Прокоп'юк Сергій Валерійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Прокоп'юк.

Сергі́й Вале́рійович Прокоп'ю́к (позивний «Лапа»; 29 листопада 1976, селище Новоорськ, Оренбурзька область, РРФСР, СРСР — 10 вересня 2022, село Спірне, Бахмутський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, штаб-сержант Збройних сил України, головний сержант 105-ї окремої бригади територіальної оборони (м. Тернопіль), учасник російсько-української війни. Нагороджений нагрудним знаком «105 окрема бригада ТрО» (2023, посмертно), кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2023, посмертно) та Почесний громадянин Скала-Подільської ТГ (2024, посмертно).

Прокоп'юк Сергій Валерійович
Штаб-сержант
Загальна інформація
Народження	29 листопада 1976(1976-11-29) Новоорськ
Смерть	10 вересня 2022(2022-09-10) (45 років) Спірне
Громадянство	Україна
Військова служба
Вид ЗС	Сухопутні війська
Формування	105 ОБрТрО
Війни / битви	російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Сергій Валерійович Прокоп'юк народився 29 листопада 1976 року в селищі Новоорськ Оренбурзької області (на той час — РРФСР, СРСР). У дев'ятирічному віці разом із родиною переїхав до селища Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області, де минули його дитинство та юність. Навчався у Скала-Подільській школі № 2 (нині — Скала-Подільська загальноосвітня школа І–ІІ ступенів).

Після закінчення Кам'янець-Подільського міського професійно-технічного училища № 6 розпочав строкову службу в Збройних силах України. 25 грудня 1994 року склав військову присягу на вірність українському народові. У 2001 році пройшов спеціальну підготовку з водолазної справи. Під час служби мав звання сержанта, згодом — прапорщика(відповідно до змін у законодавстві 2020 року — еквівалентно званню штаб-сержанта). Згодом залишив військову службу з особистих причин.

Понад 20 років працював оператором на підприємстві ТОВ "Дінтер Україна Скала. У статті I. Белякової його охарактеризовано як щирого, працьовитого й надійного чоловіка, «людину слова», яка жила за принципом: «Сказав — зробив^[1]». Також відзначали його почуття гумору, відкритість та готовність допомагати іншим.

Захоплювався різними видами спорту, зокрема гирьовим. Брав участь у районних спортивних змаганнях, де неодноразово здобував перемоги та призові місця. З 2016 року підтримував діяльність спортивного клубу «Скеля» у Скалі-Подільській, передаючи свій досвід молодому поколінню.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року Сергій Прокоп'юк добровільно став на захист держави. Був одним із перших у громаді, хто пройшов медичну комісію та розпочав військову службу. Служив на посаді головного сержанта 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти військової частини А7167 у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони (м. Тернопіль). Мав позивний «Лапа».

У складі підрозділу брав участь у бойових діях на території Сумської, Полтавської та Донецької областей — зокрема, у звільненні населених пунктів, а також в обороні та утриманні позицій на лінії фронту.

10 вересня 2022 року Сергій Прокоп'юк загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу села Спірне Бахмутського району Донецької області. За свідченнями побратимів, загинув, прикриваючи товаришів.

Похований 14 вересня 2022 року у смт Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області.

Залишилися дружина та двоє доньок.

Вшанування пам'яті

Улітку 2023 року Сергія Валерійовича урочисто вшанували на Алеї Слави Героїв у смт Скала-Подільська за ініціативою Скала-Подільської ОТГ.

Нагороди

• нагороджений нагрудним знаком «105 ОБрТрО» (28 серпня 2023),
• кавалер ордена «За мужність» III ступеня (25 вересня 2023, посмертно),
• Почесний громадянин Скала-Подільської ТГ (8 серпня 2024, посмертно).

Спогади доньок

У книзі «Творчість, обпалена війною» (2025) вміщено спогади доньок загиблого військовослужбовця.

Прокоп'юк Анастасія Сергіївна:  

Мій батько був сильним і мужнім чоловіком. Коли розпочалась повномасштабна війна, він відправив мене до Польщі, а сам пішов захищати Україну та нас. Ми постійно тримали зв'язок: часто листувалися, інколи зідзвонювались. Для мене батько був постійною підтримкою та турботою і назавжди залишиться в моїй пам'яті. З ним я могла говорити про все на світі, довіряти йому свої найважливіші секрети. Нам його дуже бракує. Ми сумуємо і пам'ятаємо про нього^[2].  

Прокоп'юк Софія Сергіївна:

Є один спогад, який не дає мені спокою. Якось тато сказав мамі: «Я, напевно, своєю смертю не помру. Я помру молодим». Це були слова, вимовлені ніби між іншим, без драматизму, але такі, що врізаються в серце назавжди. Він ніби передчував свою долю. Знаючи його характер — мужній, стриманий, терплячий — ми розуміли, що ці слова не були випадковістю. Тато був з тих, хто ніколи не ховався за чужими спинами, хто завжди йшов вперед, хто брав на себе більше, ніж повинен. І так, на жаль, сталося. Його не стало у віці 45 років… Занадто рано. Але, як і передчував сам, не від старості й спокою, а так, як жив — з гідністю, мужністю і до останнього подиху лишаючись вірним собі^[3].