Арабська весна

Ара́бська весна́ (араб. الربيع العربي, ar-Rabīʻ al-ʻArabiyy) — серія масових вуличних протестів, революцій та внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн, що почалися наприкінці 2010 року в Тунісі й тривають у деяких країнах донині.^[1]

Арабська весна
Дата: 18 грудня 2010 — грудень 2012 Місце: Арабський світ Привід: Причини: Авторитаризм Монархія Демографічні структурні фактори Енергетична криза 2000-х Корупція Безробіття Інфляція Клептократія Бідність Сектантство Самоспалення Мохамеда Буазізі Результат: Арабська зима, Вплив Арабської весни, та Протести арабського світу (2018–19) Результати за країнами Туніс: президент Зін Ель Абідін Бен Алі був відсторонений від влади, звинувачений, засланий та його уряд був скинутий. Єгипет: президент Хосні Мубарак був відсторонений, заарештований, звинувачений і уряд був скинутий. Лівія: Вбивство Муаммара Каддафі після громадянської війни, в якій відбулася іноземна військова інтервенція, і уряд був повалений. Ємен: президент Алі Абдулла Салех відсторонений, а влада передана уряду національної єдності. Сирія: Президент Башар Асад зіткнувся з громадянським спротивом проти свого правління, яке переросло у збройний заколот і спричинило повномасштабну громадянську війну. Бахрейн: Повстання проти розгромленої влади уряду та інтервенція Саудівської Аравії. Кувейт, Ліван та Оман: зміни уряду, реалізовані у відповідь на протести. Марокко, Йорданія та Палестина: конституційні реформи, реалізовані у відповідь на протести. Саудівська Аравія, Мавританія, Судан та інші арабські країни: протести.
Сторони
влада	протестувальники

Зіткнення протестуючих з поліцією в м. Бліда (Алжир). 8 серпня 2011

Карикатура Карлоса Латуффа зображає єгипетського президента Хосні Мубарака, на якого за ефектом доміно падають «туніські події». Успіх туніської революції надихнув протестувальників у Єгипті і вони також добилися відставки президента.

Причиною до виникнення протестного руху стало незадоволення політикою диктаторів в Арабських країнах, поштовхом — самоспалення туніського вуличного торговця фруктами Мухаммеда Буазізі, вчинене 17 грудня 2010 року на знак протесту проти свавілля поліції, яка конфіскувала його товар. Внаслідок цього в Тунісі розгорілися масові протести, які призвели до відставки 14 січня 2011 року президента Тунісу (з 1987 р.) бен Алі та отримали назву Жасминова революція. Успіх Жасминової революції в Тунісі дав поштовх аналогічним акціям протесту в інших арабських країнах, де здебільшого існують ті самі проблеми^[2].

Назва «Арабська весна» вказує на наявність історичних паралелей з подіями Весни народів — серії революцій в Європейських країнах 1848—1849 років.

Огляд

Серія протестів і демонстрацій по всьому Близькому Сходу і Північній Африці стала відома як «арабська весна»^{[3][4][5][6][7][8]}, а також як «арабська весна і зима»^[9], «арабське пробудження»^[10], «панарабська революція» і «арабське повстання»^[11], хоча не всі учасники протестів вважали себе арабами. Хронологічно вона почалась із протестів в Західній Сахарі в жовтні 2010, а фактично із протестів в Тунісі 18 грудня 2010 року після самоспалення Мохаммеда Буазізі в знак протесту проти поліцейської корупції та жорстокого поводження^[12][13]. З успіхом протестів в Тунісі хвиля заворушень вдарила Алжир, Йорданію, Єгипет і Ємен^[14], а потім поширилася і на інші країни. Наймасовіші і найбільш організовані демонстрації нерідко відбувалися в «день гніву» — як правило, в п'ятницю після полуденної молитви^[15][16][17]. Протести також викликали аналогічні заворушення за межами регіону.

