Пащак Ярослав Петрович

Пащàк Ярослав Петрович (2 грудня 1922, Бонарівка Краківського воєводства, Польська республіка — 4 січня 1996, Іллічівськ, Одеська область, Україна) — український поет і мемуарист, дослідник замішанців, член південної похідної групи ОУН, учасник руху спротиву в таборах ГУЛАГу. Син співробітника газети «Голос Дяків» Петра Пащака старший брат українського повстанця Мирослава Пащака. Відповідно до чинних норм українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у XX столітті^[1].

Ярослав Пащак
Ярослав Петрович Пащак
Народився	2 грудня 1922(1922-12-02) Бонарівка
Помер	4 січня 1996(1996-01-04) (73 роки) Чорноморськ
Громадянство	Польща  СРСР  Україна
Національність	українець
Alma mater	Українська державна чоловіча гімназія Чернівецький університет
Magnum opus	«Родимий край, село родиме»
Партія	ОУНР
Батько	Пащак Петро Васильович

Життєпис

В Польщі

Народився 2 грудня 1922 року в родині дяка церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Бонарівка Петра Пащака (1895—1986). Етнічний замішанець. До 1933 року навчався в початковій школі рідного села, у 1933—1940 роках навчався в українській гімназії Перемишля. В ранні роки писав вірші, які надсилав для публікації у львівські українські часописи.

Друга світова війна

Член і секретар провідника похідної групи ОУН «Південь» (підгрупа А-IV, 1941 рік), провідником відділу був Куцик, його заступником Олександр Луцький. До складу також відділу входили Микола Муц, Йосип Москаль, Сікора, Білас, Піжицький, Михайло Гунчак, Іван Гола^[2].

З 1941 по 1943 роки входив до обласного проводу ОУН у Вінниці, де очолював міський провід облцентру. Протягом 1943—1944 років — секретар Українського комітету у Ряшеві. У травні 1945 року став жертвою радянської депортації замішанців з села Бонарівка. 2 червня 1945 року прибув на станцію Снятин і оселився в селі Горішнє Залуччя.

В УРСР

Вчителював в школах Снятинщини, в тому числі в Прутівці (Карлові) на Снятинщині. Згідно зі спогадами його учнів, він користувався великим авторитетом, учні любили його за український патріотизм і те, що він прищеплював їм любов до рідної  літератури та історії. Один із колишніх учнів Пащака випадково натрапив на свого вчителя у сумнозвісному  всесоюзному політичному ізоляторі в місті Владимир. Тоді вони встигли коротко поговорити, а вже після звільнення з таборів вони кілька разів зустрічалися в Одесі, де Пащак жив на той час^[3].

10 листопада 1950 року заарештований у Чернівцях як студент місцевого університету. Звинувачений у членстві в ОУН, участі в «Похідній групі ОУН», а також у тому, що він був керівником ОУН у Вінниці. Військовим трибуналом військ МВС Чернівецької області 15 грудня 1950 року засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пониження в правах із конфіскацією майна. В 1950 — 1956 рр. — в'язень концтабору у Воркуті. З 19 липня до 1 серпня 1953 року в таборі «Річлаг» брав участь у повстанні політичних в'язнів у Воркуті.

1954 року в невеликій зоні на 105-му кілометрі траси Тайшет-Лена Пащак створив групу із вивчення історії України, де читав лекції. Одним із тих, хто відвідував ці лекції був лідер Норильського повстання 1953 року Євген Грицяк^[4]. В умовах суворої конспірації Пащак із Євгенієм Горошком і Василем Неколишиним вивчав теорію військової справи за Клаузевицем. Адміністрація табору мала підозри без конкретних доказів, тому направила групу з 60 людей включно з Пащаком на рік до в'язниці Іркутська^[5]. Після амністії на Снятинщину повернутись не зміг і до кінця життя працював у порту Іллічівська (сучасний Чорноморськ).

В незалежній Україні

13 листопада 1992 року був реабілітованим у власній кримінальній справі за 1950 рік. Помер 4 січня 1996 року. Похований в Іллічівську (сучасний Чорноморськ), де жив із родиною.

Творча спадщина

Автобіографія, спогади і роздуми Пащака були впорядковані Зиновієм Буцьо у книзі «Родимий край, село родиме». Книга вийшла опісля смерті автора в 2001 році.

60 % книги складають нотатки Пащака, 40 % нариси З. Буцьо, А. Курдидика та інших. Це перша книга про замішанський острів українців біля Стрижова на Закерзонні і рідне село Пащака — Бонарівку. Мирослав Мамчак у передмові до книги зазначив, що Пащак довів опис історії села лише до 1940 року, коли його з односельчанами, включно з батьками Мамчака депортувала влада СРСР, тому виникла необхідність продовжити його справу, описати життя цих людей у пізніші роки, саму депортацію і подати глибший погляд на життя українців між поляками як під час німецької окупації, так і описати польсько-український конфлікт^[6].

Родина

• Батько Петро Пащак (1895—1986) — український військовий і громадсько-церковний діяч з Замішанщини, журналіст, поет, учасник Першої та Другої світових воєн, а також польсько-радянської війни (1920).
• Молодший брат Мирослав Пащак, народився 1924 року в с. Боднарівка, мав середню освіту, жив у Снятині, працював інспектором районного відділу народної освіти. Заарештований 26.02.1950 за звинуваченням у членстві в ОУН, поширенні повстанської літератури та антирадянських листівок. 7 липня 1950 року військовий трибунал військ МВС Чернівецької області засудив Мирослава на 25 років позбавлення волі та 5 років пониження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 21 листопада 1991 року^[3]