Попович Мирослав Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Попович.

Миросла́в Володи́мирович Попо́вич (12 квітня 1930, Житомир — 10 лютого 2018^[2], Київ) — радянський та український філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001—2018), завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.

Попович Мирослав Володимирович
Мирослав Володимирович Попович
Українська філософія
Народження	12 квітня 1930(1930-04-12)  Житомир, Волинська округа, УСРР
Смерть	10 лютого 2018(2018-02-10) (87 років)  Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство (підданство)	СРСР  Україна
Знання мов	українська[1] і російська[1]
Діяльність	письменник, історик, викладач університету, педагог
Член	НАНУ
Науковий ступінь	доктор філософських наук (1967)
Школа / Традиція	Київська філософська школа
Основні інтереси	- логіка, методологія та філософія науки - філософія і історія культури - історія української культури
Alma mater	філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1953)
Зазнав впливу	Кант Гегель Маркс Віденський гурток Фреге Рассел
Історичний період	Філософія XX століття
Партія	КПРС
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «25 років незалежності України» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» Кавалер ордена Почесного легіону Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. З 1930 року мешкав в місті Ізяслав. Вчився в середній школі № 1, де вчителювали його батьки — Олександра Рутківська і Володимир Попович.

• 1941 року на фронті німецько-радянської війни загинув батько.
• 1946 року Мирослав Попович, разом із братом Володимиром і матір'ю, яка під час німецької окупації працювала в друкарні «Заславського вісника», під загрозою переслідувань переїхали до діда в Народичі.
• 1948 — закінчив Народицьку середню школу № 1.
• 1948—1953 — студент філософського факультету Київського університету ім. Шевченка.
• 1953—1956 — директор і вчитель історії середньої школи у селищі Золотий Потік Золотопотіцького району Тернопільської області.
• 1956, серпень — звільнений з посади директора, переведений вчителем до школи у селі Порхова того ж району^[3]
• 1956—1959 — аспірант Інституту філософії АН України.
  1959 — молодший науковий співробітник реферативної групи Інституту філософії АН України.
• 1960 — захист кандидатської дисертації «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» (рос. “Иррационализм в современной французской буржуазной философии”).
• 1960 — присуджено науковий ступінь кандидата філософських наук.
• 1961 — в. о. вченого секретаря Інституту філософії АН України.
• 1962 — старший науковий співробітник відділу діалектичного матеріалізму.
• 1965 — присвоєне вчене звання старшого наукового співробітника.
• 1966 — захист докторської дисертації на тему: «Філософський аналіз мови науки» (рос. “О философском анализе языка науки”).
• 1967 — в.о. завідувача відділом методології, методики і техніки соціальних досліджень Інституту філософії АН України.
• 1967 — присуджено науковий ступінь доктора філософських наук.
• 1969 — завідувач відділом логіки наукового пізнання Інституту філософії АН України.
• 1970 — нагороджений медаллю рос. “За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина”.
• 1974 — присвоєне вчене звання професора.
• 1982 — нагороджений медаллю рос. “В память 1500-летия Киева”.
• 1984 — завідувач відділом логіки наукового пізнання та філософських основ природознавства Інституту філософії.
• 1986 — завідувач відділу філософії, логіки та методології науки Інституту філософії АН України.
• 1989 — голова першого осередку Руху.
   — член Капітули україно-польського порозуміння.
   — член Комітету з Державних премій України (гуманітарна секція).
   — член Комітету з Національних премій України ім. Тараса Шевченка.
• 1992 — обраний членом-кореспондентом НАН України.
   — Президент Філософського товариства України.
   — Президент товариства «Україна-Франція».
• 1996 — завідувач відділу логіки та методології науки Інституту філософії АН України.
• 1996 — нагороджений відзнакою Президента України — орденом «За заслуги» III ступеня.
• 2000 — присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
• 2001 — присуджена національна премія України ім. Тараса Шевченка.
• 2001 — виконувач обов'язків директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.
• 2001 — нагороджений премією ім. В. І. Вернадського Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — XXI століття».
• 2002 — лауреат шостої загальнонаціональної програми «Людина року-2001» в номінації «Вчений року».
• 2002 — директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
• 2003 — академік НАН України.
• 2003 — премія «Людина року-2003» в номінації «Вчений року».
• 2005 — кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня.
• 2005 — французький орден Почесного легіону.
• 2006 — відзнака НАН України «За наукові досягнення».
• 2008 — «Золота медаль ім. В. І. Вернадського НАН України».
• 2009 — Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
• 2015 — Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».^[4]