«Ми, — заявив в середині вересня 2011 р один з лідерів Аль-Каїди Айман аль-Завахірі, — на боці арабської весни, яка принесе з собою справжній іслам»^[18]

Станом на травень 2012 року, революції привели до повалення чотирьох глав держав. Туніський президент Зін ель-Абідін Бен Алі втік до Саудівської Аравії 14 січня після революції в Тунісі. В Єгипті президент Хосні Мубарак подав у відставку 11 лютого 2011 року після 18 днів масових акцій протесту, завершивши своє 30-річне президентство. Лівійський лідер Муаммар Каддафі був повалений 23 серпня 2011 року, коли Перехідна Національна Рада взяла під свій контроль Баб-аль-Азізію. Він був убитий 20 жовтня 2011 року в рідному місті Сирті, коли ПНР взяло місто під свій контроль. Президент Ємену Алі Абдалла Салех 27 лютого 2012 року остаточно залишив свій пост, передавши владу новому президентові, обраному на дострокових президентських виборах.

   Країни, в яких влада повалена більше одного разу.

   Країни, в яких протести вже закінчилися.

   Країни, в яких зараз тривають збройні конфлікти.

   Країни, де значні протести тривають у великих містах.

   Країни, протести в яких набули відносно невеликого розмаху.

   Країни, в яких було запроваджено певні реформи.

   Країни поза межами арабського світу, що переживають різні кризи.

