Протор'єв Валерій Семенович

Валерій Семенович Прото́р'єв (17 січня 1924, Воронівці — 19 листопада 1997, Васильків) — український майстер художньої кераміки; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Заслужений майстер народної творчості УРСР з 1986 року, заслужений художник України з 1994 року. Чоловік майстра художньої кераміки Надії Протор'євої.

Протор'єв Валерій Семенович
Народження	17 січня 1924(1924-01-17)  Воронівці, Хмільницький район, Україна
Смерть	19 листопада 1997(1997-11-19) (73 роки)
	Васильків, Київська область, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Київське училище прикладного мистецтва
Вчитель	Головко Дмитро Федорович, Грядунова Олександра Павлівна і Глущенко Пелагея Іванівна
Діяльність	кераміст
Працівник	Васильківський майоліковий завод
Член	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Протор'єва Надія Юхимівна
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 17 січня 1924 року в селі Воронівцях (тепер Хмільницький район Вінницької області, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)^[1]

1950 року закінчив Київське училище прикладного мистецтва, де навчався у Дмитра Головка, Пелагеї Глущенко, Олександри Грядунової і з того ж року працював на Васильківському майоліковому заводі. Мешкав у місті Василькові в будинку на вулиці Керамічній, № 33, квартира № 5. Помер у Василькові 19 листопада 1997 року.

Творчість

Працював в галузі декоративного мистецтва (художня кераміка). Твори: декоративна скульптура малих форм, декоративний посуд, сувеніри, подарункові вироби та інше. У співавторстві з дружиною виготовив:

• сервіз для фруктів, посуд для напоїв (1959, 1970);
• вази і тарілки з портретом Тараса Шевченка (1961);
• декоративні вази «Мені, аж страшно, як згадаю оту хатинку край села…», «Мені тринадцятий минало», «На панщині», «Україна» (усі 1964), «Київ», «Червона Калина», «Свято Жовтня» (1967), «Ювілейна» (1970);
• кухоль «Ішли дівчата…» (1964);
• скульптурки «Добрий звір», «Павичі» (1967);
• фігурний посуд за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки (1971).

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1957 року, всесоюзних — з 1961 року, зарубіжних — з 1963 року.

Твори зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї Тараса Шевченка у Києві та Музеї української майоліки у Трускавці (Львівщина).

Півник васильківської майоліки

Докладніше: Півник васильківської майоліки

Одна з робіт майстра стала відомою під час Російського вторгнення в Україну (2022): після знищення одного з будинків у Бородянці на Київщині на стіні однієї з квартир вціліла кухонна шафа, яка швидко стала символом витримки українців під час війни; на цій шафі люди помітили маленького декоративного півника, якого помилково приписали Прокіпу Бідасюку^[2]. Головний художник Васильківського майолікового заводу останніх років Сергій Денисенко, вважає, що півник належить авторству Валерія та Надії Протор'євих^[3][4].

Півник васильківської майоліки.

Під час візиту прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона до Києва 9 квітня 2022 року до нього та Президента України Володимира Зеленського на одній з вулиць міста підійшла дівчина та подарувала таких самих керамічних півників, як і вцілілий на кухонній шафі у Бородянці^[5]. Згодом з'ясувалось, що дарувальницею була Валерія Полянскова, актриса з Харкова, та її зустріч із главами Великої Британії та України — випадкова, а півники призначалися її друзям^[6].