Головний редактор наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія“. Серія Філософія».

Могила Мирослава Поповича, Байкове кладовище

Смерть

Помер після операції на серці 10 лютого 2018 року у Києві на 88 році життя^[5][6][7]. Прощальна церемонія відбулася 13 лютого 2018 року у Великому конференц-залі Національної академії наук України. У церемонії взяв участь Президент України Петро Порошенко^[8]. Був похований 13 лютого на Байковому кладовищі (ділянка № 33)^[9].

Вшанування пам'яті

Через декілька днів після смерті Поповича, на сайті Київської міської ради була подана електронна петиція з пропозицією перейменувати на його честь вулицю Семашка, у Святошинському районі Києва, де він провів останні роки життя (не набрала достатньої кількості голосів)^[10]. 8 вересня 2022 року вулицю Семашка у Святошинському районі Києва, на якій проживав філософ, було перейменовано на вулицю Мирослава Поповича.^[11][12]

Указом Президента України № 32/2018 від 14 лютого 2018 року, Поповича за визначні заслуги перед Україною посмертно нагороджено Орденом Свободи.^[13]

28 січня 2022 року ім'я Мирослава Поповича присвоєно Ізяславському ліцею № 1^[14].

Сутнісні публікації

• «Похід проти розуму: Ірраціоналізм у сучасній французькій буржуазній філософії» (1960)
• «О философском анализе языка науки» (1966)
• «Логіка і наукове пізнання» (1971)
• «Философские вопросы семантики» (1975)
• «Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте» (1979)
• «Григорій Сковорода» (1984, співав)
• «Мировоззрение древних славян». Київ, Наукова думка, 1985. — 168 с.^{[недоступне посилання з вересня 2019]} (EBook 2016, pdf)
• «Микола Гоголь» (1989)
• «Україна і Європа: праві і ліві» (1996)
• «Раціональність і виміри людського буття» (1997)
• «Нарис історії культури України» (1998) ISBN 966-505-205-5
• «Універсальний словник-енциклопедія» (1999, головний редактор)
• «Червоне століття» (2005) (pdf)
• «Бути людиною» (2011)
• «Філософія свободи» (2018)

Відзнаки

• 1992 — Член-кореспондент АН України
• 1996 — Орден «За заслуги» ІІІ ст. — за заслуги у розвитку філософської науки, багаторічну плідну наукову діяльність^[15]
• 2000 — Заслужений діяч науки і техніки України — за самовіддану працю, вагомі досягнення у професійній діяльності^[16]
• 2001 — лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка — за книгу «Нарис історії культури України» ^[17]
• 2002 — Орден «За інтелектуальну відвагу» — за значний внесок у поглиблення і розвиток європейськості української політичної та філософської думки ^[18]
• 2003 — Дійсний член (академік) Національної Академії Наук України
• 2005 — орден князя Ярослава Мудрого V ст. — за визначні особисті заслуги в розвитку філософської науки, багатогранну дослідницьку діяльність у галузі національної духовної та політичної культури^[19]
• 2005 — орден Почесного легіону (Франція)
• 2007 — Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України
• 2009 — Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка^[20]
• 2016 — Відзнака Президента України ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).^[21]
• 2018 — Орден Свободи (посмертно; згідно з Указом Президента України 32/2018) — за визначні особисті заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства і розвитку демократії, багаторічну плідну наукову та громадсько-політичну діяльність)^[13]