Події за країною

Країна	Дата початку	Статус протестів	Наслідки	Жертви	Ситуація
Туніс	02010-12-1818 грудня 2010	• Повалення уряду 14 січня 2011  • Пішли на спад від березня 2011, закінчились в травні 2011	Повалення Зіна бен Алі; бен Алі втік до Саудівської Аравії Відставка прем'єр-міністра Ґаннуші Розпуск політичної поліції[19] Розпуск ДКО, колишньої правлячої партії Тунісу та ліквідація її активів[20] Звільнення політичних в'язнів[21] Вибори до Установчих зборів Тунісу 23 жовтня 2011[22]	223[23][24]	Повалення уряду
Алжир	02010-12-2828 грудня 2010	Пішли на спад від березня 2011, закінчились в січні 2012	Завершення 19-річного надзвичайного стану[25][26]	8[27]	Значні протести
Ліван	02011-01-1212 січня 2011	Закінчились у грудні 2011	Підвищення зарплатні на 40%[28]	0	Протести та зміни уряду
Йорданія	02011-01-1414 січня 2011	Закінчились в жовтні 2011	Король Абдулла II відправив у відставку прем'єр-міністра Ріфаї та його уряд[29] Кількома місяцями пізніше Абдулла відправив у відставку прем'єр-міністра Бахіта через скарги на повільне втілення обіцяних реформ.[30]	4[31][32]	Протести та зміни уряду
Мавританія	02011-01-1717 січня 2011	Закінчились в липні 2011	Ніяких змін не відбулось	1[33]	Незначні протести
Судан	02011-01-1717 січня 2011	Пішли на спад від квітня 2011, закінчились в червні 2011	Президент Башир оголосив, що не буде балотуватися на наступний термін 2015 року,але не дотримав обіцянки[34]	1[35]	Незначні протести
Оман	02011-01-1717 січня 2011	Завершилися в травні 2011	Економічні поступки султана Кабуса[36][37] Відставки міністрів[38][39] Надання законодавчих повноважень виборному парламенту Оману[40]	2-6[41][42][43]	Протести та зміни уряду
Саудівська Аравія	02011-01-2121 січня 2011	Протести у Східній провінції, а також протести за права жінок водити автомобілі закінчились у липні 2011	Економічні поступки короля Абдулли[44][45] Суто чоловічі місцеві вибори 29 вересня 2011[46][47] Король Абдулла оголосив про надання жінкам права голосувати на місцевих виборах 2015 року, а також балотуватися до Меджлісу аш-Шури[48]	8[49][50][51][52][53]	Незначні протести
Єгипет	02011-01-2525 січня 2011	• Повалення уряду 11 лютого 2011  • Протести завершились у 2014 після повалення наступного диктатора-ісламіста Мухаммеда Мурсі	Повалення Хосні Мубарака; Мубарака звинувачено у вбивстві протестуючих Відставка прем'єр-міністрів Назіфа та Шафіка[54] Владу перебрали Збройні сили[55] Призупинення дії Конституції, розпуск Парламенту[56] Розпуск НДП, колишньої правлячої партії Єгипту та перехід її активів державі[57] Судове переслідування Мубарака, його сім'ї та колишніх міністрів[58][59][60][61]	846[62][63]	Повалення уряду
Ємен	02011-01-2727 січня 2011	• Президент підписав перехідну угоду 23 листопада 2011  • Протести закінчились у грудні 2011.В 2015 прихильники Салеха знову захопили владу, що призвело до громадянської війни (2015-- дотепер)	Відставка прем'єр-міністра Муджавара Відставка депутатів від правлячої партії[64] 4 червня президента Алі Абдуллу Салеха було поранено під час нападу в столиці Ємену Сані. Салех повернувся до Ємену 23 вересня 2011[65] 23 листопада Салех підписав документ про передачу влади за посередництва Ради співпраці арабських країн Перської затоки в Ер-Ріяді, закінчивши своє 33-річне правління[66][67] Палата представників Ємену затвердила імунітет президента від судового переслідування.[68]	700410000000000000010,000+[69]	Повалення уряду
Ірак	02011-02-1010 лютого 2011	Завершилися в грудні 2011, нестабільність і, врешті-решт, громадянська війна	Прем'єр-міністр Малікі оголосив, що не буде балотуватися на третій термін[70] Відставка губернаторів провінцій та місцевої влади[71] Початок громадянської війни Бій коаліції країн та іракської армії проти Ісламської Держави.	700472091000000000035+72,056	Значні протести і початок громадянської війни
Бахрейн	02011-02-1414 лютого 2011	Протести шиїтів закінчились в липні 2014	Економічні поступки короля Хамада[72] Звільнення політичних в'язнів[73] Переговори з представниками шиїтів[74] Втручання Ради співпраці на прохання уряду Бахрейна Звільнено главу Національної служби безпеки[75] Формування комітету з виконання рекомендацій Бахрейнської незалежної комісії розслідувань.[76]	60[77][78][79][80]	Тривалі громадські заворушення та зміни уряду
Лівія	02011-02-1515 лютого 2011	• Повалення уряду 23 серпня 2011  • Громадянська війна завершилася 23 жовтня 2011, та вже у 2013 почалась нова громадянська війна	Повалення Муаммара Каддафі, якого згодом убили вояки ПНРЛ Відповідно до резолюції ООН в перебіг подій втрутилися сили NATO.[81] Сили опозиції взяли контроль над усіма містами країни Владу перехопила Перехідна національна рада Лівії Міжнародна спільнота визнала НТР як єдину владу Лівії Початок спорадичних зіткнень на низькому рівні[82]	7004400000000000000 40,000+[83]	Повалення уряду
Кувейт	02011-02-1818 лютого 2011	Закінчились у червні 2011	Відставка прем'єр-міністра Нассера аль-Ахмеда ас-Сабаха[84] Розпуск Парламенту[85]	0[86]	Протести та зміни уряду
Марокко	02011-02-2020 лютого 2011	Закінчились у жовтні 2011	Політичні поступки короля Мухаммеда VI[87] Референдум щодо конституційних реформ Повага до громадянських прав та припинення корупції[88]	1[89]	Протести та зміни уряду
Західна Сахара	02011-02-2626 лютого 2011	Спад від травня 2011		0	Незначні протести
Сирія	02011-03-1515 березня 2011	Переросли у велику громадянську війну (2011—дотепер)	Звільнення деяких політичних в'язнів[90][91] Скасування надзвичайного стану Звільнення губернаторів провінцій[92][93] Військові дії в Хамі, Дара'а, Хомсі та інших місцях[94] Відставки деяких депутатів[95] Відставка уряду[96] Значні дезертирства з сирійської армії та зіткнення між солдатами та перебіжчиками[97] Формування Вільної сирійської армії Формування Сирійської національної ради[98] Сирію відсторонено від Арабської ліги Міжнародна підтримка нового сирійського уряду в екзилі	7005400000000000000 400,000+	Тривалі громадські заворушення переросли в громадянську війну
Прикордонні території Ізраїлю	02011-05-1515 травня 2011	Завершилися 5 червня 2011		30-40[99][100]	Значні протести
Загальна кількість загиблих і наслідки:	523,488 — 523,492+ (Міжнародні оцінки, поточні)	Повалення 4 урядів в результаті цих подій 6 протестів призвели до урядових змін 5 великих протестів 4 незначних протеста Повалення двох урядів внаслідок цих подій 4 громадянські війни (Сирія, Ірак, Лівія і Ємен)

Література

• Наталя Гуменюк. Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції. — Київ, Політична критика — 2015 р.^[101]
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015