Погорілко Павло Ферапонтович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Погорілко.

Павло Ферапонтович Погорілко (1869–1937) — український священник, архієпископ всієї України УАПЦ, член Української Центральної Ради від духівництва Києва.

Погорілко Павло Ферапонтович
Народився	6 (18) листопада 1869  Чернівці, Вінницька область
Помер	1937
Діяльність	пресвітер
Alma mater	Київська духовна академія
Посада	єпископ
Конфесія	Українська автокефальна православна церква

Біографія

Був священником Подільської єпархії у селі Жолоби на Вінниччині. До липня 1918 року входив до Всеукраїнського православного церковного собору, аж поки проросійська більшість не ухвалила рішення про позбавлення своїх противників — прибічників автокефалії Православної церкви в Україні делегатських мандатів. 11.1919 — за читання євангеліє українською мовою був відсторонений архієпископом Пименом (Пєговим).

28.01.1923 — прийняв хіротонію від обновленців — митрополита Антоніна (Грановського), архієпископа Іоанна Альбінського, та єпископа Олександра (Раєвського). 10.02.1923 — призначений єпископом Кам'янецьким, вікарієм Подільської єпархії. 13–16 лютого бере участь у Першому Всеукраїнському Церковно-обновленському з'їзді, як єпископ Ольгопольський, вікарій Подільської єпархії. У березні 1923 утворює на Поділлі БОПУПАЦ (Братське об'єднання парафій Української Православної Автокефальної Церкви). З 1926 — веде богослужіння на Полтавщині.

У 1927 році залишив церковну діяльність і надалі займався викладанням української мови в Харкові. Відвідував Ново-Троїцький собор Харкова, що зберігав вірність митрополиту Сергію (Страгородському)^[1].

31 жовтня 1933 року був заарештований. 26 січня 1934 року постановою Особливої наради при колегії ДПУ УСРР засуджений до трьох років заслання до Казахстану. Звільнено з-під варти, давши підписку із зобов'язанням виїхати до місця заслання в Уральськ не пізніше 12 лютого 1934 року. Термін відбув. Реабілітований в 1989 році^[1].