Проміскуїтет

Проміскуїтет, сексуальна нерозбірливість — практика частих статевих стосунків з різними партнерами або нерозбірливість у виборі сексуальних партнерів.^[1] Цей термін може нести моральне осудження. Поширеним прикладом поведінки, яку багато культур вважають розбещеною, є секс на одну ніч, і його частота використовується дослідниками як маркер розбещеності.^[2]

Те, яка сексуальна поведінка вважається розбещеною, змінюється залежно від культури, як і поширеність розбещеності. До різних статей та цивільних законів часто застосовуються різні стандарти. Феміністки традиційно стверджують, що існує значний подвійний стандарт щодо того, як чоловіків і жінок оцінюють за розбещеність. Історично склалося так, що стереотипи розпусної жінки зазвичай мали зневажливий характер, як-от «повія» (або «шльондра», «хвойда») чи «блудниця» (або «розпусниця»). Водночас, чоловічі стереотипи були більш різноманітними: деякі виражали схвалення, наприклад, «жеребець» (або «мачо», «донжуан») чи «ловелас» (або «гравець»), тоді як інші натякали на соціальну девіацію чи осуд, як-от «бабій» (або «спідничник») чи «розпусник» (або «перелюбник»). Наукове дослідження, опубліковане в 2005 році, показало, що розбещені чоловіки та жінки схильні до зневажливого осуду.^[3]

Розбещені статеві зв'язки поширені серед багатьох видів тварин.^[4] Деякі види мають розбещені системи спарювання, починаючи від поліандрії та полігінії і закінчуючи системами спарювання без стабільних стосунків, де спарювання між двома особинами є одноразовою подією. Багато видів утворюють стабільні парні зв'язки, але все ще спарюються з іншими особинами поза парою. У біології випадки розбещеності у видів, які утворюють парні зв'язки, зазвичай називають позапарними копуляціями.

Походження поняття

Термін «проміскуїтет» був запроваджений в XIX столітті для позначення передбачуваної стадії невпорядкованих статевих відносин в первісному людському суспільстві, що передували виникненню шлюбу і сім'ї.^[5][6] Однак припущення про таку стадію до цього часу не підтвердилося, оскільки проміскуїтет безпосередньо не спостерігався в жодного народу ні в давнину, ні в сучасних відсталих суспільствах. Власне постійний, не спорадичний проміскуїтет взагалі не характерний для вищих ссавців, тож з погляду етології реконструкція проміскуїтету для людей чи їх безпосередніх предків є не підкріпленою фактичним матеріалом гіпотезою.

Мотивації

Точно оцінити сексуальну поведінку людей складно, оскільки існують сильні соціальні та особисті мотиви, залежно від соціальних санкцій та табу, для применшення або перебільшення повідомленої сексуальної активності.

Американські дослідження, проведені у 1978 та 1982 роках, показали, що переважна більшість чоловіків була готова до статевого акту з незнайомими жінками середньої привабливості, які їм пропонували. На противагу цьому, жодна жінка не погодилася на такі пропозиції від незнайомих чоловіків середньої привабливості. Якщо чоловіки, незалежно від своєї згоди, загалом комфортно сприймали ці прохання, то жінки відповідали на них шоком і огидою.^[7]

Кількість статевих партнерів, які люди мали протягом життя, суттєво змінюється в межах однієї популяції. У сучасному світі ми спостерігаємо зростання кількості людей, які більш комфортно почуваються зі своєю сексуальністю. Загальнонаціональне опитування, проведене у Сполучених Штатах у 2007 році, виявило, що медіанна кількість статевих партнерок, про яку повідомили чоловіки, становила сім, а медіанна кількість статевих партнерів, про яку повідомили жінки, — чотири. Така розбіжність може бути пояснена тим, що: чоловіки, ймовірно, завищували повідомлену кількість партнерів; жінки занижували фактичну кількість; або невелика частка жінок мала значно більшу кількість партнерів, ніж більшість інших, що призвело до того, що середнє арифметичне значення стало помітно вищим за медіану; або ж усі ці фактори спрацювали одночасно. Приблизно 29 % чоловіків і 9 % жінок повідомили, що мали понад 15 статевих партнерів протягом свого життя.^[8] Дослідження поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом, послідовно демонструють, що невеликий відсоток досліджуваного населення має більше партнерів, ніж середній чоловік чи жінка, а менша кількість людей має менше, ніж середній статистичний показник. Важливим питанням в епідеміології інфекцій, що передаються статевим шляхом, є те, чи ці групи з'єднуються переважно випадковим чином із сексуальними партнерами з усієї популяції чи в межах своїх соціальних груп.

