Поліфонічні варіації

Поліфонічні варіації — варіації, що будуються на використанні різних прийомів і форм поліфонії.

Поліфонічні варіації можуть містити різні засоби, які характерні для багатоголосної музики, зокрема, контрапункт (поєднання декількох мелодій), музичну імітацію (повторення в будь-якому голосі мелодії, яка до цього звучала в іншому голосі), поліфонізацію акордової вертикалі та інші^[1].

Поліфонічні варіації поділяються на злиті остинатні та незлиті неостинатні. Перші побудовано на базі незмінної одноголосої мелодії, яка триває недовго. В других розгортається одно- або багатоголосна тема, яка може змінюватись та доповнюватись за допомогою поліфонічних засобів^[1].

До поліфонічних варіацій відносять мотет, бассо остінато (в тому числі пасакалія), чакона, фугета, кводлібет та інші^[1].

У вокальній музиці поліфонічні варіації є прикладом складних форм (наприклад, арія Дідони з опери Г. Перселла «Дідона й Еней»). Пізніше у вокальних творах стали надавати перевагу гомофонним варіаціям^[2]. У сучасній музиці поліфонічні варіації застосовували Б. Барток, В. Лютославський, М. Регер, І. Стравінський, В. Торміс, П. Гіндеміт, Д. Шостакович та інші^[1].

Джерела

• Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — 632 с.
• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)