Плав'юк Микола Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плав'юк.

Мико́ла Васи́льович Плав'ю́к (англ. Mykola Vasyliovych Plaviuk; 5 червня 1925^[4][5] (за іншими даними 1927)^[6], с. Русів, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польща, нині Снятинська міська громада, Коломийський район, Івано-Франківська область, Україна — 10 березня 2012, Гамільтон, Онтаріо, Канада^[7][5]) — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі (1989—1992), п'ятий Голова Організації українських націоналістів (1979—2012), визначний публіцист, співорганізатор та один з президентів СКВУ. Борець за незалежність України у ХХ столітті^[8].

Микола Васильович Плав'юк Mykola Vasyliovych Plaviuk
Микола Васильович Плав'юк
Прапор 4-й Президент Української Народної Республіки в екзилі Прапор
8 грудня 1989 — 22 серпня 1992
Прем'єр-міністр:	Самійленко Іван Матвійович
Попередник:	Лівицький Микола Андрійович
Наступник:	Кравчук Леонід Макарович[1], як Президент України
Прапор 5-й Голова Організації українських націоналістів Прапор
15 березня 1979 — 10 березня 2012
Попередник:	Квітковський Денис Васильович
Наступник:	Червак Богдан Остапович
5-й Президент Світового Конґресу Українців
1978 — 1981
Попередник:	Кушнір Василь Михайлович
Наступник:	Базарко Іван
Народження:	5 червня 1925(1925-06-05)  Русів, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка
Смерть:	10 березня 2012(2012-03-10)[2] (86 років)  Гамільтон, Онтаріо, Канада
Поховання:	Український цвинтар святого Володимира
Країна:	Польща →  Канада  Україна[3]
Релігія:	православ'я
Освіта:	1) Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана 2) Університет Конкордія
Партія:	ОУН (1941—2012)
Шлюб:	Ярослава Володимирівна Бойко
Діти:	1) Орест 2) Нестор 3) Уляна 4) Оксана
Військова служба
Роки служби:	1945
Приналежність:	Українська національна армія
Звання:	рядовий
Битви:	Німецько-радянська війна
Нагороди:	Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Життєпис

Раннє життя

Народився 5 червня 1925 року в селі Русів, Снятинського повіту, Станиславівського воєводства, Польської Республіки (нині Коломийський район, Івано-Франківська область, Україна). Навчався в Русівській публічній загальній, Снятинській гімназії імені Францішека Карпінського та в Снятинській середній школах. З 1941 року — у лавах юнацтва Організації українських націоналістів^[9][10]. У 1943 році закінчив Снятинську державну торговельну школу. У 1944 році емігрував через Австрію до Німеччини.

Друга світова війна

За дорученням ОУН в березні 1945 року став у ряди 2-ї дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав в Західній Чехії, де дивізія потрапила до американців. Завдяки цьому знову опинився в Німеччині^[11].

В еміграції

У 1946 році закінчив українську гімназію в Мюнхені, де викладав його майбутній тесть професор Володимир Бойко. З 1948 року — член «Пласту», з 1949 — член студентського ідеологічного товариства національного соціалізму «Зарево». Також у 1949 році закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, отримавши кваліфікацію економіста.

У 1950 році переїжджає до Монреалю, Канада, де стає активним членом української діаспори. У 1954 році закінчує Університет Конкордія. У 1956 році на з'їзді Українського національного об'єднання Канади Миколу Плав'юка було обрано заступником Голови Президії УНО, а в 1959 — Головою цього товариства. Висунув ідею створення громадського об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО). У 1964 році на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання.

З 1964 року — член Проводу українських націоналістів. У 1967 році був одним з організаторів першого Світового Конґресу Вільних Українців у Нью-Йорку. У 1973, на другому Світовому конгресі, обраний його першим віце-президентом, у 1978, на третьому з'їзді, став президентом СКВУ^[12]. Після смерті Олега Штуля-Ждановича в 1977 році, коли ОУН очолив Денис Квітковський, обійняв посаду заступника Голови ПУН. З 1979 — Голова ОУН. У період з 1979 по 2010 обирався Головою ПУН ще 10 разів.

17—19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а згодом після смерті Миколи Лівицького, президентом УНР в екзилі^[11]. 14]—15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав'юком Миколою Васильовичем першому всенародно обраному Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки^[1][13][14].

У «Пласті» займав посади Крайового Коменданта Уладу пластунів-юнаків Канади, заступника Голови Головної Пластової Булави і Головного Булавного Уладу пластунів-сеньйорів. Належав до куреня Лісові Чорти.

18 травня 1993 року Миколі Плав'юку було надано українське громадянство^[3]. Також був удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого I (2007)^[15] і II (2002)^[16] ступенів, та ордена «За заслуги» III ступеня (1996)^[17].

Проживав в Києві та Канаді. Помер 10 березня 2012 року у місті Гамільтон, Онтаріо, Канада^[7][5][11]. Похований на Цвинтарі святого Володимира у Оквіллі^[18].

Сім'я

• Дружина: Бойко Ярослава Володимирівна
  • Син: Плав'юк Орест Миколайович
  • Син: Плав'юк Нестор Миколайович
  • Дочка: Плав'юк Уляна Миколаївна
  • Дочка: Плав'юк Оксана Миколаївна

Також має 9 онуків та 4 правнуків.

Нагороди

• Шевченківська медаль (Канада)

Україна

• Орден «За заслуги» III ступеня (№ 1140/96 від 29 листопада 1996) — за особистий внесок у розвиток української державності, активну громадську та гуманістичну діяльність^[17]
• Орден князя Ярослава Мудрого II ступеня (№ 754/2002 від 22 серпня 2002) — за визначні особисті заслуги перед Україною у становленні її незалежності, збереженні та розвитку традицій державотворення^[16]
• Орден князя Ярослава Мудрого I ступеня (№ 498/2007 від 5 червня 2007) — за самовіддане служіння українському народові, визначні особисті заслуги у відродженні незалежності України^[15]

УПЦ КП

• Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого

Пам'ять

Пам'ятна дошка на фасаді ратуші міста Снятин

• Вулиця Миколи Плав'юка існує в деяких населених пунктах України.
• Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 90 років з дня народження Миколи Плав'юка відзначалося на державному рівні^[19].
• У січні 2017 року на фасаді ратуші міста Снятин було відкрито меморіальну дошку. ^[20]