Пелехатий Віктор Миколайович

Віктор Миколайович Пелехатий (нар. 21 липня 1988(19880721), м. Бердянськ, Запорізька область — пом. 23 березня 2022), металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область) — український військовослужбовець, старший сержант Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився і загинув під час відбиття російського вторгнення в Україну. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2022 р., посмертно).

Віктор Пелехатий Віктор Миколайович Пелехатий
Старший сержант
Загальна інформація
Народження	21 липня 1988(1988-07-21) м. Бердянськ, Запорізька область, УРСР, СРСР
Смерть	23 березня 2022(2022-03-23) (33 роки) металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область, Україна (Загинув смертю хоробрих у бою)
Поховання	Тіло не ідентифіковано
Національність	українець
Alma Mater	Бердянський державний педагогічний університет
Псевдо	«Дизель»
Військова служба
Роки служби	2015–2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (з 2022) Битва за Маріуполь (2022)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пелехатий.

Життєпис

Віктор Миколайович Пелехатий народився у місті Бердянську Запорізької області у родині рятувальника міського відділу МНС/ДСНС. Його мати померла, коли Віктору було 12. 2003-го батько одружився вдруге, у родині народився син – зведений брат Віктора.

Закінчив Бердянський державний педагогічний університет.

Коли на Сході України почалася прихована, «гібрідна» фаза російсько-української війни, у автомайстерні батька, Миколи Васильовича (на той момент – уже пенсіонера), Віктор разом із батьком почали безкоштовно ремонтувати автівки бійцям добровольчих підрозділів. 2015-го Віктор був прийнятий на військову службу за контрактом до ОЗСП «Азов». За чотири місяці до нього приєднався і 55-річний батько. Деякий час вони навіть продовжували працювати на базі своєї майстерні, а потім у «Азові» було сформовано ремонтну роту.

Протягом деякого часу Віктор та Микола Васильович служили разом у ремонтній роті, проте згодом Віктор перевівся до 2-го батальйону оперативного призначення, де обійняв посаду головного сержанта взводу матеріально-технічного забезпечення та отримав підвищення у військовому званні.

Від початку повномасштабної російської агресії брав участь у виличних боях за Маріуполь та героїчній обороні території металургійного комбінату «Азовсталь». 23 березня 2022 року під час виконання бойового завдання дістав поранення, несумісні з життям.

Командир ремонтної роти майор Сергій «Броня» Павліченко категорічно заборонив підлеглим розповідати «Васильовичу» про смерть сина, і він не знав про це лихо, аж поки один із бійців, який не знав про наказ «Броні», став йому співчувати… Вже перебуваючи у ворожому полоні у колишній виправній колонії в Оленівці, Микола Васильович попросив дружину организувати кремацію тіла Віктора, щоб після деокупації Бердянська поховати його у рідній землі. На жаль, виконати цей заповіт дружина не змогла: станом на червень 2024-го тіло старшого сержанта Пелехатого не ідентифіковано…

Родина

У Віктора залишилися дружина, донька, мачуха, зведений брат.

Батько, старший солдат Пелехатий Микола Васильович, у ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці^[1].

Нагороди

• орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку^[2].

Джерела

• Курцановська Ганна Ірина Пелехата підкорила вершину Хом’яка в пам’ять про коханого. Її “Васильовича” вбили у Оленівці // Свої — 2024. — 26 червня.