як з метою вивчення особливостей народного костюма та давнього мистецтва склодувів, так і з комерційною метою.

Див. також

• Бісер
• Намисто
• Лемпворк