Систематичний огляд 2006 року, в якому проаналізовано дані з 59 країн світу, не виявив зв'язку між регіональними тенденціями сексуальної поведінки, такими як кількість сексуальних партнерів, та станом сексуального здоров'я. Набагато більш прогностичними для стану сексуального здоров'я є соціально-економічні фактори, такі як бідність та мобільність.^[9] Інші дослідження показали, що люди з кількома випадковими сексуальними партнерами частіше діагностують інфекції, що передаються статевим шляхом.^[10]

Сильна та імпульсивна розбещеність, разом із компульсивним бажанням займатися незаконним сексом з прив'язаними особами, є поширеним симптомом емоційно нестабільного розладу особистості, гістріонного розладу особистості, нарцисичного розладу особистості та антисоціального розладу особистості, але більшість розбещених осіб не мають цих розладів.^[11]

Міжкультурні дослідження

У 2008 році дослідження, проведене американським університетом щодо міжнародної розбещеності, показало, що в індустріально розвиненому світі фіни мали найбільшу кількість сексуальних партнерів, а британці мають найбільшу кількість серед великих західних індустріальних країн.^[12] У дослідженні вимірювалися одноразові стосунки, ставлення до випадкового сексу та кількість сексуальних партнерів. Загальнонаціональне опитування 2014 року у Великій Британії назвало Ліверпуль містом з найбільшою розпустою в країні.^[13]

Позиція Великої Британії в міжнародному індексі «може бути пов'язана зі зростанням соціальної сприйнятливості розбещеності як серед жінок, так і серед чоловіків». Рейтинг Великої Британії був «пояснений такими факторами, як зниження релігійних докорів сумління щодо позашлюбного сексу, зростання рівної оплати праці та рівних прав для жінок, а також високо сексуалізована масова культура».^[14][15][16]

10 найкращих країн ОЕСР з населенням понад 10 мільйон у рейтингу розбещеності дослідження, у порядку спадання: Велика Британія, Німеччина, Нідерланди, Чехія, Австралія, Сполучені Штати, Франція, Туреччина, Мексика та Канада.^[17][18][19]

Опитування, проведене Superdrug у 2017 році, показало, що Велика Британія є країною з найбільшою кількістю сексуальних партнерів — в середньому 7, тоді як Австрія мала близько 6,5.^[20][21] Опитування Trojan Sex Life Survey 2012 року показало, що афроамериканські чоловіки повідомляли про в середньому 38 сексуальних партнерок протягом свого життя.^[22] Дослідження, профінансоване виробником презервативів Durex, проведене у 2006 році та опубліковане у 2009 році, вимірювало розбещеність за загальною кількістю сексуальних партнерів. Опитування показало, що австрійські чоловіки мали найбільшу кількість сексуальних партнерок у світі — в середньому 29,3. Серед жінок у світі новозеландки мали найбільшу кількість сексуальних партнерів — в середньому 20,4 сексуальних партнера. У всіх опитаних країнах, крім Нової Зеландії, чоловіки повідомляли про більше сексуальних партнерів, ніж жінки.^[23][24]

В одному огляді було виявлено, що люди з розвинених західних країн мали більше сексуальних партнерів, ніж люди з країн, що розвиваються, загалом, тоді як рівень ІПСШ був вищим у країнах, що розвиваються.^[25]

