Прохнич Володимир Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Прохнич.

Володимир Васильович Прохнич (нар. 27 березня 1978 — 3 вересня 2022) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну.

Володимир Прохнич Володимир Васильович Прохнич
Молодший сержант
Загальна інформація
Народження	27 березня 1978(1978-03-27) м. Ірпінь, Київська область, Україна
Смерть	3 вересня 2022(2022-09-03) (44 роки) на сході України (загинув у боях з російськими окупантами)
Національність	українець
Alma Mater	орден «За мужність» III ступеняd
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)

Життєпис

Народився 27 березня 1978 року в місті Ірпені на Київщині.

Воював на Донбасі у складі інженерно-саперної роти батальйону Айдар. Брав участь у боях за Хрящувате, Щастя, Троїцьке.

В 2016 році отримав мінно-вибухову травму та струс мозку, був двічі пораненим^[1].

Після поранень зайнявся власною справою (шиномонтажем) та приймав на роботу ветеранів. На його шиномонтажі для ветеранів була знижка, а для родин загиблих роботи виконувалися безоплатно. Навчав інженерно-саперної справи інших військовослужбовців^[2].

У серпні 2021 року, Прохнич прибув до будівлі Кабінету Міністрів України в м. Києві та погрожував підірвати себе і будівлю ручною гранатою. При цьому Прохнич висмикнув з гранати кільце і наказав двом працівникам закладу бути з ним поруч, а охоронцям — триматися осторонь і не застосовувати зброю^[3]. В ході переговорів Прохнича вмовили привести гранату в безпечний стан, віддати її поліцейським і здатися^[4].

5 листопада 2021 року, Печерський суд міста Києва відпустив Прохнича з-під варти, змінивши запобіжний захід з утримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Проведення наступного судового засідання було заплановано на 28 грудня 2021 року^[5].

24 лютого 2022 року, з початком російського вторгнення в Україну воював у рідному Ірпені, де був оператором протитанкового гранатомета NLAW^[6]. Брав участь в боях за Бучу.

3 вересня 2022 року, вранці, загинув у боях з російськими окупантами на сході України^[7].

Нагороди і вшанування

• орден «За мужність» III ступеня (2015) — За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі^[8].
• Почесний громадянин міста Ірпінь (посмертно)^[9]

Вшанування пам'яті