Рамон де Кампоамор і Кампоосоріо

Рамон Марія де лас Мерседес Перес де Кампоамор і Кампоосоріо (ісп. Ramón de Campoamor y Campoosorio; 24 вересня 1817 — 11 лютого 1901), відомий як Рамон де Кампоамор, — іспанський поет-реаліст і філософ.

Рамон де Кампоамор і Кампоосоріо
Народився	24 вересня 1817(1817-09-24)[1][2][…]  Piñerad, Навія, Астурія[d], Астурія, Іспанія
Помер	11 лютого 1901(1901-02-11)[1][3][4] (83 роки)  Мадрид, Іспанія
Поховання	Кладовище Сан-Хустоd
Країна	Іспанія[5]
Діяльність	поет, письменник, політик
Знання мов	іспанська[4]
Жанр	театр
Членство	Королівська академія іспанської мови (11 лютого 1901)[6]
Автограф
Рамон де Кампоамор і Кампоосоріо у Вікісховищі

Біографія

Народився в Навії (Астурія) 24 вересня 1817 року. ^[7]

Відмовившись від свого початкового наміру вступити до єзуїтського ордену, він вивчав медицину в Мадриді, знайшов себе в політиці як прихильник Поміркованої партії і, обійнявши кілька нижчих посад, став губернатором Кастельон-де-ла-Плана, Аліканте і Валенсії. Кампоамор ототожнював себе з поміркованим лібералізмом свого часу, однаково відкидаючи як революцію, так і реакцію..^[8]

Вперше як поет він заявив про себе 1840 року, коли Мадридський ліцей мистецтв і літератури опублікував його збірку ідилічних віршів Ternezas y flores, що відзначалася технічною досконалістю. Його збірка «Відповідь душі» (Ayes del Alma,1842) та «Морально-політичні байки» (Fábulas morales y politicas,1842) підтвердили його репутацію, але не продемонстрували помітного зростання сили чи майстерності. Епічна поема з шістнадцяти катренів «Колон» (1853) не стала більш успішною, ніж зазвичай бувають сучасні епічні твори.. ^[7]

Театральні твори Кампоамора, такі як «Палац істини» (El Palacio de la Verdad, 1871), Dies Irae (1873), Честь (El Honor, 1874) і «Людська слава» (Glorias Humanas, 1885), є цікавими експериментами; але їм бракує драматичного духу. Він завжди виявляв гострий інтерес до метафізичних і філософських питань і визначив свою позицію у працях «Філософія права» (1846), «Персоналізм, спроби філософії» (1855), «Метафізика очищає, виправляє і надає пишноти мові.» (1862), «Абсолют» (1865) та «Ідеалогія» (1883). Ці етюди цінні насамперед тим, що втілюють фрагменти саморозкриття, а також тим, що призвели до написання особливих поетичних творів — doloras, humoradas та pequenos, які шанувальники поета вважають новим поетичним жанром. Перша збірка «Долорас» вийшла друком у 1846 році, і відтоді до кожного наступного видання додавалися нові зразки. Важко дати визначення поняття «долора». Один критик описав її як дидактичну, символічну строфу, що поєднує в собі легкість і витонченість епіграми, меланхолію ендехи, лаконічну оповідь балади та філософський намір апології. ^[7]

Статуя Рамона де Кампоамора і Кампоосоріо в Навії в Астурії

Сам поет заявляв, що долора — це «драматична гуморада», а « pequeño poema», тобто коротка поема — це долора у більшому масштабі. Ці визначення є незадовільними. Гумористична, філософська епіграма — це давня поетична форма, якій Кампоамор дав нову назву; його винахід не йде далі. Проте годі заперечувати, що в «Долорах» особливий дар іронії, витонченості та пафосу Кампоамора знайшов своє найкраще вираження. Беручи банальну тему, він представляє в чотирьох, восьми або дванадцяти рядках досконалу мініатюру сконденсованої емоції. Вибираючи засоби, він уникав фатального об'єктивізму і надмірності, які привели багатьох іспанських поетів до занепаду. Йому подобалося зачіпати меланхолійні струни, і ця манірність була відтворена його послідовниками. ^[7]

Помер у Мадриді 12 лютого 1901 року ^[7]