За даними Глобального опитування про секс, проведеного Durex за 2005 рік, люди мали в середньому дев'ять сексуальних партнерів, найбільше в Туреччині (14,5) та Австралії (13,3), а найменше в Індії (3) та Китаї (3,1).^[26]

За Загальним соціальним опитуванням, проведеним у Сполучених Штатах у 2012 році Національним центром дослідження громадської думки Чиказького університету, протестанти в середньому мали більше сексуальних партнерів, ніж католики.^[27] Аналогічно, дослідження 2019 року, проведене Інститутом сімейних досліджень у США, показало, що серед молодих людей, які ніколи не перебували в шлюбі, протестанти мають більше сексуальних партнерів, ніж католики.^[28]

Жіночий проміскуїтет

Докладніше: Жіночий проміскуїтет

Імператриця Катерина ІІ, ключова фігура епохи Просвітництва, широко відома своєю сексуальною розбещеністю.

Дослідження, проведене у Сполучених Штатах у 1994 році, виявило, що майже всі гетеросексуальні жінки у шлюбі повідомляли про статеві контакти виключно зі своїми чоловіками. Тоді як неодружені жінки майже завжди вказували, що за останні три місяці мали не більше одного статевого партнера. При цьому лесбійки, які перебували в тривалих стосунках, повідомляли про меншу кількість зовнішніх партнерів, ніж гетеросексуальні жінки.^[29] Однак новіші дослідження суперечать твердженню, що гетеросексуальні жінки здебільшого моногамні. Дослідження 2002 року показало, що від 45 % до 55 % заміжніх гетеросексуальних жінок вступають у сексуальні стосунки поза шлюбом,^[30] тоді як оцінка для гетеросексуальних чоловіків, які вдаються до такої ж поведінки, у тому ж дослідженні становила 50–60 %.^[30]

Одним із можливих пояснень гіперсексуальності є травма дитячого сексуального насильства (ДСН). Численні дослідження вивчали кореляцію між ДСН та ризикованою статевою поведінкою. Родрігес-Средницькі та Офелія (Rodriguez-Srednicki and Ofelia) за допомогою анкети дослідили кореляцію між ДСН, пережитим жінками, та їхньою саморуйнівною поведінкою у дорослому віці. Різноманітність та вік жінок у вибірці були різними. Трохи менше половини опитаних жінок повідомили про ДСН, тоді як решта не повідомила про дитячі травми. Результати дослідження визначили, що саморуйнівна поведінка, включно з гіперсексуальністю, корелює з ДСН у жінок.^[31] ДСН може створювати сексуальні схеми, які призводять до ризикованої сексуальної поведінки.^[32] Це може проявлятися в їхніх сексуальних взаємодіях із дорослішанням дівчат. Сексуальна поведінка жінок, які пережили ДСН, відрізнялася від поведінки жінок, які не пережили ДСН. Дослідження показують, що жертви ДСН, як правило, мають більше сексуальних партнерів та займаються сексуальною поведінкою з більшим ризиком.^[33]

Принаймні з 1450 року слово «повія» використовується, часто зневажливо, для опису сексуально розпусної жінки. В епоху Єлизавети та Якова II, а також до неї, такі терміни, як «повія» та «хвойда», використовувалися для опису жінок, яких вважали розпусними, як це видно, наприклад, у п'єсі Джона Вебстера 1612 року «Білий диявол».

Торнгілл та Гангестад виявили, що жінки набагато частіше фантазують та відчувають потяг до чоловіків поза парою під час фертильної фази менструального циклу, ніж у лютеїнову фазу, тоді як потяг до основного партнера не змінюється залежно від менструального циклу.^[34] Дослідження 2004 року, проведене Піллсвортом, Хасселтоном та Бассом, суперечило цьому, виявивши більший сексуальний потяг у парі під час цієї фази та відсутність збільшення потягу до чоловіків поза парою.^[34]

У норвезьких студентів Кеннайр та ін. (2023) не виявили ознак подвійних стандартів у сексуальному плані ні в короткострокових, ні в довгострокових шлюбних стосунках, ні у виборі друга, окрім того, що самостимуляція жінок була більш прийнятною, ніж чоловіча.^[35]

Чоловічий (гетеросексуальний) проміскуїтет

Джон Вілмот, відомий розпусник^[36]

Джакомо Казанова був відомий своєю розбещеністю.

