Пітер Голдрайх

Пітер Голдрайх (англ. Peter Goldreich; нар. 14 липня 1939, Нью-Йорк, США) — американський астрофізик, професор Інституту перспективних досліджень та Каліфорнійського технологічного інституту.

Пітер Голдрайх
Peter Goldreich
Пітер Голдрайх в 1980 році Пітер Голдрайх в 1980 році
Народився	14 липня 1939(1939-07-14) (86 років)  Нью-Йорк
Країна	США
Діяльність	фізик, астроном, викладач університету, астрофізик
Alma mater	Корнелльський університет
Галузь	астрономія та астрофізика
Заклад	Каліфорнійський технологічний інститут, Інститут перспективних досліджень
Науковий керівник	Томас Голд
Відомі учні	Керолайн Порко, Аннеїла Сарджент, Філ Ніколсон, Чарльз Олкок, Джек Віздом
Аспіранти, докторанти	Керолайн Порко Jack Wisdomd[1] Richard McCrayd[1] Jason L. Marond[1] Charles R. Alcockd[2]
Членство	Лондонське королівське товариство Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук МАС
Нагороди	лекція Генрі Норріса Рассела (1979) Велика медаль Французької академії наук (2006) премія Джерарда Койпера (1992) Chapman Medald (1985) премія Шао The Shaw Prize in Astronomyd (2007) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (2004)
Особ. сторінка	sns.ias.edu/~pmg/
Пітер Голдрайх у Вікісховищі

Освіта та кар'єра

1960 року Голдрайх закінчив Корнелльський університет з дипломом бакалавра, а 1963 року в цьому ж університеті захистив докторську дисертацію під науковим керівництвом Томаса Ґолда^[3][4][5]. У 1963–1964 роках займався науковою роботою в Кембриджському університеті^[6]. З 1964 по 1966 рік працював асистент-професором на кафедрі астрономії та геофізики в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.

1966 року перейшов на роботу в Каліфорнійський технологічний інститут, до 1969 року працював на посаді ад'юнкт-професора^[4][7], після чого отримав «повну професуру» (англ. full professor). 1981 року очолив кафедру астрофізики та планетарної фізики Лі Дюбриджа^[4].

Наукові досягнення

• 1969 року Голдрайх разом із Аларом Тоомре першими пояснив процес руху полюсів Землі складанням обертальних складових (прецесії і нутації) з силами, що виникають при континентальному дрейфі^[8].
• У співпраці з Джорджем Ейбеллом встановив, що утворення планетарних туманностей пов'язане зі скиданням зовнішньої оболонки червоних гігантів при їхньому перетворенні в білих карликів^[9].
• 1979 року Голдрайх разом зі Скоттом Тремейном припустили, що кільце F Сатурна обслуговується так званими супутниками-пастухами. Це передбачення було підтверджене спостереженнями та дослідженнями у 1980 році^{[10][11][12][13]}. Також вчені припустили, що кільця Урана утримуються на орбіті планети схожим механізмом, що було підтверджено в 1986 році.
• 1980 року знову у співпраці з Тремейном був запропонований механізм планетарної міграції, який пояснював походження гарячих юпітерів^[14][15].

Визнання

• 1960—1961 — Почесна президентська стипендія Вудро Вільсона^[4].
• 1960—1961: Стипендія Ендрю Діксона^[4]
• 1961—1963: Стипендія Національної фундації^[4]
• 1963—1964: Постдокторська стипендія Національної науково-дослідницької ради^[4]
• 1968–1970 — Стипендія Фундації Альфреда Слоуна^[4].
• 1972 — Обраний членом Національної академії наук США^[16].
• 1973 — Член Американської академії мистецтв та наук^[4].
• 1979 — Премія Генрі Норріса Рассела^[4][16].
• 1981 — Почесне звання «Каліфорнійський учений 1981 року»^[4][17].
• 1985 — Медаль Чепмена^[4].
• 1986 — Премія Дірка Брауера^[4].
• 1986: Лекція Амос де-Шаліт, Науково-дослідний інститут імені Вейцмана^[4].
• 1987: Лекція Томаса Ґолда, Корнелльський університет
• 1992 — Премія Джерарда Койпера^[4][18].
• 1993 — Золота медаль Королівського астрономічного товариства^[4][16][19].
• 1995 — Національна наукова медаль США^{[4][16][20][21]}.
• 2006 — Велика медаль Французької академії наук^[5][7][22].
• 2007 — Премія Шао^[23].

На честь Пітера Голдрайха названо відкритий 1981 року астероїд 3805 Голдрайх.