Петровський Олександр Володимирович

Олександр Володимирович Петровський (від народження — Нареклешвілі, нар. 9 червня 1972 року, Руставі, Грузинська РСР) — український підприємець^[1], меценат^[2][3][4]. Президент Благодійного Фонду «Солідарність»^[1]. Делегат Об'єднавчого Собору Православної Церкви України 2018 від Дніпровської єпархії УПЦ КП.^[5] Кавалер Ордену «Хрест Івана Мазепи». Повний кавалер церковних нагород УПЦ КП. Заслужений тренер України.^[6].

Петровський Олександр Володимирович
Народився	9 червня 1972(1972-06-09) (53 роки)  Руставі, Грузинська РСР, СРСР
Країна	Ізраїль  Кіпр  Україна  СРСР
Діяльність	підприємець
Знання мов	українська
Нагороди	Хрест Івана Мазепи Відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя»

Життєпис

Походить із відомого грузинського роду по батьківській лінії та з роду Вовків станової козацької старшини села Бодаква Сенецької сотні Лубенського полку Гетьманщини — по материнській.

За кілька років після народження сина, мати Оксана Іванівна Вовк розлучилась і переїхала з Грузії до Дніпропетровська (нині Дніпра). У 1980-х Олександр змінив прізвище на Петровський, взявши прізвище вітчима.

Після закінчення середньої школи навчався в Дніпровський індустріальний фаховий коледж (ДІФК) (тоді Дніпропетровській індустріальний технікум). Професійно займався спортом і у 1990-х роках здобув звання Заслуженого майстра спорту України з дзюдо. Розвивав школи бойових мистецтв у Дніпрі, опікувався ветеранами Олімпійського руху. Успішний підприємець. Один з найбагатших людей Дніпра^[7].

У 2003 році заснував Міжнародний благодійний фонд «Солідарність». Веде активну діяльність з розвитку гуманітарних і релігійних закладів у Дніпрі.

Під час президентських виборів 2004 року в Україні підтримував демократичного кандидата, що призвело до переслідування з боку силових структур. Після перемоги Віктора Януковича у 2010 році був змушений тимчасово покинути Україну. З початком Революції Гідності повернувся до України і у березні 2014 року організував Координаційний центр громадського опору російським диверсантам у Дніпрі^[1].

Після усунення загрози російського вторгнення у Дніпро у 2014 році Петровський взяв активну участь у поверненні військового шпіталю Збройних Сил України, який перебував у заставі російського банку, у державну власність^[8][9]. Ефективно реорганізував логістику надання екстреної допомоги пораненим бійцям російсько-української війни. Одночасно долучився до створення волонтерських штабів для підтримки фронту — через фонд «Солідарність» надходило спорядження для добровольчих батальйонів^[10].

З 2022 року підтримує волонтерський батальйон Збройних Сил України «Солідарність», який переважно складається з уродженців Грузії^[11].

У 2016 році Петровський спільно з єпископом Дніпровським Симеоном (Зінкевичем) став ініціатором проведення першого з'їзду військових священиків ЗСУ у місті Дніпрі^[12] — інституту капеланів УПЦ КП, який отримав потужний розвиток з початком вторгненя Російської Федерації до України у лютому 2014 року.

У 2018 році Петровський заснував інвестиційний фонд «Капілано» зі статутним капіталом у 135 млн грн.

Активний учасник дипломатичної роботи з підготовки надання Томосу з боку Вселенської патріархії для Православної Церкви України. Учасник Об'єднавчого Собору УАПЦ, УПЦ КП та РПЦвУ у Софії Київській від Дніпровської єпархії УПЦ КП^[13].

Благодійність

• У жовтні 2003 року заснував благодійний фонд «Солідарність» («Міжнародний благодійний фонд Олександра Петровського „Солідарність“»). Задекларована діяльність фонду: допомога малозабезпеченим, дітям-інвалідам, сиротам, людям похилого віку^[14].
• Є меценатом ПЦУ^[15][16]. Зокрема, за кошти Олександра 2012 року в Дніпрі побудовано Храм Різдва пресвятої Богородиці у Покровському районі міста. Власним коштом відремонтував будівлю Дніпровської єпархії УПЦ. Також збудував Храм Андрія Первозваного у Соборному районі Дніпра, Святоблаговіщенський жіночий монастир, Храм Ікони Несподівана радість (відомою як «Перлина Дніпра»), Духовну семінарію у Чечелівському районі Дніпра. Постійно бере участь у заходах ПЦУ та інших релігійних конфесій в Дніпрі^[17][12].
• З початком АТО почав фінансувати закупівлю спорядження для Добровольчих Батальйонів та ЗСУ. Окрім того підтримував шпиталі та фінансував лікування поранених.
• У червні 2017 року на святкуванні свого дня народження подарував Дніпровському єврейському центру «Менора» срібну менору, найбільшу зі створених. Її виготовлено в Єрусалимі^[18].
• Завдяки активній участі Петровського Дніпру вдалося повернути у власність військовий шпиталь, який перебував під заставою в російського банку^[19].
• Петровський власним коштом відновив будинок історичної синагоги Леві-Іцхака Шнеєрсона, де розташований пансіон для хлопчиків^[20][21].
• Підтримує розвиток українського кіномистецтва, створення документальних та ігрових фільмів, спонсорує проведення кінофестивалів. Зокрема єдиної в Україні Національної кіно премії «Золота дзиґа»^[22][23].

Родина

• Мати — Оксана Іванівна Петровська — Заслужена артистка України, Генеральна директорка Дніпровського академічного музично-драматичного театру ім. Шевченка^[24].
• Дружина — Анжеліка Петровська.
• Діти — Юлія, Богдана, Єрмак, Анжеліка, Олександра.
• Має двох онуків.
• Аліна Петровська — сестра, має юридичну та економічну вищі освіти, займається підприємницькою діяльністю^[25][26].

Відзнаки

• Є повним кавалером церковних нагород УПЦ КП^[27][28].
• Золотий Хрест – найвища нагорода Австрійської митрополії та екзархату Угорщини Вселенського патріархату^[29].
• Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм (як представник волонтерської організації «Серця кіборгів», відзнака Президента України)^[30]
• Орден Князя Володимира І ст. (2018, нагородив особисто патріарх Філарет)^[31][32]
• 20 жовтня 2017 року — нагородна зброя, пістолет Glock 17 від міністра оборони України Степана Полторака.
• Відзнака «Слава Україні» на IV форумі національного та патріотичного єднання й духовності (січень 2018)^[33][34].
• 3 листопада 2015 — церковний орден пророка Ілії від патріарха УПЦ КП Філарета, нагороджено Петровського як одного з головних меценатів УПЦ КП.

Критика

2010 року тодішній генпрокурор Луценко назвав Петровського кримінальним авторитетом на прізвисько «Нарік» (за першим прізвищем — Налекрешвілі)^[35]. Згодом Олександр виграв кілька судів, в тому числі проти Луценка, що своїми рішеннями заборонили називати його «наріком», «керівником організованого злочинного угруповання» або «кримінальним авторитетом». Але 2020 року повторний розгляд справ переглянув попередні рішення судів, визнавши, що Петровського дозволено називати кримінальним авторитетом^[36][37].

Див. також

• Ігор Коломойський
• Оксана Петровська
• Дніпровська єпархія ПЦУ