Дослідження 1994 року, проведене у Сполучених Штатах, яке розглядало кількість сексуальних партнерок протягом життя, показало, що 20 % гетеросексуальних чоловіків мали одну партнерку, 55 % мали від двох до двадцяти партнерок, а 25 % мали понад двадцять сексуальних партнерок.^[37] Пізніші дослідження повідомляють про аналогічні цифри.^[38]

У Сполученому Королівстві національно репрезентативне дослідження, проведене у 2013 році, показало, що протягом життя 33,9 % гетеросексуальних чоловіків мали 10 або більше сексуальних партнерок. Серед чоловіків віком від 45 до 54 років 43,1 % повідомили про 10 або більше сексуальних партнерок.^[39]

Репрезентативне дослідження, проведене в Австралії у 2003 році, показало, що гетеросексуальні чоловіки мали в середньому 8 сексуальних партнерок протягом свого життя. Щодо сексуальних партнерок протягом життя: 5,8 % мали 0 партнерок, 10,3 % мали 1 партнерку, 6,1 % мали 2 партнерки, 33 % мали від 3 до 9 партнерок, 38,3 % мали від 10 до 49 партнерок та 6,6 % мали понад 50 сексуальних партнерок.^[40]

Репрезентативне дослідження, проведене в Австралії у 2014 році, показало, що гетеросексуальні чоловіки мали в середньому 7,8 сексуальних партнерок протягом свого життя. Щодо сексуальних партнерок протягом життя: 3,7 % мали 0 партнерок, 12,6 % мали 1 партнерку, 6,8 % мали 2 партнерки, 32,3 % мали від 3 до 9 партнерок, 36,9 % мали від 10 до 49 партнерок і 7,8 % мали понад 50 сексуальних партнерок.^[41]

Чоловічий (гомосексуальний та чоловіків, які практикують секс із чоловіками) проміскуїтет

Докладніше: Чоловіки, які практикують секс із чоловіками

Дослідження Дж. Майкла Бейлі показало, що гомосексуальні та гетеросексуальні чоловіки мають однаковий рівень інтересу до випадкового сексу. Однак гетеросексуальні чоловіки були обмежені у своїй здатності займатися сексом з такою кількістю жінок, з якою вони хотіли б. За словами Бейлі, «ці факти свідчать про те, що жінки відповідають за темп сексу. Геї та гетеросексуальні чоловіки хочуть випадкового сексу, але лише гетеросексуальні чоловіки мають гальмо жіночої сексуальної обережності, яке їх уповільнює».^[42]

Британське дослідження NATSAL 2013 року показало, що протягом життя (медіана) геї зазвичай мали 19 сексуальних партнерів.^[43] У попередньому році 45,8 % геїв повідомили, що мали 1 сексуального партнера, 21,3 % повідомили, що мали від 2 до 4, 7,3 % повідомили, що мали від 5 до 9, а 19,6 % повідомили, що мали 10 або більше сексуальних партнерів. 6 % геїв не мали жодного партнера.^[43] 71,1 % геїв протягом життя мали понад 10 сексуальних партнерів.^[43]

Дослідження, проведене в Австралії у 2014 році, показало, що геї мали в середньому 22 сексуальних партнерів протягом життя (сексуальний партнер визначався як поцілунок, дотик або статевий акт).^[44] 37,8 % геїв мали понад 50 сексуальних партнерів протягом життя.^[44] Минулого року 50,1 % геїв повідомили, що мали 0 або 1 партнера, тоді як 25,6 % повідомили про 10 або більше партнерів.^[44]

