Радченко Володимир Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Радченко.

Володи́мир Іва́нович Ра́дченко (нар. 23 жовтня 1948, Київ — пом. 4 січня 2023) — український державний діяч, генерал армії України (з 2001). Міністр внутрішніх справ України (1994—1995). Голова Служби безпеки України (1995—1998, 2001—2003). Секретар Ради національної безпеки і оборони України (2003—2005). Віцепрем'єр-міністр України (12.01.—25.05.2007)^[1][2].

Володимир Іванович Радченко
Віце-прем'єр-міністр України
12 січня 2007 — 25 травня 2007
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Віктор Янукович
3-й Секретар РНБО України
2 вересня 2003 — 20 січня 2005
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Євген Марчук
Наступник	Петро Порошенко
5-й Голова Служби безпеки України
10 лютого 2001 — 2 вересня 2003
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Леонід Деркач
Наступник	Ігор Смешко
3-й Голова Служби безпеки України
3 липня 1995 — 22 квітня 1998
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Валерій Маліков
Наступник	Леонід Деркач
2-й Міністр внутрішніх справ України
21 липня 1994 — 3 липня 1995
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Андрій Василишин
Наступник	Юрій Кравченко
Народився	23 жовтня 1948(1948-10-23) Київ, Українська РСР,  СРСР
Помер	4 січня 2023(2023-01-04) (74 роки) Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик
Громадянство	Україна
Національність	українець
Alma mater	Київський національний університет технологій та дизайну
У шлюбі з	Валентина В'ячеславівна
Діти	син Віктор (1971), дочка Олена (1983)
Звання	Генерал армії України
Нагороди	Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України) «Хрест Слави» (МВС України) Командор ордена Святого Григорія Великого Іменна вогнепальна зброя Іменна вогнепальна зброя

Біографічні відомості

Народився 23 жовтня 1948 року в Києві, українець.

Освіта: Київський технологічний інститут легкої промисловості (1966—1971), інженер-хімік-технолог; Вищі курси КДБ СРСР (місто Мінськ 1972); курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1986, Москва).

09.1971—09.1972 — курсант Вищих курсів КДБ СРСР.

09.1972—03.1982 — оперуповноважений, старший оперуповноважений, заступник начальника відділу, начальник відділу УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області.

03.1982—10.1990 — старший оперуповноважений, начальник відділу, заступник начальника відділу УКДБ УРСР по Рівненській області.

10.1990—07.1991 — у діючому резерві КДБ СРСР.

07.1991—01.1992 — заступник начальника УКДБ УРСР по Рівненській області.

01.1992—08.1993 — начальник УСБУ в Тернопільській області^[3].

08.1993—03.1994 — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

03.1994—07.1994 — заступник Голови СБУ — начальник Управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

З 21.07.1994 — в.о. Міністра^[4], 28.07.1994—03.07.1995 — Міністр внутрішніх справ України^[5][6].

03.07.1995—22.04.1998 — Голова СБУ^[7][8].

04.1998—02.2001 — перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони^[9][10].

10.02.2001—02.09.2003 — Голова Служби безпеки України^[11][12].

02.09.2003—20.01.2005 — Секретар Ради національної безпеки і оборони України^[13][14].

Звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я з правом носіння військової форми (12.02.2005)^[15].

08.2006—01.2007 — радник Голови СБУ.

11.2006—01.2007 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах^[16][17].

Був членом Президії Ради національної безпеки при Президентові України; членом Ради з питань збереження національної культурної спадщини (06.1997—01.1998), член Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю (12.1994—12.1999); член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (10.1997—07.2000); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (10.2001—01.2004); голова Ради з питань розвідки при Президентові України; член Ради національної безпеки і оборони України (08.1996—02.2005); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (з 09.1998); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з 03.2001); член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (з 04.2001); член Антикризового центру (11.2002—06.2005); член Комісії з питань реформування правоохоронних органів в Україні (з 05.2004).

Генерал армії України (з 2001). Генерал-полковник (07.05.1995)^[18], генерал-лейтенант (15.06.1994).

Дружина Валентина В'ячеславівна — кандидатка хімічних наук, професор; син Віктор (1971); дочка Олена (1983).

Помер 4 січня 2023 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі^[19].^[20]

Нагороди

• «Орден Богдана Хмельницького» III ступеня (10.1998)^[21]
• Відзнака Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (1995, 2000)
• Орден «Знак Пошани» (13.12.1977)^[22]

Вісім медалей. Почесна відзнака СБУ (1996). Відзнака Міністерства оборони України «Ветеран військової служби» (1997). Відзнака МВС України «Хрест Слави» (1997). Командорський хрест ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)^[23][24].