Раб, що рве пута

«Раб, що рве пута» (італ. Schiavo ribelle) — мармурова скульптура, створена італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті близько 1516 року. Статуя спершу призначалася для другого варіанту гробниці папи Юлія ІІ разом із «Вмираючим рабом». Мікеланджело подарував обидві скульптури Роберто Строцці й вони опинилися у Луврі перед 1550^[2].

Раб, що рве пута

англ. Rebellious Slave[1]
Творець:	Мікеланджело Буонарроті
Час створення:	бл. 1516
Розміри:	2,15 м
Висота:	215 см
Ширина:	0,49 м
Матеріал:	Мармур
Жанр:	ню
Зберігається:	Париж, Франція
Музей:	Лувр
Інвентарний номер:	MR 1589
Раб, що рве пута у Вікісховищі

Опис

«Лаокоон та його сини» (фрагмент)

«Раб, що рве пута» (фрагмент)

Статуя зображує молодого хлопця, руки якого зв'язані ззаду, ліве плече сильно виступає вперед, намагаючись вирватися з пут, а коліно та голова направлені в іншу сторону.

Статуя є менш завершеною, ніж «Вмираючий раб»^[a], можливо, що її було почато пізніше. Обличчя та плече мають тріщину, яка могла утворилася ще з самого початку, і тому Мікеланджело її не завершив^[3]. Гіббард вважає, що вона призначалася для прикраси правого кута гробниці, хоча Мікеланджело вдалося добитися, що скульптура може споглядатися з усіх сторін, тож лівий кут теж можливий^[3]. Також він зазначає, що «Раб, що рве пута» послужив джерелом натхнення для зображень Святого Севастіана^[4].

За Гіббардом «ignudi» («голі») із фресок стелі Сікстинської капели^[4] теж зіграли свою роль:

• 
  Інюді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
• 
  Інюді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
• 
  Інюді над сивілою Лівійською

Інтерпретації

П. Білецький писав, що у статуї: «(…) подана кульмінація битви людини з „долею злою“. (…) невільник, збираючи всі свої молодечі сили, близький уже до того, щоб розірвати „кайдани рабства“. (…) цей невільник, якого недаремно звуть „Бунтівником“, поданий у стані розпруження сил і волі до перемоги»^[5].

За Говардом Гіббардом, «Пута, а особливо боротьба „Раба, що рве пута“ захохочують до неоплатонівських трактувань: людина бореться із кайданами тіла, дух проти плоті тощо», а якщо ця робота є результатом еволюції первинної ідеї для гробниці Юлія II щодо скутих «Вільних мистецтв»^[2], то це може бути Скульптура^[3].

Мистецтвознавець Михайло Алпатов вважав, що «Мікеланджело зачіпає тут тему людських страждань, які його попередники втілювали в образі [Святого] Себастьяна, пронизаного стрілами»^[6].

Примітки

а. ^{^}  Часто рабами ставали військові полонені. Сам Мікеланджело називав статуї «в'язнями» (італ. prigioni), а не «рабами» (італ. schiavi)