Дослідження сексуальної поведінки геїв можуть надмірно представляти розпусних респондентів.^[45][46][47] Це пояснюється тим, що геї становлять невелику частину чоловічого населення, і тому багато дослідників покладалися на опитування щодо зручності для дослідження поведінки геїв. Приклади такого типу вибірки включають опитування чоловіків у додатках для знайомств, таких як Grindr, або пошук волонтерів у гей-барах, клубах та саунах. Опитування щодо зручності можуть виключати геїв, які перебувають у стосунках, чоловіків, які не користуються додатками для знайомств, або чоловіків, які не відвідують гей-місця.^[45][48] Наприклад, британські та європейські опитування щодо зручності включали приблизно в п'ять разів більше геїв, які повідомили про «5 або більше сексуальних партнерів», ніж національно репрезентативне дослідження NATSAL.^[49][47] Опитування з ймовірнісною вибіркою є більш корисними в цьому відношенні, оскільки вони прагнуть точно відобразити характеристики чоловічого гей-населення. Прикладами є NATSAL у Великій Британії та Загальне соціальне опитування у Сполучених Штатах.

За словами Джона Корвіно, противники прав геїв часто посилаються на дослідження розбещеності, проведені за допомогою вибірки зручності.^[50] Психолог Дж. Майкл Бейлі заявив, що соціальні консерватори використовують розбещеність серед геїв як доказ «декадентської» природи геїв, але каже: «Я думаю, що вони помиляються. Розбещені геї виражають по суті чоловічу рису. Вони роблять те, що зробили б більшість гетеросексуальних чоловіків, якби могли. У цьому сенсі вони такі ж, як гетеросексуальні чоловіки, за винятком того, що в них немає жінок, які б їх обмежували».^[51]

Щодо інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), деякі дослідники стверджують, що кількість сексуальних партнерів, яких мали геї, не може повністю пояснити рівень інфікування ВІЛ у цій популяції. Згідно зі статтею, опублікованою в BMJ, незахищений рецептивний анальний секс, який несе вищий ризик передачі ВІЛ, є важливішим фактором.^[52]

Дослідження 1989 року показало, що серед гомосексуальних чоловіків наявність понад 100 партнерів є, хоча й рідкісною.^[53] Дослідження 1994 року показало, що різниця в середній кількості сексуальних партнерів між геями та гетеросексуальними чоловіками «не здавалася дуже великою».^[54][55]

У дослідженні 2007 року повідомлялося, що два великих опитування населення виявили, що «більшість геїв мали таку ж кількість незахищених сексуальних партнерів щорічно, як і гетеросексуальні чоловіки та жінки».^[56][57]

Еволюція

Еволюційні психологи припускають, що умовна схильність людини до розбещеності успадкована від предків мисливців-збирачів. Розбещеність збільшує ймовірність народження дітей, таким чином є «еволюційною» пристосованістю. На їхню думку, жіноча розбещеність є вигідною, оскільки дозволяє жінкам вибирати батьків для своїх дітей, які мають кращі гени, ніж їхні партнери, щоб забезпечити кращий догляд за своїм потомством, мати більше дітей та бути формою страхування фертильності.^[58] Чоловіча розбещеність, ймовірно, була вигідною, оскільки дозволяла чоловікам народжувати більше дітей.

Первісна розбещеність

Первісна розбещеність або початкова розбещеність — це гіпотеза ХІХ століття, яка стверджувала, що люди спочатку жили в стані розбещеності або «гетеризму» до появи суспільства, яким ми його розуміємо.^{[59][60][61][62][63]} Гетеризм — це теоретичний ранній стан людського суспільства, постульований антропологами ХІХ століття, який характеризувався відсутністю інституту шлюбу в будь-якій формі, за якого жінки були спільною власністю свого племені, а діти ніколи не знали, хто їхні батьки.^[64]

Реконструкція первісного стану первісного суспільства або людства базувалася на ідеї прогресу, за якою всі культури мають ступені вдосконалення та ускладнення. Здавалося логічним припустити, що ніколи раніше типи сімей, що розвивалися, не існували просто так, а в первісному суспільстві сексуальні стосунки були без будь-яких меж і табу. Цю точку зору представляє, зокрема, антрополог Льюїс Генрі Морган у своїй праці «Стародавнє суспільство» та робота Фрідріха Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави».^[65]

У першій половині ХХ століття цю ідею відкинули деякі автори, наприклад, Едвард Вестермарк, фінський філософ, соціальний антрополог і соціолог з глибокими знаннями історії шлюбу, який навів вагомі докази того, що, принаймні на перших етапах культурного розвитку, моногамія була цілком нормальною та природною формою співіснування чоловіка та жінки.^[66][67]

Сучасна культурна антропологія не підтвердила існування повного проміскуїтету в жодному відомому суспільстві чи культурі. Історичні докази зводяться до деяких текстів Геродота, Страбона та Соліна, які важко інтерпретувати.^[68]

Релігійні, соціальні та культурні погляди

Християнство, юдаїзм та іслам засуджують проміскуїтет і натомість виступають за довічний моногамний шлюб (хоча іслам дозволяє полігамію для чоловіків).^[69] Погляди на розбещеність значно різняться залежно від регіону. Кожна країна має різні цінності та мораль щодо сексуального життя.

Проміскуїтет практикується в громадах хіпі та інших альтернативних субкультурах з часів культурної революції 1960-х років.^[70]

«Секс і культура» — це книга Дж. Д. Анвіна, присвячена кореляції між рівнем «культурних досягнень» суспільства та рівнем його сексуальної стриманості. Опублікована в 1934 році, книга завершувалася теорією про те, що в міру розвитку суспільств вони стають більш сексуально ліберальними, прискорюючи соціальну ентропію суспільства і тим самим зменшуючи його «творчу» та «експансивну» енергію.^[71][72]

Тварини

Докладніше: Статева поведінка тварин і Позапарне парування

Деякі дослідники припускають, що практика називати тварин проміскуїтетними стосовно їхньої системи спарювання часто є неточною та потенційно упередженою. Все частіше перевагу надають точнішим термінам, таким як поліандрія, полігінія та полігінандрія.^[73][74]

Багато видів тварин, такі як плямисті гієни,^[75] свині,^[76] бонобо^[77] та шимпанзе, як правило, мають проміскуїтетні статеві зв'язки та не утворюють парних зв'язків. Хоча соціальна моногамія зустрічається приблизно у 90 % видів птахів та приблизно у 3 % видів ссавців, за оцінками, 90 % соціально моногамних видів демонструють індивідуальний проміскуїтет у формі копуляції поза парним зв'язком.^[4][78][79]

У тваринному світі деякі види, зокрема птахи, такі як лебеді, та риби, такі як Neolamprologus pulcher, яких колись вважали моногамними, зараз відомі тим, що займаються позапарним паруванням. Одним із прикладів позапарного запліднення (ПЗ) у птахів є чорногорлі блакитні співачки. Хоча це соціально моногамний вид, як самці, так і самки займаються ПЗ.^[80]

Парадигма Дарвіна-Бейтмена, яка стверджує, що самці зазвичай прагнуть паруватися, тоді як самки більш вибагливі щодо того, з ким спаровуватися, була підтверджена метааналізом.^[81] Однак тривають дебати щодо корисності та недоліків перспективи Бейтмена.^[82][83][84]

Ризики

Розбещені статеві стосунки можуть збільшити ризик зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом.^[85]

Див. також

• Гетеризм
• Емоційна розбещеність
• Котеджинг
• Моногамія
• Поліандрія
• Полігамія
• Полігінандрія
• Поліаморія
• Проституція
• Свінг
• Сексуальна етика
• Сексуальна мораль
• Сексуальна революція
• Спермові війни
• Теорія склянки води
• Флінг